LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4802161/5875/20

від 08.12.2020 ·

Справа № 161/5875/20 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/1114/20 Категорія: 39 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Шевчук Л.Я., суддів - Данилюк В.А., Осіпука В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтував тим, що 01 травня 2017 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики у простій письмовій формі, про що позичальник написав розписку, в якій зобов`язався до 01 вересня 2017 року повернути позикодавцю грошові кошти в розмірі 4000 доларів США, які він взяв в борг. Проте позичальник ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики виконав частково та повернув позикодавцю лише 1550 доларів США, та решту боргу не повертає. Посилаючись на зазначені обставини та на те, що відповідач позичав у нього грошові кошти терміном на 4 місяці під 8 відсотків щомісячних, позивач просив стягнути з відповідача в його користь 108 368,74 грн заборгованості за договором позики та судові витрати по справі. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 09 вересня 2020 року в цій справі позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача ОСОБА_2 в користь позивача ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 75665,48 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 756,69 грн судового збору і 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з нього в користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 12726,00 грн. У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України розглянув цю справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду в частині задоволення позову, то суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не робить висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення. Апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог без змін з таких підстав. За матеріалами справи встановлено, що 01 травня 2017 року відповідач в цій справі ОСОБА_2 написав розписку про те, що він взяв у позивача ОСОБА_1 в борг 4000 доларів США терміном на чотири місяці під вісім відсотків місячних, починаючи з 01 травня 2017 року по 01 вересня 2017 року, які зобов`язався повернути вчасно за домовленістю, що є в розписці, написаній ним (а. с.7). У своїй позовній заяві про стягнення боргу за договором позики ОСОБА_1 зазначав, що позичальник ОСОБА_2 04 липня 2018 року в рахунок погашення боргу за договором позики повернув йому грошові кошти в розмірі 1550 доларів США. Проте решту суми грошових коштів в розмірі 2450 доларів США позичальник йому не повернув, в зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача в його користь борг за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та відсотки за користування позиченими коштами, а всього на загальну суму 108368,74 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , судом першої інстанції враховано, що позичальник частково повернув позикодавцю борг за договором позики, а тому суд стягнув з відповідача в користь позивача неповернуту суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. За положеннями статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 1, 2 статті 202 ЦК України). Відповідно до частини 1 та 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (частина 1 статті 545 ЦК України). Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Судом установлено, що оригінал боргової розписки, написаної позичальником, знаходиться в позикодавця. Позикодавець ОСОБА_1 не заперечує, що позичальник ОСОБА_2 частково повернув йому борг за договором позики в розмірі 1550 доларів США. Будь-яких доказів на підтвердження того, що він не повернув позивачу за договором позики лише 450 доларів США, відповідач суду не надав, хоча згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача в користь позивача основного боргу за договором позики в розмірі 2450 доларів США. Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду про стягнення з відповідача в користь позивача суми боргу в розмірі 2450 доларів США, а також три проценти річних від простроченої суми з огляду на таке. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Визначаючи розмір трьох процентів річних від простроченої суми боргу, місцевим судом правильно враховано, що за період з 01 травня 2017 року по 03 липня 2018 року прострочена сума складала 4000 доларів США, а тому з відповідача в користь позивача слід стягнути три проценти річних від простроченої суми в розмірі 140,71 доларів США, а також правильно враховано, що за період з 04 липня 2018 року по 07 квітня 2020 року прострочена сума складала 2450 доларів США, а тому з відповідача в користь позивача слід стягнути три проценти річних від простроченої суми в розмірі 131,09 доларів США. Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, яке в цій частині постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2020 року в цій справі в частині задоволення позову залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»