Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/3181/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8610/20 Справа № 212/3181/20 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач- Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2020 року, ухваленого суддею Ваврушак Н.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 19 серпня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди працівнику, внаслідок ушкодження здоров`я у розмірі 120000,00 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював кріпильником на ш.Юбілейна ВАТ «Суха Балка». Виконуючи свої професійні обов`язки, знаходячись на робочому місці 26 вересня 2001 року, отримав ушкодження здоров`я у вигляді: пошкодження зовнішньо-бокового зв`язку правого колінного суглоба, пошкодження зовнішнього меніску. Також зазначив, що у 1999 році на підприємстві отримав виробничу травму хребта поперекової частини. Нещасні випадки визнано такими, що пов`язані з виробництвом. Первинно оглядом МСЕК від 31 січня 2002 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності. Останнім переоглядом МСЕК від 15 січня 2020 року позивачу залишено 40% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково. У зв`язку з ушкодженням здоров`я позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, змушений проходити курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, що його досить сильно морально пригнічує. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди працівнику, внаслідок ушкодження здоров`я задоволені частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 70000,00 гривень (сімдесят тисяч грн. 00 коп.), без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 гривень. В решті позовних вимог відмовлено. Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ставить питання про часткове скасування судового рішення з ухваленням нового про повне задоволення заявлених ним позовних вимог. При цьому, позивач вказує, що він втратив 40% професійної працездатності, що свідчить про неможливість відновлення попереднього стану здоров`я та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті, тому вважає, що визначений ним до стягнення розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 120000 грн. є виваженим та справедливим, який просить стягнути з відповідача на свою користь. В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, яке ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення справи з порушенням норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову позивачеві у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вказує на те, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом у травні 2020 року після набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01 січня 2015 року, то він не має права на відшкодування шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, вказує, що право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності, оскільки Цивільним кодексом України та КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної за рахунок власника або уповноваженого органу (роботодавця), з вини якого заподіяно шкоду, тому відсутні підстави для задоволення позову. Відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, що мали бути застосовані, застосувавши закон, який не міг бути застосований, у зв`язку із чим неправильно вирішив спір між сторонами. Окрім того, скаржник вказує на те, що МСЕК встановлював факт моральної шкоди потерпілому на підставі медичних документів, які підтверджували наслідки перенесеного стресу, а при відсутності такого висновку факт моральної шкоди не встановлювався, тому, оскільки висновком МСЕК позивачу не встановлено спричинення моральної шкоди, останній не може в повній мірі довести свої моральні страждання. Скаржник вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою пояснення відповідача та стягнув моральну шкоду помилково, застосувавши закон, який діяв на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не на час вирішення спору в суді. Відзиви на апеляційні скарги сторін не подані Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч. 1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, тоді, як апеляційна скарга відповідача не може бути задоволена, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві на ш.Юбілейна ВАТ «Суха Балка», на посаді кріпильника, що підтверджується трудовою книжкою позивача (а. с. 29-33). 26 вересня 2001 року, внаслідок нещасного випадку, позивач отримав ушкодження здоров`я у вигляді: пошкодження зовнішньо-бокового зв`язку правого колінного суглоба, пошкодження зовнішнього меніску, що підтверджується Актом Форми Н-5 Про розслідування нещасного випадку від 31 жовтня 2001 року (а.с.25-26). Відповідно до Акту №11 про нещасний випадок від 27 квітня 1999 року Форми Н-1, позивачем отримано ушкодження здоров`я у вигляді: забій грудної клітки, правого тазостегнового суглобу, закритий перелом поперекового хребця, забій лопаткової області грудної клітки та правої стопи (а. с. 21-22). У постанові фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 19 березня 2002 року №456Н, зазначається, що первинно оглядом МСЕК від 31 січня 2002 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності (а. с. 27-28). Позивач неодноразово проходив огляди МСЕК з метою визначення ступеня втрати професійної працездатності (а.с.10-20). Згідно до довідки МСЕК серії 12ААА № 076272 від 15 січня 2020 року позивачу залишено 40% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково (а.с.9). Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги позивача, до спірних правовідносин застосував Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння (31.02.2002р.) ОСОБА_1 моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, який передбачав обов`язок відшкодувати таку шкоду відповідачем, поклавши цей обов`язок на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає доводи відповідача щодо неправильного застосування норм матеріального права необґрунтованими, виходячи з огляду на таке. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим, однак колегія суддів погоджується і з доводами позивача щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди визначеного судом першої інстанції до стягнення. Статтею ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон). Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку з 31.02.2002 року. Частинами 1,3 ст.28 Закону у редакції, чинній на час встановлення позивачу. висновком ЛТЕК від 12.02.2003 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абз. 4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3. ст.34 у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п.22 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз.4 ст.1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до ч.8 ст.36 Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Таким чином, висновок суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, колегія суддів, з наведених вище норм закону, вважає правильним, оскільки, як зазначалось вище, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 23.01.2019 року за результатами розгляду справи №210/2104/16-ц, провадження №14-597цс18. Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Частиною 3 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом. Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Наведене повністю кореспондує нормам ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили. Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин справи, підтверджених доказами, врахував характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану здоров`я та постійний характер страждань позивача, який переносить фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 70 000грн. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 щодо необґрунтовано заниженого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги, що внаслідок двох нещасних випадків позивач первинно втратив 50% професійної працездатності, в подальшому з 15.01.2020 року позивачеві безстроково встановлено 40% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, що свідчить про неможливість покращення стану здоров`я позивача у майбутньому, незважаючи на лікування, характер немайнових витрат, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 70000 грн. до 120 000 грн. З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачу моральної шкоди буде 120 000 грн. Враховуючи, те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення суду в частині збільшення суми моральної шкоди, відповідно збільшенню підлягає і сума судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави, пропорційно задоволених позовних вимог, з 840,80 грн. до 1200 грн., що становить 1% від суми задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.376, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській областізалишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2020 року в частині розміру моральної шкоди і судового збору змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача ОСОБА_1 з 70 000 (сімдесяти тисяч) грн. до 120 000 (ста двадцяти тисяч) грн., відповідно, збільшивши судовий збір з 840,80 грн. до 1200 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 03 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: