Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/4410/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8630/20 Справа № 212/4410/20 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач-Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Ярошевського Олексія Тарасовича відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2020 року, ухваленого суддею Борис О.Н.. у місті Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 04 серпня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Кривбасзалізрудком»), про стягнення моральної шкоди у зв`язку із втратою працездатності через професійне захворювання. В обґрунтування позову зазначила, що вона з квітня 1985 року по квітень 1997 року працювала на шахтах «Центральна», «Гігант» рудоуправління ім.Дзержинського ВО. «Кривбасруда» (на теперішній час ПАТ «Кривбасзалізрудком») учнем сигналіста, сигналістом, підземною стволовою. 10.04.1997 року позивача було звільнено у зв`язку з скороченням чисельності працівників. Внаслідок праці у шкідливих умовах вона отримала професійні захворювання - пиловий бронхіт 1 ст., емфізема легень 1 ст.. Висновком МСЕК від 13.10.1997 року позивачу первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності у зв`язку з зазначеними професійними захворюваннями. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, вона втратив своє здоров`я, чим їй завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач відчуває постійні фізичні страждання, наслідком якого є порушення звичного способу життя, потреба додаткових зусиль для організації життя, порушенням нормальних життєвих зв`язків, внаслідок неможливості вести активне життя. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінила в 160 000 грн., які просила суд стягнути з відповідача на її користь. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про стягнення моральної шкоди задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 36 000 (тридцять шість тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судові витрати в розмірі 840,80 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права ставить питання про зміну судового рішення в частині збільшення розміру моральної шкоди до заявлених у позові вимог, оскільки вважає, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди не врахував конкретні обставини справи, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, ступінь тяжкості професійного захворювання, пов`язані із ним моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в житті позивача, важкість стану здоров`я, ступінь вини підприємства, тому вважає розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення значно заниженим. В апеляційній скарзі, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог, оскільки ПАТ «Кривбасзалізрудком» є неналежним відповідачем по справі. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково та безпідставно поклав обов`язок по відшкодуванню позивачу моральної шкоди на відповідача, незважаючи на те, що на базі шахти «Центральна» на якій працювала позивач і отримала професійне захворювання була створена шахта «Ювілейна», яка на сьогоднішній день входить до складу ПрАТ «Суха Балка», тобто правонаступником шахти є інше підприємство. Окрім того, відповідач не погоджується із тим, що він є правонаступником шахти Гігант, де також працювала позивач та отримала професійне захворювання. Відповідач зазначає, що відповідно до наказу Міністерства металургії СРСР №170 від 07.09.1989р. з 01.10.1989 року РУ ім.Дзержинського ВО «Кривбасруда» було ліквідовано і на його базі створено на правах структурної одиниці шахту «Гігінт». Відповідно до наказу ВО «Кривбасруда» «Про удосконалення структури управління об`єднання «Кривбасруда» №349 від 20 вересня 1989 року Першотравневе РУ, РУ ім.Леніна, РУ ім.Комінтерна, РУ ім.К.Лібкнехта, контору промзв`язку ліквідовано з 01.10.1989 року, а також створено в складі об`єднання слідуючі структурні підрозділи: шахти: «Першотравнева-1», «Першотравнева-2», ім.Леніна, ім.Орджонікідзе, «Гвардійська» «Октябрська», «Родіна» «Саксагань», «Гігант», ім.Валявко, управління соціальних підрозділів, енергоуправління. Наказом ВО «Кривбасруда» №261 від 17.07.1986 «Про затвердження в складі Першотравневого РУ структурної одиниці шахти «Першотравнева-2» (взамін шахти «Об`єднана», яка вибула) з 01.08.1986р. у складі Першотравневого РУ взамін шахти «Об`єднана», яка вибула створено новий структурний підрозділ шахта- «Першотравнева-2». Відповідно до наказу ВО «Кривбасруда» №169 від 26 грудня 1994 «Про зміни в організації виробництва та праці у об`єднанні шахти «Першотравнева-1 та «Першотравнева-2» ліквідовані з 01.01.1995р. і для доробки підготовлених запасів на їх базі створено шахту «Першотравнева». Відповідно до наказу ВО «Кривбасруда» №1 від 05.01.1998 «Про ліквідацію шахти «Першотравнева», шахта «Першотравнева ліквідована з 01.01.1998 року. Згідно наказу ВО «Кривбасруда» №12 від 20.01.1998р. «Про створення в складі об`єднання шахт «Першотравнева-Дренажна та «Гігант-Дренажна» на базі шахти «Першотравнева» було створено шахту «Першотравнева-Дренажна», а базі шахти «Гігант», шахту-«Гігант-Дренажна». Наказом Міністерства промислової політики України №262 від 29.07.1998 року було створено підприємство Криворізьке державне гірничорудне управління гідрозахист (Управління «Кривбасгідрозахист») на базі державного майна шахт «Першотравнева-Дренажна та «Гігант-Дренажна», шляхом їх відокремлення і майно було передано від ВО «Кривбасруда до Управління «Кривбасгідрозахист», про що складено акти приймання передачі та розподільчий баланс, а також внесені зміни до обліку майна, які суд першої інстанції не дослідив. Відповідно до п.5 Наказу Міністерства промислової політики України №262 від 29.07.1998 правонаступником всіх майнових прав та обов`язків реорганізованого ВО «Кривбасруда» є Управління «Кривбасгідрозахист» у відповідній частині майнових прав та обов`язків, означених розподільчим балансом, про що в установленому порядку було повідомлено кредиторів і дебіторів реорганізованого підприємства та внесено зміни до укладених реорганізованим підприємством договорів. Вказує, що на базі майна, яке залишилось після створення Управління «Кривбасгідрозахист» було створено нове державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» (наказ Мінпромполітики України №263 від 29.07.1998р.). Таким чином, вказує відповідач, оскільки частина майна ВО «Кривбасруда», на структурних підрозділах, на яких працювала позивач було передано на баланс державного підприємства Управління «Кривбасгідрозахист», тому відсутні правові підстави для покладення на ПАТ «Кривбасзалізрудком» обов`язку з відшкодування позивачеві моральної шкоди за період роботи позивача на шахті Гігант. На думку скаржника, визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також сталої судової практики, яка склалася по аналогічним справам та вважає його надто завищеним. Також відповідач, посилаючись на положеннями Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зазначив, що стягнута судом моральна шкода на користь позивача в розмірі 36000 грн. стягнута без утримання податку з доходу фізичних осіб. Відзиви на апеляційні скарги сторін не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, тоді, як апеляційна скарга відповідача не може бути задоволена з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 1 квітня 1985 року була прийнята на шахту «Центральна» Рудоуправління ім. Дзержинського Об`єднання «Кривбассруда» поверхневим учнем сигналіста. 14 червня 1985 року позивач була переведена поверхневим сигналістом 2 розряду. 4 серпня 1986 року ОСОБА_1 переведено на шахту «Центральна» підземною стволовою 3 розряду. 1 грудня 1987 року позивача переведено на шахту «Гігант» підземною стволовою 2 розряду. 10 квітня 1997 року ОСОБА_1 була звільнена з шахти «Гігант» виробничого об`єднання «Кривбасруда» у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. (а.с. 7-13) 23 серпня 1997 року було складено Акт розслідування хронічного професійного захворювання підземної стволової ОСОБА_1 : пилового бронхіту та емфіземи легень. Причиною професійного захворювання в акті зазначено тривалий стаж роботи в умовах несприятливого мікроклімату та запиленість повітря робочої зони з перевищенням ГДК. (а.с. 14) Відповідно до довідки МСЕК №401 від 13.10.1997 позивачу ОСОБА_1 первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями: пиловий бронхіт та емфізема легень без встановлення групи інвалідності. ( а.с. 15). При переогляді МСЕК 25.11.1998 позивачу ОСОБА_1 підтверджено стійку втрату працездатності в розмірі 25% за вказаними професійними захворюваннями. (а.с.16) Відповідно до довідки МСЕК від 14.11.2000 позивачу ОСОБА_1 повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями: пиловий бронхіт та емфізема легень з переоглядом безстроково. ( а.с. 16). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача керувався нормами статей 440-1 ЦК УРСР, п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» й виходив з того, що позивач працювала тривалий час в шкідливих умовах праці у структурних підрозділах ВО «Кривбасруда», правонаступником, яких стало ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», у зв`язку із чим поклав обов`язок відшкодувати позивачу моральну шкоду за отримане професійне захворювання на відповідача. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та їх наявності про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог у зв`язку з подачею позову до неналежного відповідача, а також із завищеним розміром відшкодування моральної шкоди, при цьому частково погоджується із доводами представника позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди, з огляду на таке. З копії трудової книжки позивача видно, що ОСОБА_1 у період часу з: 1 квітня 1985 року працювала на шахті «Центральна» Рудоуправління ім.Дзержинського Об`єднання «Кривбассруда» поверхневим учнем сигналіста, 14 червня 1985 року переведена поверхневим сигналістом 2 розряду, 4 серпня 1986 року переведена на шахту «Центральна» підземною стволовою 3 розряду, 1 грудня 1987 року переведена на шахту «Гігант» підземною стволовою 2 розряду. 10 квітня 1997 року ОСОБА_1 була звільнена з шахти «Гігант» виробничого об`єднання «Кривбасруда» у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. Актом розслідування хронічного професійного захворювання підземної стволової ОСОБА_1 від 23 серпня 1997 року, складеного п/о «Кривбасруда» шахта «Гігант», встановлено, що причиною професійного захворювання : пилового бронхіту та емфіземи легень є тривалий стаж роботи в умовах несприятливого мікроклімату та запиленість повітря робочої зони з перевищенням ГДК. Основним доводом відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, ПАТ «Кривбасзалізрудком» вказує на подачу позову до неналежного відповідача, з посиланням на те, що тривалий період роботи в шкідливих умовах праці, позивач працювала на шахтах РУ ім.Дзержинського ВО «Кривбасруда», майно, яких, зокрема шахти «Центральна» було передано на баланс ПрАТ «Суха Балка», а шати «Гігант» на баланс державного підприємства Управління «Кривбасгідрозахист», яке ліквідовано у 2006 році, у зв`язку з чим ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником цих структурних підрозділів і не повинен нести відповідальність за завдану позивачеві моральну шкоду за ушкодження здоров`я, отримане на інших підприємствах, що не було належним чином досліджено судом першої інстанції. Проте колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, виходячи з наступного. З рішення суду вбачається, до доводи відповідача про те, що ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» не є належним відповідачем були предметом розгляду судом першої інстанції, при цьому суд визнав ці доводи необґрунтованими, зазначивши, що судовими рішеннями неодноразово встановлювався факт правонаступництва Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» всіх прав та обов`язків ВО «Кривбасруда», і такі обставини, відповідно до приписів ч.3 ст.82 ЦПК України, визнані судом загальновідомими, і не потребують доказування. Також у рішенні суд послався на правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі №212/3404/17 (провадження № 61-37529ск18), яким зокрема встановлено, що ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» є правонаступником прав та обов`язків Першотравневого Рудоуправління ДВО «Кривбасруда». Зокрема наведеним вище правовим висновком було встановлено, що структурні одиниці виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда», у тому числі Першотравневе рудоуправління, новостворені з 01 жовтня 1989 року шахти «Першотравнева-1» та «Першотравнева-2», новостворена з 01 січня 1995 року шахта «Першотравнева», новостворені з 20 січня 1998 року шахти «Першотравнева-Дренажна» та «Гигант-Дренажна» не мали статусу юридичних осіб. Створення на базі окремих структурних підрозділів виробничого об`єднання «Кривбасруда» - шахт «Першторавнева-Дренажна» та «Гигант-Дренажна» - державного підприємства «Кривбасгідрозахист» відбулось вже після припинення трудових відносин позивача з виробничим об`єднанням «Кривбасруда», а розподільчим балансом від 01 липня 1998 року не було прямо передбачено переходу до ДП «Кривбасгідрозахист» обов`язку з відшкодування шкоди, завданої працівнику ушкодженням здоров`я під час перебування у трудових відносинах з ВО «Кривбасруда». Матеріалами справи встановлено, що професійне захворювання виникло у позивача саме під час його перебування у трудових відносинах з виробничим об`єднанням по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда», на якого законодавством було покладено обов`язок із забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці. Виробниче об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було перейменовно на державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат», перетворене на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром» та у подальшому перетворене у відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат». З трудової книжки позивача вбачається, що 10 квітня 1997 року ОСОБА_1 була звільнена з шахти «Гігант» виробничого об`єднання «Кривбасруда» у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.12 трудової книжки). Наведені вище записи трудової книжки позивача свідчать про те, що на час створення державного підприємства «Кривбасгідрозахист» на базі окремих структурних підрозділів виробничого об`єднання «Кривбасруда» - шахт «Першторавнева-Дренажна» та «Гигант-Дренажна», які були створені з 20 січня 1998 року, позивач припинила трудові відносин з виробничим об`єднанням «Кривбасруда», оскільки 10.04.1997 року позивач звільнена з шахти «Гігант» виробничого об`єднання «Кривбасруда» у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу, а доводи відповідача в апеляційній скарзі в цій частині є необґрунтованими. Разом з тим, колегія суддів погоджується із доводами відповідача щодо шахти «Центральна» на якій працювала позивач і отримала професійне захворювання була, правонаступником, якої на сьогоднішній є ПрАТ «Суха Балка», однак звертає увагу, що на шахті «Центральна» позивач працювала недовгий період часу 2роки і 8 місяців, з 01.04.1985 по 01.12.1987 роки (а.с.12 трудової книжки), тоді, як на шахті «Гігант» ОСОБА_1 в шкідливих умовах праці пропрацювала майже 10 років, з 01.12.1987 по 10.04.1997 роки. Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Конституцією України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно статті 6 ЦК УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом компенсації моральної шкоди. У відповідності до статті 440-1 ЦК УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК УРСР не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК УРСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК УРСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК УРСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК УРСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Приписами ст.3 Закону України "Про оплату праці"встановлено: мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3і 8 Конституції Українидають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 5238 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 26190,00 грн., а максимальний 1047600,00 грн. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, яка переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежена в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках та, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 25 % - безстроково, визначив розмір компенсації у сумі 36 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб. Проте, колегія суддів вважає визначений судом розмір компенсації моральної шкоди є дещо заниженим і у цій частині частково погоджується із доводами представника позивача ОСОБА_2 . У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати нею професійної працездатності в розмірі 25% безстроково з 14.11.2000 р., тривалий час роботи в шкідливих умовах праці протягом майже 10 років, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та неможливість такого відновлення, оскільки ступень втрати професійної працездатності встановлена безстроково, приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у сумі 36 000 грн. є дещо заниженим, таким що не відповідає перенесеним позивачем моральним стражданням через втрату здоров`я. З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації моральної шкоди буде 70 000 грн. Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що на підставі положень ст.376 ЦПК України судове рішення необхідно змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та збільшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 36 000 грн. до 70 000 грн. Не заслоговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння їй шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Керуючись ст.ст.367, 374, ст.376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Ярошевського Олексія Тарасовича, задовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від від 04 серпня 2020 року в частині розміру моральної шкоди, змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на користь позивача ОСОБА_1 з 36000 (тридцяти шести тисяч) грн. до 70 000 (сімдесяти тисяч) грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 03 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: