Постанова 4857 № 140/1550/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року Справа № 140/1550/26 пров. № А/857/13436/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року (суддя Димарчук Т.М., м.Луцьк), - ВСТАНОВИВ: У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ), в якому просив: визнати протиправними дії державного виконавця Відділу Павлович В.В. щодо стягнення коштів з банківського рахунку його дружини ОСОБА_2 ; стягнути на його користь з Відділу кошти в сумі 763 грн; стягнути на його користь з Відділу 510 360 грн завданої моральної шкоди. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Роз`яснено позивачу, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В доводах апеляційної скарги вказує, що законом не встановлено інший порядок судового провадження, оскільки позивач не є учасником цивільно-правових відносин, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) та Цивільним процесуальним кодексом України (далі ЦПК) Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), зважаючи на те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач оскаржує дії державного виконавця з примусового виконання виконавчого листа № 161/10476/24, виданого 13.06.2025 Луцьким міськрайонним судом Волинської області у цивільній справі, спір щодо оскарження дій державного виконавця (в тому числі і щодо стягнення коштів у межах вказаного виконавчого провадження) підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими з таких міркувань. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 2 та 7 частини першої статті 4 КАС передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 447-1 ЦПК встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Згідно з частиною першою статті 448 ЦПК скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. За змістом частини першої статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Статтею 15 Закону № 1404-VIII визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є дії відповідача, вчинені при виконанні виконавчого провадження ВП № 78889944 з примусового виконання виконавчого листа № 161/10476/24, виданого 13.06.2025 Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі про стягнення з ОСОБА_2 (дружини позивача) заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 9178,28 грн та судового збору в сумі 605,60 грн. Таким чином, позивач у цій справі ( ОСОБА_1 ), який не є стороною вказаного виконавчого провадження, оскаржує дії державного виконавця, вчинені в межах стягнення коштів з ОСОБА_2 . Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не є стороною ВП № 78889944 і не наділений процесуальним правом щодо оскарження дій державного виконавця в порядку статті 447-1 ЦПК, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про можливість розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства. При цьому згідно з частиною першою статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. З огляду на наведені положення статті 447-1 ЦПК та частини першої статті 287 КАС, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 823/359/18. Таким чином, аналізуючи наведені норми права та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що цей спір є приватно-правовим та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Хоча оскаржувані дії державного виконавця вчинені під час виконання судового рішення у цивільній справі, позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження, а тому не наділений правом на їх оскарження в порядку, визначеному статтями 447-1 448 ЦПК. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що спір у цій справі належить до юрисдикції адміністративного суду, а тому суд першої інстанції, дійшовши висновку про необхідність розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства, помилково відмовив у відкритті провадження. Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, що призвело до ухвалення судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до частини третьої статті 312 КАС у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року скасувати, справу направити до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич