Постанова 4857 № 140/1436/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/1436/19 пров. № А/857/10063/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Омеляновської Л.В., а також сторін (їх представників): від позивача не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.07.2020р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Волинській обл. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення законодавства про працю (суддя суду І інстанції: Костюкевич С.Ф., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15 год. 11 хв. 03.07.2020р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 13.07.2020р.),- В С Т А Н О В И В: 26.04.2019р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі позивач, ФОП ОСОБА_1 , суб`єкт господарювання) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати винесену Управлінням Держпраці у Волинській обл. (надалі відповідач, суб`єкт владних повноважень) постанову № ВЛ-408/1646/НП/ВП/АВ/ТД-ФС від 17.04.2019р. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, відповідно до якої на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 250380 грн.; понесені судові витрати покласти на відповідача (а.с.Т.1, а.с.4-9). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.07.2020р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Волинській області № ВЛ408/1646/НП/ВП/АВ/ТД-ФС від 17.04.2019р.; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Волинській обл. на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1921 грн. (Т.1, а.с.93-97). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Управління Держпраці у Волинській обл., який у поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині відсутності факту допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору ОСОБА_2 та порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову в цій частині відмовити (Т.2, а.с.100-106). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що інспекційним відвідування ФОП ОСОБА_1 виявлено факт допуску до роботи без укладення трудового (цивільно-правового) договору ОСОБА_2 , через що останнім допущено порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України. При цьому, судом не надано належної оцінки письмовим поясненням ОСОБА_2 від 15.03.2019р., а також її показанням свідка, наданим 03.07.2020р. в суді. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, на виконання листа Управління Служби Безпеки /СБ/ України у Волинській обл. від 12.03.2019р. начальником відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Мельником С.С. подано 15.03.2019р. керівнику Управління Держпраці у Волинській обл. службову записку з проханням надати дозвіл головним державним інспекторам на проведення інспекційного відвідування з метою здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю в частині дотримання порядку укладення трудових договорів у ФОП ОСОБА_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , зворот а.с.42). 15.03.2019р. першим заступником начальника Управління Держпраці у Волинській обл. винесено наказ № 126-і від 15.03.2019р. «Про проведення інспекційного відвідування», згідно якого направлено заступника начальника та головних державних інспекторів відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Ганю Н.В., Сорокіну О.М., Мосійчук Т.Ю., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 терміном на 6 робочих днів 15, 18, 19, 20, 21, 22 березня 2019 року ФОП ОСОБА_1 для проведення інспекційного відвідування з метою здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю в частині щодо порядку укладення трудових договорів (Т.1, а.с.42). В період з 15.03.2019р. по 22.03.2019р. на підставі наведеного наказу та направлення на проведення інспекційного відвідування № 127 від 15.03.2019р. інспекторами праці Ганею Н.В., Сорокіною О.М., Мосійчук Т.Ю., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Невмержицьким С.В. проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 щодо додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, про що складено Акт № ВЛ 408/1646/НП/ВП/АВ від 22.03.2019р. інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю (Т.1, а.с.12-14). За результатами інспекційного відвідування встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме, у суб`єкта господарювання виявлено трьох працівників ( ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 ), які фактично були допущені до роботи без оформлення трудових відносин. 26.03.2019р. позивач отримав Акт інспекційного відвідування та подав 29.03.2020р. свої письмові зауваження на нього (Т.1, а.с.15). Постановою № ВЛ 408/1646/НП/ВП/АВ/ТД-ФС від 17.04.2019р. за результатами розгляду справи про накладення штрафу та на підставі Акту інспекційного відвідування № ВЛ 408/1646/НП/ВП/АВ від 22.03.2019р. на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 250380 грн. на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України за фактичний допуск двох працівників до роботи без належного оформлення трудових відносин ( ОСОБА_6 , ОСОБА_2 ) (Т.1, а.с.18 і на звороті). Приймаючи рішення та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що 01.03.2019р. між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено цивільно-правовий договір № 01.03.-04 про виконання робіт, предметом якого є ведення клієнтської бази. Також 01.02.2019р. між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено цивільно-правовий договір № 01.02.-01 на виконання робіт, предметом якого є «надання клінінгових послуг (послуг з прибирання), в т.ч., але не обмежуючись: миття вікон, чистка тренажерів, генеральне прибирання». Відповідач, приймаючи спірну постанову, не надав оцінку усім обставинам справи, діяв необґрунтовано, нерозсудливо, ним не було доведено факту порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, а відтак оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами є протиправною та підлягає скасуванню. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі» у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що апелянтом оскаржується рішення суду лише в частині допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору ОСОБА_2 та порушення ч.3 ст.24 КЗпП України лише щодо вказаної конкретної особи, тому в іншій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність достатніх правових підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне. Частина 1 ст.24 КЗпП України містить перелік випадків, за яких трудовий договір з працівником укладається у письмовій формі. Відповідно до ч.3 цієї статті працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМ України. Згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків. Із змісту наведеного слідує, що підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України. Проведеною перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, які полягають в допуску працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин. Зокрема, як зазначено в Акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), інформації про працевлаштування ОСОБА_2 і ОСОБА_7 . ФОП ОСОБА_1 не було надано; ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 допущені до роботи без належного оформлення трудових відносин. Водночас, під час судового розгляду з`ясовано, що між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01.02.2019р. укладено цивільно-правовий договір про виконання робіт № 01.02.-01, предметом якого є надання клінінгових послуг (послуг з прибирання), в т.ч., але не обмежуючись: миття вікон, чистка тренажерів, генеральне прибирання (Т.1, а.с.167-171). Виконання робіт здійснюється у строки, додатково узгоджені сторонами (п.1.4 договору); загальна вартість робіт 5000 грн. (п.3.1 договору); приймання робіт проводиться шляхом складання актів приймання-передачі виконаних робіт (п.7.1 договору); термін дії договору по 30.04.2019р. (п.11.1 договору). Отже визначальним для вирішення наведеного спору є підтвердження чи спростування факту допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового (цивільно-правового) договору, тобто, фактичного допуску до роботи без оформлення трудових відносин. Для встановлення факту порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України необхідно встановити: відсутність договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу; факт допуску до роботи осіб (незалежно від терміну такого допуску) без укладення трудового договору. За твердженням відповідача, згідно складеного Акту на час проведення інспекційного відвідування трудовий договір із ОСОБА_2 не був укладений, на вимогу № ВЛ408/1646/НП/ВП від 15.03.2019р. такий договір не був наданий позивачем. Також під час інспекційного відвідування договір № 01.02-01 від 01.02.2019р. про надання клінінгових послуг не був представлений. Згідно звіту про суми нарахованої заробітної плати форми № Д4 (місячна) (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за лютий 2019 року в цей період особи за цивільно-правовими договорами у позивача не працювали (Т.1, а.с.138-142). Факт допуску до роботи ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудових відносин підтверджується її письмовими поясненнями від 15.03.2019р., в яких вона розкриває свій графік роботи. Водночас, подаючи зауваження до Акту інспекційного відвідування, позивач надав письмові пояснення ОСОБА_2 від 18.03.2019р., в яких вона зазначила про укладений між нею та ФОП ОСОБА_1 цивільно-правовий договір № 01.02-01 від 01.02.2019р. щодо надання клінінгових послуг; такі послуги вона надає по мірі необхідності; вказала про неправильне відібрання у неї пояснень інспектором 15.03.2019р. (Т.1, а.с.150). Також до цих зауважень був наданий цивільно-правовий договір № 01.02-01 від 01.02.2019р. про надання клінінгових послуг, а також акти надання послуг № 1 від 28.02.2019р. та № 2 від 29 від 29.03.2019р. (Т.1, а.с.172, 173). Відповідно до поданої звітності суми виплаченого ОСОБА_2 доходу своєчасно задекларовані позивачем за І квартал 2019 року (Т.1, а.