Постанова Північний апеляційний господарський суд № 905/2373/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" грудня 2020 р. Справа№ 905/2373/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Зубець Л.П. Андрієнка В.В. при секретарі судового засідання : Кубей В.І. за участю представників сторін: від позивача: не прибув; від відповідача: не прибув, розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 року (дата підписання повного тексу рішення 07.08.2020 року) у справі № 905/2373/19 (суддя: Зеленіна Н.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" про стягнення 874 931, 88 грн ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 874931,88 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач порушив строки оплати товару, визначені умовами договору № КС/125-18 від 01.01.2018 року. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариством з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" 703 747,20 грн основного боргу, 130488,54 грн пені, 13363,00 грн 3 % річних, 27333,14 грн інфляційних втрат та 13 123,98 грн судового збору. Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник вказав, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт поставки продукції по договору та відповідно факт прострочення з боку відповідача строку здійснення розрахунків за отриману продукцію, а тому й звернення до суду є передчасним. Крім того, скаржник вказав що на видаткових накладних, наданих постачальником про приймання продукції відсутня дата , вказана представником покупця, а тому, у відповідності до положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, строк оплати продукції з боку відповідача не наступив. Також, скаржник зазначив, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2020 року справу № 905/2373/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №905/2373/19 залишено без руху. Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому розмірі згідно з чинним законодавством. Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 року, у зв`язку з перебуванням суддів Коротун О.М. та Майданевича А.Г. на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 905/2373/19 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Зубець Л.П., Андрієнко В.В. Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу скарга скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 року у справі № 905/2373/19 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В. суддів: Зубець Л.П. Андрієнко В.В. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 року у справі № 905/2373/19 своєю ухвалою від 15.10.2020 року. 30.11.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника позивача, яке задоволено судом. Крім того, 30.11.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке, зокрема, було мотивоване світовою пандемією, викликаною корона вірусом COVID-19 та метою недопущення поширення зазначеної гострої распіраторної інфекції. Колегія суддів розглянула дане клопотання та відзначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 року по 31.07.2020 року (в редакції останніх змін) на всій території України встановлено карантин, який було продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 року №343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 року регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 року перевезення пасажирів метрополітенами. Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав. В той же час за положеннями ст. 129 Конституції України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 Господарського процесуального кодексу України). Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі №924/369/19. Крім того, колегія суддів зазначає, що само по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів. Згідно ч. 4 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України. На виконання Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 152, ч. 5 ст. 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 року №169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду. Проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду може бути здійснено за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon". Таким чином, скаржник, бажаючи взяти участь у судовому засіданні, проте не маючи такої можливості у зв`язку з карантинними заходами, відповідно до приписів ст. 197 Господарського процесуального кодексу України мав право взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Проте відповідного клопотання заявлено не було. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи. При цьому, судом врахований принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк. Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Представники сторін у судове засідання 01.12.2020 року не з`явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 року. Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 01.01. 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" (покупець) було укладено договір № КС/125-18 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю товар на умовах та в порядку, визначених договором. Номенклатуру, кількість, ціну, строк поставки, гарантійний строк, а також вимоги до маркування та упаковки товару сторони погоджують в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Пунктом 4.2 договору передбачено порядок оплати: на протязі шістдесяти календарних днів з дати поставки кожної конкретної партії товару, зазначеної у відповідній специфікації до договору та отримання належним чином оформленого рахунку від позивача. Відповідно до п. 7.1 договору поставка товару здійснюється згідно специфікацій, підписаних сторонами. Обов`язки поставки товару вважаються виконаними з моменту прийому партії товару і передачі всіх належним чином оформлених документів відповідно до п. 7.4 договору. Належним чином вважаються оформлені документи, оформлені у відповідності з вимогами діючого законодавства України (п. 7.4 договору) Строк дії договору відповідно до п. 12.3 договору сторони погодили з моменту підписання сторонами до 31.12.2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у період з січня 2018 року по травень 2019 року позивач поставив, а відповідач прийняв метабісульфіт натрію на загальну суму 1 084 636, 80 грн, що підтверджується специфікаціями № 13 від 25.01.2019 року на суму 92 307, 60 грн, № 12 від 01.11.2018 року на суму 96969,60 грн, № 11 від 26.10.2018 року на суму 127 925, 28 грн, № 10 від 03.10.2018 року на суму 460 605, 60 грн, № 15 від 26.03.2019 року на суму 283920,00 грн, № 14 від 05.03.2019 року на суму 24960, 00 грн, видатковими накладними № РН-0002060 від 14.11.2018 року на суму 363636,00 грн, № РН-00137 від 28.01.2019 року на суму 42 890, 40 грн, № РН-00136 від 28.01.2019 року на суму 96 969, 60 грн, № РН-00135 від 28.01.2019 року на суму 126 806,40 грн, № РН-00134 від 28.01.2019 року на суму 96 969, 60 грн, № РН-00631 від 12.04.2019 року на суму 24960, 00 грн, № РН-00630 від 12.04.2019 року на суму 48484, 80 грн, № РН-00632 від 12.04.2019 року на суму 21840, 00 грн, № РН-00660 від 152880, 00 грн, № РН-00864 від 22.05.2019 року на суму 109200,00 грн, довіреностями № 30077 від 06.11.2018 року, № 30218 від 25.01.2019 року, № 30217 від 25.01.2019 року, № 30216 від 25.01.2019 року, № 30215 від 25.01.2019 року, № 30983 від 12.04.2019 року, № 30982 від 12.04.2019 року, № 30981 від 12.04.2019 року, № 31184 від 20.05.2019 року (наявні в матеріалах справи). З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як наладжене твердження скаржника, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт поставки продукції по договору. Водночас, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що на видаткових накладних, наданих постачальником про приймання продукції відсутня дата , вказана представником покупця, а тому, у відповідності до положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, строк оплати продукції з боку відповідача не наступив, як безпідставне та таке, що спростовується висновками суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності заперечень/акту на вищевказані видаткові накладні, тощо. Останні підписані скаржником без зауважень. Відповідач в свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, в порушенням умов договору у повному обсязі не розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 703747, 20 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Зобов`язання виникають із підстав, установлених ст. 11 Цивільного кодексу України. За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення зобов`язань можуть бути різні юридичні факти. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Так, основні зобов`язання, що виникли внаслідок укладення сторонами спірного договору у позивача - це поставка і передача товару, у відповідача - прийняття товару та оплата його вартості. Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. З огляду на викладене та враховуючи, що факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, та не спростовано скаржником, встановлений п. 4.2 договору строк остаточного розрахунку сплинув, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 703747, 20 грн. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, з огляду на наступне. Згідно ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України передбачають, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема, є господарські санкції. Особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов`язання сталось не з його вини (ст. 614 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до п. 10.1 договору у випадку порушення строків оплати вартості товару, передбачених даним договором, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 130488, 54 грн пені. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Беручи до уваги, що втрати, пов`язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 13363, 00 грн 3 % річних та 27 333, 14 грн інфляційних втрат. Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскарженого рішення, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, колегія суддів відзначає наступне. Так, вищевказана заява була мотивована тим, що справа потребує детального розгляду спору по суті та з`ясування всіх обставин, з огляду на суму штрафних санкцій, що є суттєвою сумою для відповідача. Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами ст. 250 Кодексу, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Скаржник в свою чергу, заявляючи клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, жодних обґрунтувань, які б свідчили про наявність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження не наводить Саме лише посилання на складність справи та наявність «інших обставин», не є тими обставинами, які б свідчили про складність означеної справи. З огляду на викладене та враховуючи, що відповідачем не доведено факт не поставки продукції за спірним договором, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог повністю. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 року у справі № 905/2373/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 року у справі №905/2373/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 905/2373/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді Л.П. Зубець В.В.Андрієнко Дата складення повного тексту 07.12.2020 року.