Постанова 4803 № 176/1767/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2638/23 Справа № 176/1767/22 Суддя у 1-й інстанції - Павловська І.А. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2022 року в цивільній справі номер 176/1767/22 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, В С Т А Н О В И В: В серпні 2022 року до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у період з 09 серпня 1999 року по 16 листопада 1999 року та з 01 червня 2001 року по 05 жовтня 2017 року він працював на Державному підприємстві «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на різних посадах з повним робочим днем у підземних умовах. 05 жовтня 2017 року його звільнено з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи. Пунктом 7 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 13 грудня 2017 року встановлено наявність у позивача професійних захворювань. Відповідно до п. 16 зазначеного Акту професійне захворювання виникло за таких обставин: тривалий термін праці під впливом шкідливих виробничих факторів обумовлених технологічним процесом на Смолінській шахті ДП «СхідГЗК». Згідно з п. 17 зазначеного Акту причинами виникнення професійного захворювання є вібрація загальна 108 дБ; шум 94 дБА. Довідками медико-соціальної експертної комісії від 10 січня 2018 року серія 12ААА №011408 та 12 ААА №621005 позивачу первинно встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60%, а також третю групу інвалідності. 15 січня 2019 року довідками МСЕК серія 12ААА №011930, серія 12 ААБ №173269 позивачу повторно встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60% та третю групу інвалідності. 06 січня 2021 року довідками МСЕК серія 12 ААА № 085966, серія 12 ААБ № 574046 позивачу повторно безстроково встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60% та третю групу інвалідності. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових почуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається на душевному та фізичному станах позивача. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього професійного захворювання. Просив суд стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі 245000,00 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання - відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотуз О.В., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2022 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що моральна шкода відшкодовується одноразово, а 27 грудня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №18/174 про відшкодування моральної шкоди, відповідно до якого відповідач сплатив позивачу суму моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн у зв`язку з отриманим професійним захворюванням. Зазначений висновок суду не ґрунтується на законі та фактичних обставинах справи і спростовується наявними у справі доказами. Під час укладення договору про відшкодування моральної шкоди від 27 грудня 2017 року, сторонам не було відомо, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивач втратить працездатність на 60% та йому встановлено третю групу інвалідності. Право на відшкодування шкоди в даному випадку настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності. Таким чином, на момент укладання зазначеного договору сторони не могли визначати порядок відшкодування моральної шкоди, оскільки право на відшкодування моральної шкоди через втрату працездатності внаслідок професійних захворювань ще не виникло, а саме стійку втрату працездатності позивачу ще не було встановлено МСЕК. Отже, суд першої інстанції неналежно оцінив докази та помилково дійшов до висновку, що позивач втратив право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача. Від відповідача Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 відповідно до трудової книги у період з 09 серпня 1999 року по 16 листопада 1999 року та з 01 червня 2001 року по 05 жовтня 2017 року працював на Державному підприємстві «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на різних посадах з повним робочим днем у підземних умовах. Наказом від 05.10.2017 року №863 о/с ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с. 9 -13). 21 листопада 2017 року висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про наявність професійного захворювання підтверджені діагнози професійних захворювань позивача (а.с. 25-27). Актом розслідування причин виникнення професійного захворювання від 13 грудня 2017 року, затвердженим управлінням Держпраці у Кіровоградській області форми П-4 встановлено, що причиною професійного захворювання у ОСОБА_1 є вібрація загальна 108 дБ; шум 94 дБА (а.с. 14-16). З заяви ОСОБА_1 від 26 грудня 2017 року вбачається, що він просив розглянути можливість виплати йому одноразової грошової виплати в рахунок відшкодування моральної шкоди за отримані професійні захворювання, яку оцінює у 5000,00 грн (а.с. 37зв.). 27 грудня 2017 року між Державним підприємством «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 укладено договір про відшкодування моральної шкоди №18/174. Відповідно до договору на підставі заяви ОСОБА_1 від 26.12.2017 року про відшкодування моральної шкоди, сторони узгодили виплату ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отриманого ним професійного захворювання, у розмірі 5000,00 грн (а.с. 36-36зв.). Відповідно до платіжного доручення позивачу ОСОБА_1 сплачено 4025,00 грн., з урахуванням сплачених ДП «СхідГЗК» податків і зборів у відшкодування моральної шкоди заподіяної профзахворюванням на підставі договору (а.с. 37). Довідкою медико-соціальної експертної комісії від 10 січня 2018 року серія 12 ААА №011408 позивачу первинно встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60% (а.с. 19). Довідкою медико-соціальної експертної комісії від 10 січня 2018 року серія 12 ААА №621005 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності (а.с. 20). Довідкою медико-соціальної експертної комісії від 06 січня 2021 року серія 12 ААА №085966 позивачу повторно безстроково встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60% (а.с. 23). Довідкою медико-соціальної експертної комісії від 06 січня 2021 року серія 12 ААБ №574046 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності (а.с. 24). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підписавши договір про відшкодування моральної шкоди від 27.12.20217 року, позивач скористався правом на одноразове відшкодування моральної шкоди заподіяної професійним захворюванням. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки він не відповідає нормам закону та фактичним обставинам справи. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. В своєму Рішенні від 27 січня 2004 року № 2 Конституційний Суд України визначив, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі №6-3149цс15. Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до трудової книги у період з 09 серпня 1999 року по 16 листопада 1999 року та з 01 червня 2001 року по 05 жовтня 2017 року працював на Державному підприємстві «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на різних посадах з повним робочим днем у підземних умовах. Наказом від 05.10.2017 року №863 о/с його звільнено у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, п. 2 ст. 40 КЗпП України. Довідкою медико-соціальної експертної комісії від 10 січня 2018 року серія 12 ААА №011408 позивачу первинно встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 60%. Довідкою медико-соціальної експертної комісії від 10 січня 2018 року серія 12 ААА №621005 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності. З огляду на наведене, та враховуючи норми права, апеляційний суд приходить до висновку, що професійне захворювання ОСОБА_1 , яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», що підтверджено висновками МСЕК від 10.01.2018 року про втрату первинно позивачем працездатності, тому наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання. Відповідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, з подальшими змінами, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, характер отриманого позивачем професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано належні та допустимі докази втрати ним професійної працездатності. Так, внаслідок отриманих професійних захворювань позивач вимушений постійно лікуватися та переносити фізичний біль, що спричиняє йому моральні страждання. Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходить з конкретних обставин справи, характеру та ступеню моральних страждань, враховує вимоги розумності і справедливості та вважає, що розмір моральної шкоди становить 50000,00 грн, яку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи та ухвалив судове рішення, яке відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Доводи, приведені в апеляційній скарзі, частково заслуговують на увагу. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач звільнений за законом від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, з відповідача на користь Держави має бути стягнутий судовий збір в розмірі 500,00 грн (позов заявлений на суму 245000,00 грн судовий збір (1%), позов задоволений частково в розмірі 50000,00 грн судовий збір 500,00 грн). Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2022 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь Держави судовий збір у розмірі 500,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: