Постанова 4852 № 280/460/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/460/20 головуючий суддя І інстанції - Максименко Л.Я. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.08.2020 року в адміністративній справі № 280/460/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ГУМВС України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері, яка має двох дітей у віці до 15 років, за ст.24 Закону України «Про відпустки» при звільненні за 2011, 2012, 2013, 2014 та 2015 роки; - зобов`язати ГУМВС України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 10 календарних днів 2011 року, за 10 календарних днів 2012 року, за 10 календарних днів 2013 року, за 10 календарних днів 2014, за 10 календарних днів 2015 року, як матері, яка має двох дітей у віці до 15 років, та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.08.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУМВС України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері, яка має двох дітей у віці до 15 років, за ст.24 Закону України «Про відпустки» при звільненні за 2011, 2012, 2013, 2014 та 2015 роки. Зобов`язано ГУМВС України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 10 календарних днів 2011 року, за 10 календарних днів 2012 року, за 10 календарних днів 2013 року, за 10 календарних днів 2014, за 10 календарних днів 2015 року, як матері, яка має двох дітей у віці до 15 років. В задоволенні решти позову було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що наявність права на компенсацію за невикористані відпустки за попередні роки, що передують року звільнення, у поліцейських відсутні, а тому у останнього були відсутні правові підстави для виплати позивачу при звільненні компенсації за частину невикористаної щорічної відпустки. Відзив від позивача на адресу суду не надходив. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, з 26.02.2007 по 05.11.2015 позивач проходила службу в органах внутрішніх справ, а саме в ГУМВС України в Запорізькій області. Звільнена відповідно до пункту 9 розділу 11 Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 у запас Збройних Сил України. 07 листопада 2015 року позивача бло прийнято на службу в поліцію на посаду оперуповноваженого відділу управління протидії корупції управління захисту економіки в Запорізькій області. 27.11.2019 наказом №395 о/с Департаменту захисту економіки Національної поліції України, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», позивача звільнено зі служби в поліції за п.4 ч.І ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з виплатою грошової компенсації за 30 діб не використаної додаткової відпустки як жінці, яка працює і має двох дітей віком до 15 років за 2016, 2018 та 2019 р. 03.12.2019 позивач звернулась до Головного управління МВС України в Запорізькій області із заявою про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як жінка, яка працює і має двох дітей віком до 15 років за 2011, 2012, 2013, 2014 та 2015 роки. Супровідним листом від 10.12.2019 вих. № 1/915 відповідачем надано витяг з наказу ГУМВС в Запорізькій області від 05.11.2015 № 445 о/с про звільнення з ОВС та довідку від 10.12.2019 щодо додаткових соціальних відпусток, повідомивши про те, що відпустки не надавались у зв`язку із тим, що позивач за їх отриманням не зверталась. Не погодившись з вказаними доводами відповідача, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку зі звільненням позивача, компенсація за 10 календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки за 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки підлягає виплаті. В задоволенні решти позову відмовлено за безпідставністю. Колегія суддів апеляційного суду частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Згідно ст. 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток. Згідно п. 5 .ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про міліцію» (в редакції станом на час звільнення позивача) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначений Положеннями про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджений постановою Кабінету Міністрів Української РСР (далі - Положення № 114). Згідно з пунктом 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення. Доводи позивача, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, якими й передбачено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, є безпідставними оскільки, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом, перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні. Як зазначалось, питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки працівникам органів внутрішніх справ, які звільняються, врегульовані нормами Положення № 114, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 06.02.2020 року по справі № 520/692/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з довідки відповідача від 10.12.2019 вих. № 1/914 ОСОБА_1 після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 18.01.2011 до 06.11.2015 (дня звільнення) за додатковою оплачуваною відпусткою як жінка, яка працює і має двох дітей віком до 15 років у 2011, 2012, 2013, 2014 та 2015 роках не зверталась, а відповідно останні не надавались. Відтак, оскільки позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у 2015 році і їй не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за цей рік, то саме за 2015 рік, останній має бути виплачена відповідна компенсація. В свою чергу, в силу наведених правових приписів, права на отримання компенсації за невикористану відпустку за 2011, 2012, 2013, 2014 роки, позивач не має. Посилання скаржника на необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставним, оскільки вказаний наказ набув чинності 27.05.2016 року, тобто після звільнення позивача зі служби в поліції (05.11.2015 року). Що стосується посилань відповідача на те, що позивача було переведено на іншу роботу, а тому грошова компенсація за невикористанні дні щорічних відпусток має бути перерахована підприємством, на яке перейшов працівник, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Згідно ст. 81 Кодексу законів про працю України за бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення. Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи. Відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник. Як свідчать встановлені обставини, при переведенні на роботу, позивач не подавала відповідачу заяву про переведення днів невикористаних додаткових відпусток до установи куди перейшла, а відтак у відповідача зберігався обов`язок по виплаті останніх лише за 2015 рік. Доказів зворотного відповідачем до суду подано не було. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності ГУМВС України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері, яка має двох дітей у віці до 15 років, за ст.24 Закону України «Про відпустки» при звільненні за 2011, 2012, 2013 та 2014 року та зобовязання ГУМВС України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 10 календарних днів 2011 року, за 10 календарних днів 2012 року, за 10 календарних днів 2013 року, за 10 календарних днів 2014 та в цій частині позову відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області - задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.08.2020 року в адміністративній справі № 280/460/20- скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності ГУМВС України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері, яка має двох дітей у віці до 15 років, за ст.24 Закону України «Про відпустки» при звільненні за 2011, 2012, 2013 та 2014 року та зобов`язання ГУМВС України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 10 календарних днів 2011 року, за 10 календарних днів 2012 року, за 10 календарних днів 2013 року, за 10 календарних днів 2014 та в цій частині позову відмовити. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.08.2020 року в адміністративній справі № 280/460/20 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко