Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/7095/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7095/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., за участю секретаря - Рейтаровської О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-105225-50/11602. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що контролюючим органом безпідставно нараховано борг по сплаті єдиного соціального внеску, оскільки вона є фізичною особою-підприємцем та пенсіонером за віком, а тому відповідно до чинного законодавства звільнена від сплати єдиного внеску за себе. При цьому позивач зазначила, що не брала добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та помилково подала звіт з єдиного внеску за себе. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено: - визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-105225-50/11602, прийняту ГУ ДПС у Київській області. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідач зокрема зазначає, що позивачем подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, у якому самостійно визначено суму єдиного соціального внеску в розмірі 9828,72 грн. Таким чином, позивачем самостійно визначено, суму єдиного внеску, яка зафіксована в інформаційній системі фіскального органу, а тому підлягає сплаті. При цьому відповідач розцінює такі дії позивача щодо подачі звіту, як добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також відповідач зазначає, що у разі якщо позивач уважала поданий нею звіт помилковим вона повинна була подати уточнюючий звіт відповідно до положень Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 (далі - Порядок №435). За відсутності такого звіту контролюючий орган позбавлений можливості самостійно зменшувати суму задекларованих податкових зобов`язань. Позивач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідача в установлений судом строк не скористалася. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з ІНФОРМАЦІЯ_1. 16 січня 2019 року ОСОБА_1 подала до податкового органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, визначивши собі суму єдиного внеску на рівні 9828,72 грн. Надалі, 21.10.2019 позивач звернулась до ГУ ДПС у Київській області із заявою, в якій повідомила про те, що звіт (форма Д5) поданий нею помилково. Проте, 15.11.2019 ГУ ДПС у Київській області надіслано позивачеві вимогу №Ф-105225-50 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 9828,72 грн. Не погоджуючись із зазначеною вимогою відповідача, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469, (далі - Інструкція №449). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом №2464-VI. Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. За змістом частини дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу). Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. У відповідності до частини першої статті 25 Закону №2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Частиною четвертої статті 4 Закону №2464-VI установлено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Пунктом 4 Інструкції №449 регламентовано право контролюючих органів формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що особи, які зареєстровані як ФОП, перебувають на спрощеній системі оподаткування та одночасно є пенсіонерами за віком, звільняються від сплати ЄСВ, а також від обов`язку подання звіту. Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №805/2195/17-а. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач досяг передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку. При цьому як правильно зазначено судом першої інстанції, виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлений у частині 3 статті 10 Закону №2464-VI, а саме: особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до податкового органу за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування передбачений Інструкцією №449. Таким чином, підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладений договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Ураховуючи, що позивач є пенсіонером, яка отримує пенсію за віком, то вона може бути платником єдиного внеску виключно за умови її добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Проте, підтвердження того, що такий договір існує, в матеріалах справи відсутнє, відповідний договір щодо добровільної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування між позивачем та відповідачем не укладався. Водночас подання особою «Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та не створює для пенсіонера жодних обов`язків перед фіскальним органом. Отже, подання особою звітності про нарахування єдиного внеску не є визначальним для прийняття податкової вимоги, оскільки добровільна участь у сплаті єдиного внеску підтверджується не шляхом подання звітності, а шляхом укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та сплати коштів. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №806/1503/16. Окремо слід зазначити, що позивач зверталася до відповідача із заявою про анулювання помилково поданого звіту по нарахуванню ЄСВ за 2018 рік, оскільки вона є пенсіонером і не зобов`язана сплачувати єдиний внесок. Відповідачем, в свою чергу, повідомлено, що у позивача дійсно відсутній обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, однак нею подано звіт за 2018 рік, в якому самостійно визначено базу нарахування та суму сплати єдиного внеску, а тому відсутні підстави для зняття нарахування самостійно визначених позивачем зобов`язань зі сплати ЄСВ. При цьому, Порядком №435, на який в апеляційній скарзі посилається відповідач, не передбачено виправлення помилки у звіті щодо нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування після закінчення звітного періоду, а тому позивач не мала можливості самостійно виправити допущену ним помилку. В той же час вказані відповідачем положення Порядку №435 щодо подання звітів типу форми «уточнююча» і «скасовуюча» є механізмом коригування розміру ЄСВ, який підлягає сплаті та достовірності даних у поданих звітах за попередній звітний період, саме особами в яких наявний обов`язок сплати сум єдиного внеску. Позивач, у свою чергу, згідно зі статтею 4 Закону №2464-VI від такого обов`язку звільнена. Таким чином, відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваної вимоги діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права. Натомість, в ході судового розгляду справи було встановлено, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як на загальних підставах, так із підстав добровільної участі у загальнообов`язковій системі державного соціального страхування. З наведеного вбачається, що відповідачем протиправно винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-105225-50/11602, яка законно та обґрунтовано була скасована судом першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Водночас апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом оцінки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу. З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.О.Лічевецький Суддя В.П.Мельничук Суддя О.М.Оксененко