Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/7377/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4667/25 Справа № 204/7377/24 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 28 січня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 21 травня 2018 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу відкрито кредитний рахунок із початковим лімітом, розмір якого у подальшому було збільшено. Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач своїх обов`язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом 03 липня 2024 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 31756 гривень 91 копійка, яка є заборгованістю за тілом кредиту та, яку позивач прохав стягнути з відповідача разом із судовими витратами у сумі 2422 гривні 40 копійок. Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 28 січня 2025 рокуу задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне та необґрунтоване, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі;стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне та не всебічне з`ясування обставин справи. Зазначає, що відповідач уклав кредитний договір шляхом підписання заяви від 21 травня 2018 року, також підписав оновлену заяву від 20.10.2021 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг з тарифами які діяли на дату підписання заяви. На підставі заяви від 20.10.2021 року відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт. Звертає увагу, що активація картки та користування картковим рахунком, відповідно до виписки по ньому та розрахунку заборгованості, свідчить про отримання кредитної картки відповідачем, прийняття ним умов кредитного договору та користування кредитними коштами. Щодо узгодження розміру відсотків за користування кредитом банк зазначає, що вони погоджені сторонами та регламентовані Умовами та правилами надання банківських послуг на які погодився відповідач підписавши заяву від 20.10.2021 року. Крім того, банківська виписка має статус первинного документу. Також, відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для повного погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку. Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказували, що враховуючи положення чинного законодавства, якими передбачено право Банку нараховувати відсотки за обліковою ставкою НБУ не можна говорити, що сума витрат є меншою, ніж загальних надходжень, оскільки ні відповідач, ні сам суд не навели розрахунку заборгованості із врахуванням відсотків, нарахованих за обліковою ставкою НБУ. Отже, висновок суду першої інстанції про погашення боргу по кредиту є передчасним. Тому вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив надані банком документи, зокрема розрахунок заборгованості у взаємозв`язку із випискою з особового рахунку позичальника, що призвело до звільнення відповідача від обов`язку повернення банку фактично отриманої суми кредитних коштів та відсотків за їх користуванням. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 31756,91 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Залишаючи баз задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надана позивачем заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 20 жовтня 2021 року не може застосовуватися до правових відносин сторін, що виникли на підставі анкети-заяви від 21 травня 2018 року, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за період з 21 травня 2018 року по 03 липня 2024 року, який містить змінні дані щодо відсоткової ставки (поточної, простроченої, при порушенні умов) та коефіцієнтів. Також, з вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем у період часу з 01 грудня 2022 року по 31 травня 2023 року здійснювалося нарахування відповідачу штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання. Враховуючи положення ЦК України та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12 березня 2020 року карантин, суд дійшов висновку, що починаючи з 12 березня 2020 року позичальника звільнено від обов`язку сплати пені за прострочення повернення тіла кредиту та процентів, а вказані нарахуванні позивачем здійснено незаконно, розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог. З виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останній користувався кредитними коштами та ним фактично витрачено 65847 гривень 36 копійок, з останню транзакцією 13 квітня 2022 року, після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачем не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків за користування кредитом. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії. Такий висновок відповідає встановленим обставинам у справі та нормам матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що21 травня 2018 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «КБ «Приватбанк». Як вбачається із Анкети-заяви, у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи та розміру доходу. У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та погодився з ними, а екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки його з офіційного сайту www.privatbank.ua. Також зазначено, що позичальник, зобов`язується виконувати Умови та Привила надання банківських послуг та регулярно знайомитися з їх змінами на вказаному сайті банку. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», яка разом з пам`яткою клієнта, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана позичальником 21 травня 2018 року. Також позивачем надано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 20 жовтня 2021 року, яка не стосується Анкети-заяви від 21 травня 2018 року та кредитного договору б/н від 21 травня 2018 року, заборгованість за яким позивач просить стягнути з останнього, та не містять жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту, номеру карткового рахунку, дати вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду саме за цим позовом (за кредитним договором б/н від 21 травня 2018 року та наданим розрахунком заборгованості). Про вид картки не вказано ані в Анкеті-заяви від 21 травня 2018 року, ані в заяві-приєднання від 20 жовтня 2021 року. Крім того, із даних Анкет-заяв вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався, а ні 21 травня 2018 року, а ні в будь-який інший день. В пункту 5 розділу 4 «Додаткові умови» Заяви «Про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг» від 20 жовтня 2021 року визначено, що: «Умови та Правила надання банківських послуг на дату приєднання та підписання їх клієнтом (розміщено на https://privatbank.ua/terms): ПРЕАМБУЛА нижченаведені умови є новою редакцією цього розділу Умов та Правил надання банківських послуг та починають діяти для Клієнтів по чинним кредитним договорам з моменту направлення їм повідомлення про зміну умов договору в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про споживче кредитування» та цими Умовами та Правилами». За вимогами п. 2.1.1.9.1 нової редакції Умов та Правил надання банківських послуг, що викладені у п. 5 розділу 4 «Додаткові умови» Заяви «Про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг» від 20 жовтня 2021 року, що викладені далі по тексту у ПРЕАМБУЛІ, зазначено, що договір починає діяти з дати встановлення кредитного ліміту на картці та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту б/н від 21 травня 2018 року, позивачем надано в якості письмового доказу паспорт споживчого кредиту від 21 травня 2018 року, однак це не стосується кредитного договору та Анкети-заяви від 21 травня 2018 року. Суд першої інстанції правильно зазначив, що паспорт споживчого кредиту від 21 травня 2018 року не підтверджує жодних домовленостей між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем про істотні умови кредитного договору від 21 травня 2018 року, оскільки містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, відсутні дані щодо фактичного ліміту, річна процентна ставка обчислена на основі припущення. Крім того, зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за період з 21 травня 2018 року по 03 липня 2024 року, який містить змінні дані щодо відсоткової ставки (поточної, простроченої, при порушенні умов) та коефіцієнтів, з вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем у період часу, зокрема, у період часу з 01 грудня 2022 року по 31 травня 2023 року здійснювалося нарахування відповідачу штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання. Позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором № б/н від 21 травня 2018 року та наявності у останнього заборгованості за ним надано суду виписку по карткових рахунках відповідача. Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі. Однак надана позивачем виписка по карткових рахунках відповідача судом першої інстанції правильно не прийнята до уваги, оскільки вона надана за період часу з 09 липня 2020 року по 12 лютого 2024 року, а стягнути заборгованість позивач просить за договором від 21 травня 2018 року та станом на 03 липня 2024 року, а отже вказаною випискою не охоплено весь період спірних правовідносин сторін (більше 2 роки), а відтак у суду відсутня можливість перевірити рух коштів по вказаним у ній рахункам, а також достовірно встановити суми використаних кредитних коштів відповідачем за вказаним кредитним договором та суми внесених ним коштів в рахунок погашення заборгованості. Разом з тим, з вказаної виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останній користувався кредитними коштами та ним фактично витрачено 65847,36 грн, з останньою транзакцією 13 квітня 2022 року, після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачем не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків за користування кредитом. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії. Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім у зазначений період з 09 липня 2020 року по 16 лютого 2024 року внесено грошові кошти на загальну суму 52231,43 грн. Відповідно до ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з ч.1,2 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Положеннями ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 21 травня 2018 року розмір процентної ставки не встановлено. Крім того, у цій анкеті - заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Обґрунтовуючи вимоги про стягнення процентів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором Банк посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів й Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору. Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальницею, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15), від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. За таких обставин,суд першої інстанції правильно виходив із того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Умови і правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Між тим, як встановлено, відповідач запозичив у позивача кошти на картковий рахунок та користувався цими коштами, що підтверджується випискою з особового рахунку, а відтак у відповідача існує обов`язок щодо повернення позичених коштів. Перевіряючи наданий Банком на підтвердження існування заборгованості за договором розрахунок та виписку з особового банківського рахунку відповідача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що фактично відповідачем використано кредитних коштів на суму 65847,36 грн, а повернуто банку кошти в розмірі 53231,43 грн, при цьому, позивачем з відповідача безпідставно було стягнуто грошові кошти у сумі 15540,86 грн непогоджених з відповідачем відсотків за користування кредитом та 100 гривень в рахунок страхування кредитного ліміту, однак якого саме чи за яким договором не встановлено, у зв`язку з цим, заборгованості за тілом кредиту. Так, тіло кредиту - це сума, безпосередньо взята у банка: без врахування процентів, пені та інших нарахувань. Тобто ті гроші, які позичальник отримав від фінансової установи на руки, на карту або переказом на рахунок і є основним боргом. Отже доводи апеляційної скарги про те, що виписка із особового рахунку судом не досліджувалася не заслуговують на увагу, оскільки при розгляді справи суд надав оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, в тому числі, і виписці з особового рахунку відповідача, детальний аналіз якої свідчить про відсутність у відповідача заборгованості за тілом кредиту, оскільки ним сплачено більше коштів ніж отримано їх у Банку. Тобто отримані відповідачем у позивача кошти повернуто у повному обсязі, а нарахування відсотків та штрафних санкцій не відповідає змісту укладеного між сторонами кредитного договору. Доводи апеляційної скарги про можливість розрахунку та стягнення судом з відповідача відсотків на рівні облікової ставки НБУ відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України не заслуговують на увагу, з врахуванням наступного. Згідно ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (укладання кредитного договору), процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Крім зазначених норм, які є загальними, спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами, які мають пріоритет перед загальними та діяли на момент укладання кредитного договору, а саме Законом України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року за №168 (надалі по тексту Правила №168). Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.2.1 Правил №168, банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши, зокрема, таке: тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням, зокрема, процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо). За ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.3.3. Правил №168, у договорі про надання споживчого кредиту, зокрема, зазначаються: детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо); річна відсоткова ставка за кредитом. Отже, за положеннями нормативних актів, які діяли на час укладання кредитного договору між сторонами, процентна ставка за кредитом доводиться до відома споживача перед укладанням договору споживчого кредиту та визначається виключно у договорі та має бути врахована при визначенні сукупної вартості кредиту. Частина друга статті 1054 ЦК України, передбачає можливість застосовуються положення параграфа 1 («Позика») якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Оскільки із суті договору споживчого кредиту випливає, що процентна ставка визначається виключно у договорі, то положення частини першої статті 1048 ЦК України щодо нарахування процентів на рівні облікової ставки НБУ до спірних правовідносин не застосовується. Крім того, застосування частини першої статті 1048 ЦК України щодо нарахування процентів на рівні облікової ставки НБУ, виключає можливість виконання банком вимог ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.3. Правил №168 щодо обов`язковості визначення сукупної вартості кредиту, до складу якої також входять проценти за користування кредитом, а відтак застосування ч.1 ст. 1048 ЦК України суперечить положенням спеціального законодавства та не може бути застосована до спірних правовідносин. Також, з матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за період з 21 травня 2018 року по 03 липня 2024 року, який містить змінні дані щодо відсоткової ставки (поточної, простроченої, при порушенні умов) та коефіцієнтів, з вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем у період часу, зокрема, у період часу з 01 грудня 2022 року по 31 травня 2023 року здійснювалося нарахування відповідачу штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання. Суд першої інстанції вірно зазначив, що враховуючи положення ЦК України та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12 березня 2020 року карантин, суд дійшов висновку, що починаючи з 12 березня 2020 року позичальника звільнено від обов`язку сплати пені за прострочення повернення тіла кредиту та процентів, а вказані нарахування позивачем здійснено незаконно. Колегія суду погоджується з висновком суду, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не прийняв його до уваги. Тобто, докази, якими позивач підтверджує викладені в позовній заяві обставини, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача заборгованості за кредитним договором відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 31756,91 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 382 ,384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 28 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: