Постанова 4857 № 460/2949/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2949/19 пров. № А/857/10151/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Святецького В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року (суддя Комшелюк Т.О., час ухвалення не вказано, місце ухвалення м.Рівне, дата складання повного тексту не вказано), в адміністративній справі №460/2949/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, встановив: У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована в травні 2012 року на суму пенсії 12853,83 грн. згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з червня 2012 року по листопад 2017 року на суму пенсії 12853,83 грн. згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. 25 жовтня 2019 року ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Того ж дня, ухвалою суду провадження у справі було зупинене. 23 червня 2020 року ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду провадження у справі було поновлене. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії згідно з постановою Зарічненського районного суду Рівненської області від 10 червня 2011 року по справі № 2-а-1886/11. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з червня 2012 року по листопад 2017 року на суму пенсії 12853,83грн. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 768,40 грн. З цим рішенням суду першої інстанції від 03.08.2020 року не погодився відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийняте із неправильним застосуванням норм права, із неповним дослідженням доказів і встановленням обставин справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач порушив строки звернення до суду, звернувшись із позовом тільки 17.10.2019, чим порушив строки звернення до суду, визначені ст.122 КАС України. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 24.12.2009 року у справі №2а-2610/09 Пенсійним фондом виконано, тому відсутні підстави для виплати компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з червня 2012 року по листопад 20170 року. Вказує на те, що виплату суми заборгованості позивачу проведено відповідно до вимог Закону України Про гарантії держави з виконання судових рішень та постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою від 03.09.2014р. №440, якими передбачено інший механізм відшкодування Державною казначейською службою України коштів за рішенням суду. Крім того, апелянт стверджує, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки виплати нарахованих пенсій за рішенням суду здійснює Державна казначейська служба України та її територіальні органи. Також, апелянт зазначає, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підлягає під визначення доходів, передбачених Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Крім цього, судом першої інстанції не враховано, що позивачем не вірно застосовано індекс інфляції, а отже не вірно проведений розрахунок компенсації. Також, на думку апелянта, зазначається, суд першої інстанції не взяв до уваги норми ст. 1166 ЦПК України щодо відсутності вини фонду. Звертає увагу на те, що Закон України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не може суперечити нормам ст.73 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 03.08.2020р. скасувати повністю і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Зарічненського районного суду Рівненської області від 10 червня 2011 року по справі № 2-а-1886/11, яка набрала законної сили 19 квітня 2012 року після перегляду в апеляційному порядку (а.с.14), задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 , а саме: визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області щодо нарахування ОСОБА_1 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні добровільного гарантованого відселення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 12 листопада 2010 року по 8 червня 2011 року; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області провести нарахування та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні добровільного гарантованого відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 12 листопада 2010 року по 8 червня 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.13). На виконання зазначеного рішення суду органом Пенсійного фонду винесено розпорядження за №106145 від 11.01.2013 (а.с.33), за яким проведено перерахунок пенсії позивача шляхом нарахування коштів в сумі 12918,42 грн. згідно з протоколом від 01.02.2013 (а.с. 34). Фактичну виплату перерахованої пенсії здійснено у грудні 2017 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 18 вересня 2019 року та не спростовано відповідачем (а.с.15). У вересні 2019 року позивач звернулася до відповідача ГУ Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою щодо нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії у сумі 12918,42 грн. грн. відповідно до положень Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (а.с. 16). Листом від 10.10.2019 за вих. № 2191/02.9 відповідач повідомив, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати. Оскільки нарахування та виплата сум пенсії за рішенням суду проведені без порушення умов та термінів виплати, визначених статтею 63 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, частиною 2 статті 72 та статтею 73 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, підстав для нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходу в зв`язку з порушенням термінів їх виплати немає. Свою позицію відповідач також обґрунтував тим, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. Крім того, пенсійний орган повідомив позивачу, що виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень, проводилась Державною казначейською службою України (а.с. 17). Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000р. №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року. Так, відповідно до ст.1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Стаття 2 зазначеного Закону передбачає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Згідно зі ст.3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до ст.4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Згідно з п. 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Пункт 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат передбачає, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Відповідно до п.4 вищезазначеного Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Згідно з п.5 цього Порядку, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу, що наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому необхідно зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04.01.2019 у справі №159/1615/17. Разом з тим, покликання апелянта на те, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні ст.2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 в справі №521/940/17. Оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням пенсії пенсійним органом, що встановлено постановою Зарічненського районного суду Рівненської області (копія в матеріалах справи), тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є протиправною. Доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки виплати нарахованих пенсій за рішенням суду здійснює Державна казначейська служба України та її територіальні органи є безпідставними, з огляду на встановлені обставини справи та висновки суду, зроблені за аналізом вимог Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядку №159. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що саме до функцій відповідача (пенсійного органу) належить нарахування та виплата пенсії разом з компенсацією за порушення строків її виплати. Державна казначейська служба України та її територіальні органи є лише державною фінансовою установою, через яку здійснюється виплата коштів. Щодо покликань апелянта на те, що виплату суми заборгованості позивачу проведено відповідно до вимог Закону України Про гарантії держави з виконання судових рішень та постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою від 03.09.2014р. №440, якими передбачено інший механізм відшкодування Державною казначейською службою України коштів за рішенням суду, суд апеляційної інстанції зауважує, що спір у цій справі стосується нарахування компенсації на суму нарахованої, але несвоєчасно виплаченої пенсії, а тому спірні відносини не охоплюються дією зазначених нормативно-правових актів. Щодо тверджень апелянта про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судом першої інстанції вірно враховано, що постанова Зарічненського районного суду Рівненської області від 10 червня 2011 року по справі № 2-а-1886/11 набрала законної сили 19 квітня 2012 року, а фактичну виплату пенсії в сумі 12918,42 грн здійснено у грудні 2017 року, що підтверджується матеріалами справи, то компенсація за період затримки її виплати підлягає виплаті з наступного місця після місяця, коли пенсія мала бути нарахована та виплачена, тобто з червня 2012 року по листопад 2017 року. Таким чином, виплата коштів позивачу здійснена Пенсійним органом починаючи з травня 2012р. зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. Тобто, належні позивачу кошти виплачені останньому лише в грудні 2017 року, тим самим пенсійним органом допущено порушення встановленого строку виплати пенсії. Таким чином, несвоєчасна виплата відповідних сум відбулась з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. Крім цього, колегія суддів зазначає, що про порушення свого права позивач дізнався з відповіді пенсійного органу від 10.10.2019 року та звернувся за захистом свого права до суду у тому ж місяці, а тому суд не вважає, що позивач пропустив строк звернення. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті, згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини пенсії, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована ОСОБА_1 у 2012 році. Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що судом першої інстанції помилково враховано індекс інфляції і проведено невірний розрахунок компенсації. З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції не проводив розрахунку розміру грошової компенсації позивачу за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії в сумі 12853,83 грн., а зобов`язав відповідача здійснити такий розрахунок та виплату компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмету позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції). Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів суду апеляційної інстанції також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Також, статтею 263 КАС України визначено, що справою незначної складності являється, зокрема, справа щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року в адміністративній справі №460/2949/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин В. В. Святецький Повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року Помічник заступника голови суду