Постанова 4857 № 380/15797/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/15797/24 пров. № А/857/32263/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А., розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №380/15797/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, суддя в 1-й інстанції Лунь З. І., дата ухвалення рішення 24 жовтня 2024 року, місце ухвалення рішення м.Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати їй при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період 2021-2024 роки; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період 2021-2024 роки. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період 2021-2024 роки. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період 2021-2024роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 травня 2024 року. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. Вказує, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 27 травня 2024 року, головного сержанта ОСОБА_1 , спору між позивачем та НОМЕР_2 прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_1 ) щодо зазначених у позові вимог не було. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу в Державній прикордонній службі України. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27 травня 2024 року № 710-ОС головного сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. ОСОБА_1 проходила військову службу та перебувала на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ). Крім того, позивач має на вихованні та утриманні сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 06 березня 2019 року. Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, у якому просив надати зокрема копію особистих карток (архівні відомості) грошового забезпечення за період проходження військової служби та перебування на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військової частини НОМЕР_1 ) протягом 2016-2024 років. Відповідач листом надав відповідь на адвокатський запит та долучив особисті картки грошового забезпечення під час проходження служби у В/Ч НОМЕР_1 за період 2016-2024роки; копію рапорту про виплату сум, належних при звільнені; копію аркушу бесіди; розрахунок індексації; розрахунок вислуги років; витяг із послужного списку. Згідно з особистих карток на грошове забезпечення позивача за 2021-2024 роки судом встановлено, що позивачці не нараховано та не виплачено компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки». Неповнота нарахування та виплати відповідачем усіх сум грошового забезпечення, зумовила звернення позивача у суд з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не проведено з нею усіх необхідних розрахунків, зокрема, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпуски як матері неповнолітньої дитини відповідно передбаченої статтею 182-1 КЗпП України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за 2021-2024 роки, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача перерахувати позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період з 2021-2024 роки та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. За змістом ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Пункт 1 ч.1 ст.4 Закону України Про відпустки №504/96-ВР передбачає такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до ст.182-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) одному з батьків, який має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу) За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. Зазначена у частині 1 цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу. Згідно зі ст.19 Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи Одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). За змістом абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки"». Відповідно до ч.7 ст.20 Закону №504/96-ВР додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону. Згідно зі ст.24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що чинним законодавством закріплені гарантії військовослужбовців на отримання, крім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, при цьому додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені статями 6, 7 і 8 Закону України «Про відпустки», а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами. Матеріалами справи стверджується, що позивач має сина ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії серії НОМЕР_3 від 06 березня 2019 року. Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 24 березня 2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та під час державної реєстрації розірвання шлюбу позивачу відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ». Таким чином, Законом встановлено виплату компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби, а саме: з 2021 року (після розірвання шлюбу). Разом з тим, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Згідно з п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки. Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини відповідач не провів з нею розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки», що підтверджується копією особистих карток на грошове забезпечення позивача за 2021-2024 роки. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Колегія суддів вважає правильним зауваження суду першої інстанції про те, що не можна позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з нею усіх необхідних розрахунків, зокрема грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпуски як матері неповнолітньої дитини відповідно передбаченої статтею 182-1 КЗпП України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за 2021-2024 роки, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача перерахувати позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період з 2021-2024 роки та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №380/15797/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М.А. Пліш Повне судове рішення складено 30 січня 2026 року.