Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2006/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2006/20 пров. № А/857/10465/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року (прийняту у м. Тернополі суддею Баб`юком П.М.; дата складення ухвали у повному обсязі не вказана) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі № 500/2006/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі Тернопільської області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, про стягнення коштів на відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В : 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із цим позовом та просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на його користь кошти в розмірі 28 228,80 грн. Позов обґрунтовував тим, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 визнано незаконним положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсій. З огляду на це, у період з лютого 2015 року по 22 лютого 2018 року з його пенсії неправомірно утримано кошти в сумі 28 228,80 грн, зокрема: 25 805,57 грн як податку з доходів фізичних осіб та 2423,23 грн як військового збору, які він просить стягнути з відповідача. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Ухвала мотивована тим, що позивачем заявлено вимогу про стягнення майнової шкоди. Відтак, спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, з урахуванням суб`єктного складу сторін. А згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погодившись із зазначеною ухвалою, її оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що судом при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм процесуального права, що привело до неправильного вирішення питання. Тому, з підстав, викладених в апеляційній скарзі, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим що, спір, який виник у цій справі, є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не здійснювалося. Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з огляду на таке. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. За змістом статті 19 ЦПК України як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 23 ЦПК України. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Пункти перший, другий, сьомий, сімнадцятий частини першої статті 4 КАС України визначають, що адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір спір, у якому, зокрема: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій. Так, згідно із пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Отже, законодавством урегульовано питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами. У справі, що переглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про прокуратуру», яким передбачено право прокурора на пенсійне забезпечення за вислугу років, що призначається, перераховується і виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, предметом спору в цій справі є стягнення коштів у вигляді неотриманої частини пенсії, яка призначена позивачу відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та мала бути виплачена без утримань податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Звернувшись до суду з позовом, позивач вказував, що Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання), визнано незаконним положення ПК України у частині оподаткування пенсій. За час дії закону, визнаного неконституційним, вищезазначені податки були стягнуті з нього, чим заподіяно майнову шкоду. Враховуючи зазначене, цей спір стосується виплати пенсійного забезпечення за вислугу років, право на яке у позивача виникло у зв`язку із виконанням ним професійних обов`язків на посаді прокурора та припиненням виконання цих обов`язків. Спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тому спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Вказане відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 листопада 2018 р. у справі № 757/70264/17-ц, від 05 червня 2019 року в справі № 686/23445/17, Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2020 року в справі № 161/391/19. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі, чим було створено перешкоду позивачу для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Згідно із статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена за неповного з`ясування судом обставин справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі, а тому ухвалу суду необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 229, 308, 320, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі № 500/2006/20 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 04 грудня 2020 року.