Ухвала КЦС ВС № 175/3524/18

Ухвала 09 грудня 2020 року м. Київ справа № 175/3524/18 провадження № 61-17526ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Воробйової І. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, ВСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Акцент-Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір № DNDZGK00000960 від 04 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу (пункт 7.1 кредитного договору № DNDZGK00000960 від 04 жовтня 2007 року). Визнано недійсним додаткову угоду до кредитного договору № DNDZGK00000960 від 04 жовтня 2007 року, укладену між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 , 24 квітня 2012 року, в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу (пункт 3 додаткової угоди від 24 квітня 2012 року до кредитного договору № DNDZGK00000960 від 04 жовтня 2007 року, яким пункт 7.1 викладено в наступній редакції). В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 24 листопада 2020 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 , подано касаційну скаргу (надійшла 26 листопада 2020 року), в якій, заявник просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року в частині відмови. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якійвикладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Касаційна скарга ОСОБА_1 , не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження. Згідно з частиною другою статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. А. Воробйова