Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/2039/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2039/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила: - визнати протиправними дії щодо припинення виплати пенсії за віком з 01 грудня 2017 року; - зобов`язати відповідача відновити пенсію за віком, а також нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії за віком з 01 грудня 2017 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю: - визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2017 року; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Чернігівської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2017 року та нарахувати і виплатити заборгованість з пенсійних виплат за вказаний період. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що правові підстави для поновлення позивачу виплати пенсії відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідач не зазначив конкретної підстави для припинення виплати пенсії та не прийняв з цього питання відповідного рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданого відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Позивач перебувала на обліку внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується довідкою від 06 червня 2016 року № 7423002531. ОСОБА_1 21 червня 2016 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду у Чернігівській області із заявою про витребування пенсійної справи із міста Артемовська Донецької області. Виплату позивачу пенсії поновлено у липні 2016 року відповідно до рішення Комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги від 01 липня 2016 року №

7. У подальшому рішенням Комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги від 10 листопада 2017 року № 45 припинено ОСОБА_1 соціальні виплати за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до п.п. 2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 № 365, на підставі подання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради від 08 листопада 2017 року (№ 1233), акту обстеження та інших поданих матеріалів. У зв`язку з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду у Чернігівській області припинило виплату пенсії позивача з 01 грудня 2017 року. Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради листом від 04 січня 2018 року № 05-06/357 повідомило відповідача про зняття з обліку по Деснянському району міста Чернігова та скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06 червня 2016 року № 7423002531 щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач звернулася до суду з позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, які визначені ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII). Згідно ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовим актами. Згідно ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону № 1058-IV. Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. З огляду на зазначене правове регулювання, колегія суддів вважає, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-IV. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 243/6391/17 та від 24 квітня 2019 року у справі № 428/5478/17. З матеріалів справи вбачається, що рішення про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-IV відповідачем не приймалось. Натомість, рішення Комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги від 10 листопада 2017 року № 45, яким припинено ОСОБА_1 соціальні виплати за адресою АДРЕСА_1 та на яке, як на підставу припинення позивачу відповідних виплат пенсії, посилається відповідач, не є рішенням Пенсійного органу про припинення виплати пенсії в розумінні ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та обґрунтування підстав припинення пенсії. Доводи апеляційної скарги відповідача зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов