Постанова Київський апеляційний суд № 752/1290/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И Справа № 752/1290/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/13664/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Чередніченко Н.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А. 07 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Семенюк Т.А Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., розглянувши в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,- В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернулась до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 04 червня 2013 року між сторонами укладено шлюб, вони мають трьох малолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, спільне життя у сторін не склалось, із листопада 2017 року між ними відсутнє взаєморозуміння, відсутні спільні погляди на життя. Вони втратили почуття любові та поваги одне до одного. Шлюбні відносини припинились, вони не ведуть спільне господарство, подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе, оскільки збереження формально зареєстрованого шлюбу суперечить її інтересам, просила розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 04 червня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №

304. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04 червня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №

304. Не погоджуючись з рішенням суду, 30 вересня 2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що подано заяву про надання строку на примирення, де вказано про бажання збереження сім`ї з огляду на почуття любові, поваги та взаєморозуміння до дружини, не встановив фактичні взаємини подружжя, не взяв до уваги наявність трьох малолітніх дітей, які потребують повноцінної сім`ї. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що 04 червня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між сторонами, про що зроблено актовий запис № 304 (а.с. 4). В період шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8), ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11-12) та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9-10). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами подружні стосунки припинені та збереження сім`ї неможливе, що виключає відновлення колишніх сімейних відносин. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно із ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають спільні права та обов`язки. За змістом положень ч.1 ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами 3,4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно до ч.2 ст.104, ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у т.ч. за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Частиною 3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідач заявляв клопотання про надання сторонам строку для примирення та вказав в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції, не з`ясував фактичні взаємини між сторонами та не вчинив жодних дій спрямованих на примирення сторін по справі. Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (ч.7 ст.240 ЦПК України). У суді першої інстанції позивач категорично заперечувала щодо надання строку для примирення. Колегія суддів також не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції проігнорував клопотання відповідача про надання 6 місячного строку для примирення подружжя та не враховано його бажання примиритися з позивачем, з огляду на наступне. Як зазначено судом першої інстанції, відповідач в судове засідання не з`являвся, заяв про можливість розгляду його клопотання без участі не подавав, а тому, суд першої інстанції був позбавлений можливості вирішити клопотання ОСОБА_2 без підтримання з його боку. З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву про розірвання шлюбу подано у січні 2019 року, рішення суду першої інстанції ухвалено 03 вересня 2020 року, тобто близько 1 року та 8 місяців справа перебувала в суді першої інстанції, за цей період сторони при необхідності мали достатньо часу, щоб досягти примирення. В апеляційному суді справа перебуває з жовтня 2020 року, але до цього часу доказів щодо примирення сторонами суду не було надано. У зв`язку із викладеним, колегія суддів вважає, що посилання в апеляційній скарзі на те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи апеляційним судом. Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги щодо необхідності збереження сім`ї через наявність трьох малолітніх дітей, оскільки розірвання шлюбу стосується лише взаємовідносин сторін і не впливає на обов`язок виконання батьками своїх батьківських обов`язків. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції відповідач у апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу. Судом встановлено, що протягом тривалого часу сторони спільно не проживають, спільне господарство вони не ведуть, шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловила. А відтак перебування позивача в шлюбі з відповідачем порушує її права та впливає на її інтереси. Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України. Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, та не вбачає підстав для її скасування. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді