Постанова 4804 № 235/1483/20

Єдиний унікальний номер 235/1483/20 Номер провадження 22-ц/804/3339/20 Номер провадження 22-ц/804/3339/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряк Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 вересня 2020 року (ухваленого під головуванням судді Хмельової С.М. у м. Покровськ Донецької області, повний текст складено 07 вересня 2020 року) у цивільній справі №235/1483/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що згідно із заявою б/н від 28.07.2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. В порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 21.01.2020 року має заборгованість в розмірі 28 094,82 грн., а саме: заборгованість за кредитом 19 088,65 грн., заборгованість за відсотками користування кредитом згідно ст. 625 ЦК 2 347,15 грн., заборгованість за пенею 4 844,98 грн. а також штраф (фіксована частина) в сумі 500,00 грн., штраф (процентна складова) в розмірі 1 314,04 грн.. Просив стягнути суму заборгованості з відповідача. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 01 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено . В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 уклала кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви, на підставі якої останній відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку. Активація картки та користування картковим рахунком свідчить про прийняття відповідачем умов кредитного договору. З приводу встановлення та зміни кредитного ліміту, а також збільшення процентної ставки Банк керується умовами та правилами надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на такі зміни Банком в односторонньому порядку, а отже вимоги позивача в цій частині є правомірними. Зазначені доводи підтверджуються наданими до суду першої інстанції документами, зокрема анкетою-заявою, розрахунком заборгованості, випискою по рахунках відповідача, довідкою про видані кредитні картки. При цьому позивач звертає увагу, що виписка має статус первинного бухгалтерського документу про видачу та сплату коштів за кредитним договором. Також Банк не погоджується із твердженням суду першої інстанції з приводу погашення ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, оскільки воно ґрунтується на припущеннях та не відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу, що кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією, тобто відповідач може користуватись кредитними коштами, погашати заборгованість та знову користуватись ними. Однак судом цього не враховано, як і не враховано відомостей, які містяться у розрахунках заборгованості та виписках за картковими рахунками відповідача, які підтверджують наявність заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19 088,65 грн. На думку відповідача зазначені висновки порушують положення ст. 625 ЦК України. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 28 094,82 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кошти та зобов`язувався повернути їх банку, однак в укладеному договорі (заяві-анкеті) не зазначено строку їх повернення (користування ними). Крім того банком не були запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, а в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Суд першої інстанції зазначив, що сплачена відповідачем сума у рахунок погашення кредитної заборгованості є більшою аніж кредитний ліміт. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з правовою позицією,викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Судом першої інстанції встановлено, що 28.07.2010 року АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір із ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит, бажаним розміром якого було зазначено 1 000,00 грн., шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і погоджується з його умовами (а.с.12). До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ . За кредитним договором №б/н Банком ОСОБА_1 видавались картки 24.04.2014 року строком дії до квітня 2017 року включно та 06.05.2017 року строк дії якої закінчувався у липні 2020 року. Згідно із випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 28.07.2010 року позичальнику був встановлений кредитний ліміт 1 000,00 грн, 28.07.2010 року 0,00 грн, 07.12.2010 року 1 200,00 грн, 15.02.2011 року1 400,00 грн., 09.04.2011року 1 600,00 грн, 15.02.2012 року 2 000,00 грн, 25.07.2013 року4 000,00 грн, 01.08.2013року 7 200,00 грн, 10.12.2013року 0,00 грн. (а.с.63). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 07.11.2015 року ОСОБА_1 не мала. Станом на 21.01.2020 року заборгованість становить 28 094,82 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 19 088,65 грн., заборгованість за відсотками користування кредитом згідно ст. 625ЦК 2 347,15 грн., заборгованість за пенею 4844,98 грн. а також заборгованість за судовими штрафами 1 814,04 грн.. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві підписаній, позичальником ОСОБА_1 28.07.2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того дана анкета-заява не відображає жодної інформації щодо умов на яких їй надаються кретині кошти, та строки їх повернення, окрім вказаної відповідачем бажаної суми кредитного ліміту у розмірі 1 000,00 грн. Однак у позовній заяві Банк наголошує на отриманні відповідачем 28.07.2010 року кредиту у розмірі 5000,00 грн. Відповідно до ч.1 с. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Таким чином, судом першої інстанції правильно враховано, що у заяві позичальника, підписаною відповідачем, відсутні умови договору про розмір відсоткової ставки, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також судом першої інстанції встановлено, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які надані суду першої інстанції не визнаються відповідачем та не містять його особистого підпису. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені витяги, які містяться в матеріалах справи не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. А отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, оскільки надані позивачем Умови та Тарифи не містять підпису ОСОБА_1 . При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви позичальника 28.07.2010 року. Висновки суду першої інстанції про те, що без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, відповідають нормам закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду. Таким чином, надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг позичальником не підписані й оригінали цих документів кредитором відповідачеві передані не були, у зв`язку з чим їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору. Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг умов щодо пені та комісії, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова) також не містить. Документ, який би засвідчував отримання відповідачем під підпис пам`ятки, яка містить тарифи і основні умови кредитування, до суду першої інстанції також не було надано. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом,пенею та штрафом. Крім того Банком не надано належних та допустимих доказів щодо встановлення 28.07.2010 року відповідачу кредитного ліміту у розмірі 5 000,00 грн та його зміни в подальшому до 7 200,00 грн., однак із виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що впродовж спірного періоду вона користувалась коштами банку на загальну суму 19 088,65 грн., тобто своїми конклюдентними діями висловила згоду на отримання зазначеної суми та виникнення зобов`язання щодо її повернення відповідно до положень ст. 1049 ЦК України. Однак, як правильно зазначено судом першої інстанції сплачена відповідачем у погашення заборгованості за кредитом сума за період з 01.06.2016 року по 30.11.2019року у розмірі 21819,86 гривень цілком покриває суму отриманого нею кредиту, а тому вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 19 088,65 не підлягають задоволенню. Щодо посилання апелянта на 625 ЦК України, то враховуючи вищенаведене підстав для її застосування, як правильно зазначив суд першої інстанції, не має. Також з матеріалів справи вбачаться, що зареєстрованим місцем проживання відповідача є м. Покровськ (колишній Красноармійськ) Донецької області, який відповідно до розпоряджень КМУ від 30.10.2014 р. та від 02.12.2015 р. входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Таким чином розрахунки позивача щодо заборгованості за пенею та штрафом не відповідають вимогам Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року. Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність заборгованості у відповідача за тілом кредиту станом на 21.01.2020 року. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу, дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів. Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 28094,82 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 01 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: