Постанова 4855 № 580/3164/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3164/21 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-15957-13 від 06.05.2021 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 9595 грн. 30 коп.; - зобов`язати відповідача здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 9595 грн. 30 коп. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що вона є найманим працівником, відповідно, є застрахованою особою, за яку внески платить роботодавець, тому позивач не зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи. 11 лютого 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому відповідач підтримує правову позицію суду першої інстанції та просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач наполягає, що не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником. Оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу винесена на підставі даних інтегрованої картки платника податків, де за позивачем виник борг з єдиного внеску на підставі поданого ОСОБА_1 звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осбі та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік, що свідчить про правомірність спірної вимоги. 16 лютого 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив відповідача, в якій позивач зазначає, що нею було попередньо подано звіт про суми нарахованого єдиного внеску в сумі 0,00 грн., однак, даний звіт не було прийнято податковим органом та повідомлено позивачу, що оскільки вона є зареєстрованою особою, яка проводить незалежну професійну діяльність, тому має вказати мінімальну суму єдиного внеску, яка підлягає сплаті. При цьому, позивач наполягає, що при винесенні вимоги про сплату боргу не враховано, що єдиний соціальний внесок за неї сплачував роботодавець, тому вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 згідно свідоцтва серії НОМЕР_1 від 18.06.2019 має право на зайняття адвокатською діяльністю. Позивач з березня 2020 року перебуває на обліку в контролюючому органі як платник єдиного внеску. Згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач в період з 14.11.2019 по 03.02.2019 працювала на посаді юрисконсульта в ТОВ «Черкасиенергозбут», у період з 06.02.2020 по 31.08.2020 працювала в ТОВ «Біоенерджітранс» та з 01.10.2021 прийнята на посаду заступника керівника адвокатського об`єднання «Гавриленко та Гончар». З відомостей з електронного кабінету Пенсійного фонду України вбачається, що в 2020 році позивач отримувала заробітну плату, з якої був сплачений єдиний внесок. 09.02.2021 позивач подала відповідачу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік, у якому самостійно зазначила суму доходу, на яку нараховується внесок, з урахуванням максимальної величини, у сумі 4723,00 грн за періоди: січень-лютий, червень- серпень 2020 року, та у сумі 5000 грн за вересень-грудень 2020 року, всього 43615,00 грн. Також позивач вказала нарахований ЄСВ за січень-лютий, червень-грудень 2020 року у сумі 9595 грн. 30 коп. 06.05.2021 відповідач сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15957-13, згідно з якою станом на 30.04.2021 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску складає 9595 грн. 30 коп. Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.05.2021 №Ф-15957-13 сформована на підставі Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, поданого позивачем до контролюючого органу 09.02.2020, відповідач при її виставленні вимоги діяв у відповідності до вимог частини 4 статті 25 Закону №2464 та пункту 4 розділу V1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Міністерством фінансів України від 20.04.2015 №449, тому вимога є правомірною і скасуванню не підлягає. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено поняття самозайнятої особи - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. За визначенням статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. З системного аналізу положень ПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно статті 178 ПК України у випадку, якщо така особа не зареєстрована, як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI). До вказаного Закону № 2464-VI Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За нормами ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є, зокрема фізичні особи - підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Згідно приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Згідно змісту пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Тож, з наведеного слідує, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально, однак, колегія суддів акцентує увагу на тому, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є саме забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб, шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. При цьому, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 2 ст. 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; 4) подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно ч. 2 ст. 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Ч. 9 ст. 9 Закону №2464 передбачає, що періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, особи, які здійснюють адвокатську діяльність, протягом часу перебування на обліку як платники ЄСВ зобов`язані щорічно подавати звіт про отримані доходи та нараховані суми ЄСВ і сплачувати ЄСВ від суми отриманого доходу, але не менше за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Матеріалами справи підтверджується та не заперечується апелянтом, що позивач 09.02.2021 подала Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік, яким самостійно визначила ЄСВ у сумі 9595,30 грн., отже, вказана сума повинна бути сплачена позивачем. Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» контролюючий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Згідно з пунктом 4 розділу V1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Міністерством фінансів України від 20.04.2015 №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Тобто, з системного аналізу вищенаведених приписів та матеріалів справи вбачається, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.05.2021 №Ф-15957-13 сформована безпосередньо на підставі Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, поданого самостійно позивачем до контролюючого органу 09.02.2020. Визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 06.05.2021 №Ф-15957-13 сума боргу 9595,30 грн. повністю відповідає сумі, яку позивач самостійно визначила у Звіті про нарахування ЄСВ (а.с. 13 на звороті) як суму нарахованого єдиного внеску усього за 2020 рік 9595,30 грн. Як вірно звертав увагу відповідач, згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464, не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником. Колегія суддів наголошує, що в даному випадку, сума єдиного внеску усього за 2020 рік 9595,30 грн. є сумою, яку самостійно визначила та нарахувала позивач для сплати, тому суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що в даному випадку не має значення для вирішення справи той факт, що позивач протягом 2020 року перебувала у трудових відносинах та роботодавці сплачували ЄСВ з її заробітної плати. В межах спірних правовідносин відсутня будь-яка протиправність дій контролюючого органу при винесенні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.05.2021 №Ф-15957-13, оскільки остання сформована на підставі Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, поданого позивачем до контролюючого органу 09.02.2020, відповідач при її виставленні вимоги діяв у відповідності до вимог частини 4 статті 25 Закону №2464 та пункту 4 розділу V1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Міністерством фінансів України від 20.04.2015 №449. За встановлених обставин, у контролюючого органу були відсутні інші правомірні способи дій, окрім винесення вимоги про сплату боргу, при встановленні із даних звіту позивача самостійно нарахованої, однак, не сплаченої суми єдиного внеску 9595,30 грн. У відповіді на відзив ОСОБА_1 вказала, що нею було попередньо подано звіт про суми нарахованого єдиного внеску в сумі 0,00 грн., однак, даний звіт не було прийнято податковим органом та повідомлено позивачу, що оскільки вона є зареєстрованою особою, яка проводить незалежну професійну діяльність, тому має вказати мінімальну суму єдиного внеску, яка підлягає сплаті. До вищевказаної відповіді на відзив позивачем було додано скріншоти з електронного кабінету платника податків, з яких вбачається направлення позивачем Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік 08.02.2021 року о 23:37 та 09.02.2021 року о 11:20. При цьому, безпосередньо змісту кожного зі звітів 08.02.2021 року та 09.02.2021 року позивачем долучено не було. В контексті зазначених вище апелянтом доводів, колегія суддів наголошує, що в матеріалах справи відсутній, а апелянтом не надано безпосередньо звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік, де було б зазначено про суми нарахованого єдиного внеску в сумі 0,00 грн., як і відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що такий «нульовий» звіт ОСОБА_1 направлявся податковому органу, однак в його реєстрації було відмовлено. Жодних доказів відмови контролюючим органом у прийнятті звіту про суми нарахованого єдиного внеску в сумі 0,00 грн. позивачем не надано, як і відсутні докази оскарження дій податкового органу щодо відмови у прийнятті звіту. В матеріалах справи наявний лише поданий позивачем 09.02.2021 року Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік, в якому ОСОБА_1 самостійно визначила ЄСВ у сумі 9595,30 грн. За встановелних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки вимога від 06.05.2021 №Ф-15957-13 сформована на підставі Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, самостійно поданого позивачем до контролюючого органу 09.02.2020, відповідач при її виставленні вимоги діяв у відповідності до вимог частини 4 статті 25 Закону №2464 та пункту 4 розділу V1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Міністерством фінансів України від 20.04.2015 №

449. При цьому, обставини, встановлені рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 у справі №580/1435/21, де позивачем оскаржувалась інша вимога про сплату боргу, в межах даної справи не мають преюдиційності, оскільки оскаржувана в цій справі вимога від 06.05.2021 №Ф-15957-13 сформована на підставі поданого позивачем Звіту та відповідних даних системи, а не на підставі іншої вимоги. Посилання на правову позицію Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18 та інші, апеляційний суд відхиляє, оскільки обставини даної справи та тих, на які посилається апелянт, відрізняються фактом самостійного нарахування позивачем суми ЄСВ у поданому податковому органу звіті. Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки). Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, А.Ю. Кучма