с.180-188). Разом з тим, вказані документи не були враховані відповідачем під час винесення спірної постанови з тих мотивів, що ОСОБА_2 та інші працівники є залежними особами від позивача. Отже, під час судового розгляду знайшов своє об`єктивне підтвердження факт надання ОСОБА_2 цивільно-правових послуг на підставі укладеного договору; вказані відносини супроводжувалися подачею позивачем відповідної звітності та сплати податків, обов`язкових платежів. Водночас, за умов проведення інспекційного відвідування за участі працівників Управління СБ України у Волинській обл., значної кількості інспекторів праці, складення акту про неможливість проведення інспекційного відвідування 15.03.2019р., скерування вимоги від 15.03.2020р. про надання документів та їх надання 22.03.2019р., а також оскарження дій по проведення інспекційного відвідування в судовому порядку, така сукупність факторів об`єктивно створювала перешкоди як для проведення самого відвідування, так мало певний вплив на поведінку суб`єкта господарювання. Також важливим моментом є те, що після складення Акту інспекційного відвідування і до моменту винесення спірної постанови позивач забезпечив надання всіх необхідних документів відповідачу. Об`єм цих документів не змінився під час судового розгляду. При цьому, колегія суддів зауважує, що висновки відповідача щодо виявлених порушень ґрунтуються лише на первинних письмових поясненнях ОСОБА_2 від 15.03.2019р., обставинах ненадання позивачем до завершення інспекційного відвідування на вимогу відповідача всіх документів, однак факт допуску до роботи без оформлення трудового договору документально не підтверджений, а тому висновки перевірки ґрунтуються в цій частині на припущеннях. Первинні пояснення ОСОБА_2 можуть містити інформацію про можливе вчинення позивачем певних дій, які можуть характеризуватися як порушення законодавства про працю. Проте, допустимих доказів вчинення роботодавцем відносно цієї особи (виконавця послуг) порушення законодавства про працю відповідачем не здобуто. Стосовно оцінки укладеного цивільно-правового договору в аспекті наявності фактичних трудових відносин між сторонами колегія суддів зазначає таке. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України. Частиною першою ст.3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. У відповідності до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст.23 КЗпП України). Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Як вбачається з цивільно-правового договору № 01.02.-01 від 01.02.2019р., його предметом є надання клінінгових послуг (послуг з прибирання), в т.ч., але не обмежуючись: миття вікон, чистка тренажерів, генеральне прибирання. Так, предметом укладеного договору між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є не процес праці, а її кінцевий результат. За цим договору ОСОБА_2 виконувала свої зобов`язання по мірі необхідності, не здійснювала систематичного виконання певних трудових функцій. Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо. Посада прибиральника не значиться у штатному розписі ФОП ОСОБА_1 (Т.1, а.с.222), також ОСОБА_2 не вказана у розрахункових відомостях по виплаті заробітної плати (Т.1, а.с.224, 226). В матеріалах справи є наявними акти надання послуг № 1 від 28.02.2019р. та № 29 від 29.03.2019р. по наданню послуг прибирання ОСОБА_2 на загальну суму 10000 грн. (Т.1, а.с.172, 173). Окрім того, податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку поданого ФОП ОСОБА_1 за І квартал 2019 року за формою 1 ДФ, підтверджується декларування виплати на користь ОСОБА_2 доходу в сумі 10000 грн. (Т.1, а.с.138-142, 180-188). Наявність саме цивільно-правових відносин між ФОП ОСОБА_1 також підтвердила допитана під час судового розгляду справи в якості свідка ОСОБА_2 , яка пояснила в суді першої інстанції, що в лютому-березні 2019 року працювала у ФОП ОСОБА_1 по цивільно-правовому договору прибиральницею в тренажерному залі. Також певні цитати із показань свідка, які вирвані з контексту та відірвані від обставин справи, не можуть слугувати формальним приводом для звільнення від обов`язку провести власну оцінку всіх обставин і фактів у справі, що безпосередньо розглядається судом. Згідно з частинами першою, другою ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України). Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи спірну постанову, не надав оцінку усім обставинам справи, під час розгляду справи ним не було доведено факту порушення ФОП ОСОБА_1 приписів ч.3 ст.24 КЗпП України стосовно ОСОБА_2 , а відтак оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами відповідача № ВЛ408/1646/НП/ВП/АВ/ТД-ФС від 17.04.2019р. є протиправною та підлягає скасуванню. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, згідно яких вимоги позивача задоволені. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що заявлені позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, з вищевикладених мотивів. Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарги належить покласти на апелянта Управління Держпраці у Волинській обл. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.07.2020р. в адміністративній справі № 140/1436/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Управління Держпраці у Волинській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 09.12.2020р.