Постанова 4857 № 380/1854/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1854/20 пров. № А/857/6861/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Макарика В.Я. суддів - Матковської З.М., Улицького В.З., за участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року про закриття провадження (головуючий суддя в суді першої інстанції Кузан Р.І., м. Львів) у справі № 380/1854/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до судді Верховного Суду ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії- В С Т А Н О В И В: 04 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до судді Верховного Суду ОСОБА_2, в якому просив, визнати протиправними дії судді ОСОБА_2, які він здійснював з 13.11.2013 по 31.03.2015, а саме, виконання ним обов`язків судді і отримання суддівської винагороди, та зобов`язати відповідача повернути в Державний бюджет неправомірно отриману суддівську винагороду. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 закрито провадження у справі № 380/1854/20 за позовом ОСОБА_1 до судді Верховного Суду ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права та без урахування всіх обставин справи. Тому апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, без врахування принципу верховенства права з підстав викладених в апеляційній скарзі. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча відповідач належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не вказано та необґрунтовано, які саме його права, свободи чи інтереси, були порушенні діями відповідача, а тому оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин з приводу отримання суддею ОСОБА_2 суддівської винагороди у період з 13.11.2013 по 31.03.2015, то такі дії судді не породжують для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим позовом у розумінні статті 19 КАС України, що у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У пункті 1 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій та впливають на коло прав та/або обов`язків позивача. Як встановлено судом, позивач - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до судді Верховного суд ОСОБА_2 , який виражається виконанням ним обов`язків судді і отримання суддівської винагороди, не маючи на це право. Позивач звертає увагу на те, що наказ Миколаївського окружного адміністративного суду №95-к «Про призначення судді ОСОБА_2 » на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду був прийнятий 13.11.2013, проте присягу судді ОСОБА_2 прийняв лише 31.03.2015. Отже, з наведеного слідує, що спірні правовідносини виникли з приводу реалізації судом (суддею) обов`язків судді і отримання суддівської винагороди. У свою чергу, судова колегія зазначає, що згідно з приписами п.1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Згідно з п. 2 цієї ж частини публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Пунктом 7 вказаної норми визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Разом з цим, судова колегія зауважує, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності. Водночас дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими. Аналогічної правової позиції дотримується також Верховний Суд про що останнім зазначено, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18, а також в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 636/5534/15 та ухвалі цього суду від 14.03.2019 у справі № 826/17336/18. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Отже, колегія суддів, здійснивши аналіз норм Конституції України, а також законодавства України, яке регулює діяльність суду з вказаних питань, приходить до висновку, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами та шляхом звернення до компетентних органів, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Таким чином, апеляційний суд зазначає, що у випадку коли суддею вчиняються процесуальні дії то відповідно до норм чинного законодавства особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Тоді, як у випадку неналежної поведінки та або інших випадках за наявності підстав і у визначеному законом порядку також мають право звертатися до компетентних органів у відповідності до вимог Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя». Тобто, з наведеного слідує, що чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді в іншій спосіб, ніж шляхом звернення до суду з адміністративним позовом, шляхом звернення до компетентного органу на зазначені дії судді, які на думку позивач свідчать про його протиправність та не правомірність та шляхом оскарження його в процесуальному порядку. Апеляційний суд зазначає, що оскарження будь-яких дій судді щодо здійснення ним правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання судового процесу проти суду (судді). Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час здійснення ними правосуддя, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних дій. Крім цього, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не вказано та необґрунтовано, які саме його права, свободи чи інтереси, були порушенні діями відповідача, а саме отриманням суддею ОСОБА_2 суддівської винагороди у період з 13.11.2013 по 31.03.2015. З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновок суду першої інстанції проте, що оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин з приводу отримання суддею ОСОБА_2 суддівської винагороди у період з 13.11.2013 по 31.03.2015, то такі дії судді не породжують для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим позовом у розумінні статті 19 КАС України. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки спір стосується виконання повноважень, пов`язаних зі здійсненням правосуддя та отримання грошової винагороди, України, тому даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у рішеннях, пов`язаних із вирішенням юрисдикційних спорів, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду. Разом з тим, апеляційний суд вважає, за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 135 Закону України «Про статус і судоустрій суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Що стосується клопотання позивача про визнання його перед початком розгляду справи дієздатною людиною і громадянином України, на якого розповсюджуються права, свободи і обов`язки, визначені в Конституції України і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, то наведене не являється предметом спору та не викликає сумнівів. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 308, 312, 313,315-316, 321-322, 325, 328, 329 КАС України суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі № 380/1854/20 про закриття провадження - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. Я. Макарик судді З. М. Матковська В. З. Улицький У зв`язку з відсутністю судді Улицького В.З. згідно наказу від 25.11.2020р. № 654-к/тм "Про компенсацію за роботу у вихідні дні Улицькому В.З. " на робочому місці в період з 30 листопада 2020 року по 04 грудня 2020 року, постанова в повному обсязі складена та підписана 07.12.2020 року о 17:30 год.