Постанова 4803 № 197/1295/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8270/21 Справа № 197/1295/20 Суддя у 1-й інстанції - Охнач О. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В. суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020 року позивач звернувся до Широківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я у розмірі 94 460 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Позов в уточненій редакції мотивований тим, що позивач з 24.01.1997 по 08.12.2016 працював на різних посадах Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (назву підприємства змінено на Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"), де 10.07.2003 під час виконання трудових обов`язків на підприємстві з ним стався нещасний випадок, який визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, про що було складено Акт № 8 про нещасний випадок від 14.07.2003 (далі - Акт). Відповідно до п.7 Акту, причиною настання нещасного випадку є невиконання вимог інструкції по охороні праці для машиніста крана ДФ №1. Пунктом 10 Акту встановлено осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці: машиніст крану ОПУ-3 ДФ№1, п.п. 3.18, 3.22 "Інструкції з охорони праці для машиністів мостових та козлових кранів ДФ№1". У зв`язку із ушкодженням здоров`я, 25.02.2004 позивач вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (надалі ЛТЕК), де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 20%, що підтверджується випискою акту з огляду ЛТЕК "Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги" 23.03.2005 позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності 15%, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії ДНА-02 № 02050 виданою на ім`я позивача. 18.04.2007 позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності 15%, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії ДНА-02 № 018718 виданою на ім`я позивача. 18.03.2009 позивач пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності 15%, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії ДНА-02 № 025673 виданою на ім`я позивача. 16.02.2011 року позивач пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності 15%, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні додаткових видах допомоги» серії 10 ААА № 001971 виданою на ім`я позивача. 13.03.2013 року позивач пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності 10% та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги» серії АБ № 0004006 виданою на ім`я позивача. 11.03.2015 року позивач пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступень втрати професійної працездатності 10% - з 01.03.2015 безстроково, без встановлення групи інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги» серії 12 ААА № 003639 виданою на ім`я позивача. Таким чином, позивач був змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури і лікування. У зв`язку з вказаною травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, в нього постійно виникають больові відчуття, а саме: в стопі, в голені та в тазобедрових кістках, слабкість. Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року частково задоволено позовні вимоги. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір 240 (двісті сорок) гривень 02 копійок. В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Сторони по справі повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, позивач з 24.01.1997 по 08.12.2016 працював на різних посадах Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (назву підприємства змінено на Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"), що підтверджено відомостями внесеними до трудової книжки (арк. с. 10-12). Згідно Акту №8 від 14.07.2003, нещасний випадок стався за наступних обставин: 09.07.2003 о 18:45 годині позивач як слюсар по ремонту обладнання дільниці №5 в складі бригади отримав письмовий наряд від в.о.механіка дільниці №5 ОСОБА_2 на ремонт технологічного обладнання 1-2 стадії дроблення ОПУ-2 та приступив до роботи. О 6:10 годині сталася підпресовка дробівки 1500/180 ГРУ ОПУ-3 та позивач в складі бригади отримав від в.о. механіка ОСОБА_2 письмовий наряд на режим дробівки. Для виконання цієї роботи необхідно було застопорити за крюк електромостового крана рег. №65515, 160/30 т. спеціальне ударне обладнання. З цією метою машиніст крана ОСОБА_3 почала переміщувати кран до місця зберігання стропів для кріплення ударного пристрою, не переконавшись в тому, що крюк крану піднятий на 500 мм вище зустрічних на шляху предметів. При русі крюком крану вона зачепила притиснуту гайку конуса дробильні 1500/180 та збила її. Гайка впала на підлогу, зачепивши при цьому ліву ногу позивача, який був доставлений в ІІ міську лікарню, де була надана медична допомога. Відповідно до п.7 Акту, причиною настання нещасного випадку є невиконання вимог інструкції по охороні праці для машиніста крана ДФ №1. Пунктом 10 Акту встановлено осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці: машиніст крану ОПУ-3 ДФ№1 ОСОБА_3 , п.п. 3.18, 3.22 "Інструкції з охорони праці для машиністів мостових та козлових кранів ДФ№1" (арк. с. 17-18). Відповідно до довідки ЛТЕК від 25.02.2004 № 027411, позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності (арк.с. 19). Висновком МСЕК від 23.03.2005 року позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності (арк. с. 20). Висновком МСЕК від 18.04.2007 позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності (арк. с. 20). Висновком МСЕК від 18.03.2009 року позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності (арк. с. 19). Висновком МСЕК від 16.02.2011 року позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності та встановлено третю групу інвалідності (арк. с. 21). Висновком МСЕК від 13.03.2013 року позивачу встановлено 10% втрати професійної працездатності та встановлено третю групу інвалідності (арк. с. 21). Висновком МСЕК від 11.03.2015 року позивачу встановлено 10% втрати професійної працездатності 10% - з 01.03.2015 безстроково, без встановлення групи інвалідності (арк. с. 22). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та з розміром відшкодування моральної шкоди, з наступних підстав. Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав. Приписами ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів. Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон). Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 25.02.2004. Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності. Частинами 1, 3 ст. 28 Закону у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 25.02.2004 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загально обов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до ч. 8 ст. 36 вказаного вище Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 розділу VIII рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Тому, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, тобто на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Така правова позиція Верховного Суду, висловлена в постанові від 23.01.2019 року за результатами розгляду справи №210/2104/16-ц, провадження №14-597цс18. Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зважаючи на викладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо необхідності стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої позивачу за рахунок підприємства - роботодавця. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спростовується наданими позивачем доказами: Актом розслідування нещасного випадку форми Н-1 від 14.07.2003 року (а.с.17-18), в якому міститься висновок про наявність нещасного випадку та його наслідки, медичними документами, довідками про результати визначення ступеня витрати професійної працездатності у відсотках, висновком МСЕК (а.с.19-22, 23-30). Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими. Згідно вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Частиною 3 ст. 1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом. Встановлено матеріалами справи, що позивач зазнав ушкодження здоров`я, отримав трудове каліцтво внаслідок нещасного випадку пов`язаного з виробництвом, у зв`язку з чим отримав з 2015 року 10% втрати професійної працездатності на безстроково, без встановлення групи інвалідності. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманням трудового каліцтва. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди (суму її компенсації), судом було враховано тяжкість завданої позивачеві моральної шкоди, глибину, тривалість та характер моральних та фізичних страждань, їх інтенсивність та довгу тривалість, стан здоров`я, тяжкість захворювання внаслідок трудового каліцтва, настання у зв`язку з цим негативних змін у житті, необхідність лікування, втрату у зв`язку з цим життєвих зав`язків, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, обсяг втрати позивачем працездатності унаслідок профзахворювання. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України). Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Так, рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди в розмірі 24 000 гривень, присудженої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності внаслідок отриманого каліцтва внаслідок нещасного випадку на підприємстві, відсутності покращення стану здоров`я позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках. Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров`я позивача і отримання нею професійного травмування відбулося при виконанні трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Також, колегія суддів не приймає посилання представника апелянта у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції було помилково зазначено факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманням професійного захворювання, оскільки дані обставини на законність судового рішення не впливають. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року). До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України). Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягнута з відповідача на користь позивача сума моральної шкоди повинна бути стягнута без утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України, оскільки станом на 01 січня 2021 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6000,00 грн., а сума стягнутої моральної шкоди в розмірі 24 000,00 грн. не перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6000*4=24000,00 грн.). Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко