Постанова 4824 № 754/3130/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2020року м. Київ Справа № 754/3130/20 Провадження: № 22-ц/824/14585/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Басараб Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Галась І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання права власності, в с т а н о в и в: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно розпорядження органу приватизації державного житлового фонду Ватутінської РДА м. Києва № 7986 від 16.12.1998 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності їй, ОСОБА_1 , та померлій ОСОБА_3 в рівних долях і зареєстрована в БТІ м. Києва у реєстрову книгу за №3995 від 30 грудня 1998 року, що підтверджується копією свідоцтва. Свідоцтво про право власності на житло було видане в одному примірнику і зберігалось у неї. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. У 2019 році до неї, ОСОБА_1 , приїхала племінниця ОСОБА_2 в гості, після чого 20.01.2019 року вона виявила, що оригінал свідоцтва про право власності зник з квартири.З даного приводу вона звернулась до Деснянського управління поліції. В процесі перевірки було встановлено, що оригінал свідоцтва забрала спадкоємиця померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . На її неодноразові звернення до відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації було надано відповідь про неможливість видачі дублікату свідоцтва про право власності на житло з тих підстав, що нормами п.16 Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого чайна в м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації) від 27 жовтня 2009 року №1227 дублікат свідоцтва про право власності оформляється у разі його втрати, крадіжки, пошкодження на підставі звернення та архівних документів, що зберігаються в органах, які оформили право власності. Тобто, дублікат видається лише у разі втрати або зіпсування документа. Разом з тим, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09.04.2019 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину Погребищенською державною нотаріальною конторою Вінницької області, на підставі якого було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , тобто, нею був пред`явлений оригінал свідоцтва про право власності на житло.Отже, свідоцтво про право власності на квартиру не загублене, не викрадене, а є в наявності у відповідачки. На звернення до Відділу приватизації позивачці було надано Інформаційну картку адміністративної послуги Відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, затверджену Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 липня 2016 року №413 в редакції від 22 травня 2019 року №275, що умовою отримання дубліката свідоцтва є заява зі згодою всіх повнолітніх співвласників житла у разі втрати (викрадення) або непридатності до користування оригінала свідоцтва про право власності на житло.На неодноразові звернення позивачки до відповідачки повернути оригінал свідоцтва про право власності на житло, вона, ОСОБА_1 отримувала відмови, з тих підстав, що з часу відкриття спадщини їй, ОСОБА_2 , належить правовстановлюючий документ на квартиру, хоча її правовстановлюючим документом на квартиру є свідоцтво про право на спадщину. За відсутності правовстановлюючого документу на квартиру вона позбавлена можливості оформити субсидію, отримати матеріальну допомогу з бюджету міста, вільно розпорядитись своїм майном та навіть не може здійснити державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Басараб Н.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачка позбавлена можливості, зокрема, здійснити державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Метою звернення до суду із даним позовом є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб. Ухвалами Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Куриленко Р.М. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні адвокат Басараб Н.В. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просила її задовольнити. Адвокат Куриленко Р.М. в інтересах ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, направила заяву про відкладення розгляду справи. З метою недопущення порушення встановленого процесуального строку розгляду справи, а також, зважаючи на те, що правова позиція адвоката Куриленко Р.М. в інтересах ОСОБА_2 щодо розгляду поданої адвокатом Басараб Н.В. в інтересах ОСОБА_1 апеляційної скарги сповна викладена у поданому відзиві, колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності осіб, що не з`явились у судове засідання. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив наступні обставини. Згідно копії свідоцтва про право власності на житло - квартира АДРЕСА_2 належала на праві приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях (а.с. 9). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 є власником Ѕ квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.04.2019 року (а.с. 17). Згідно довідки Деснянського УПГУНП у місті Києві від 02.09.2020 року за результатами перевірки по заяві громадянки ОСОБА_1 щодо факту відсутності документів ознак злочину виявлено не було (а.с. 12). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника спірного нерухомого майна відповідачем, як і не доведено того, що відсутність правовстановлюючих документів перешкоджає у реалізації останнім права на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом цієї норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. Уразі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2019 у справі № 905/494/18. Відповідно до статті 53 Закону України "Про нотаріат" у разі втрати або зіпсування документа, або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, видається дублікат втраченого документа. Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраченого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання. Із запровадженням з 1 січня 2013 року в Україні системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться, зокрема, органами державної реєстрації прав - структурними підрозділами територіальних органів Міністерства юстиції (стаття 6). Згідно із підпунктом 6 частини 2статті 9 вказаного Закону державний реєстратор прав на нерухоме майно у випадках, встановлених Законом, видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому, повноваженнями з видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та відповідно його дубліката державні реєстратори прав на нерухоме майно наділені починаючи з 1 січня 2013 року. До 1 січня 2013 року оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності проводилось, зокрема, органами місцевого самоврядування відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445, яке втратило чинність з 1 січня 2013 року. Припинення повноважень органів місцевого самоврядування щодо оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно не є наслідком припинення в цілому діяльності таких органів, а тому у випадку втрати чи зіпсування такого свідоцтва видачу його дубліката здійснює відповідний орган місцевого самоврядування. Пунктом 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об`єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги,реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації). Державна реєстрація прав власності у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа. Згідно відповіді КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації від 23.07.2020 №062/14-7651, встановлено що за даними реєстрових книг КП КМР Київського БТІ, об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.12.1998, відділом приватизації Ватутінської райдержадміністрації на АДРЕСА_1, наказ №7986 (а.с. 91). Тобто, право власності ОСОБА_4 та померлої ОСОБА_3 на належне їм майно (квартиру) зареєстровано до 2013 року. Статтею 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Як убачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, у позивачки наявна копія свідоцтва про право власності на квартиру. Окрім того, копія свідоцтва про право власності на житло від 16 грудня 1998 року також наявна у спадковій справі Погребищенської державної нотаріальної контори за № 396/2017 від 29.11.2017 року після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте, позивачка в період з 20.01.2019 року по 10.03.2020 року для отримання копії вищевказаного свідоцтва до нотаріальної контори не зверталась (а.с. 87). Обґрунтовуючи позов та, в подальшому, апеляційну скаргу, позивачка посилалась на те, що у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру, вона позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. В той же час, доказів звернення її, ОСОБА_4 , до державного реєстратора з відповідною заявою щодо реєстрації права власності та, як наслідок, отримання відмови державного реєстратора у вчиненні такої дії останньою суду надано не було. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_4 зверталась до відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та отримала інформаційну картку адміністративної послуги даного відділу. Однак, інформаційна картка адміністративної послуги носить лише інформаційний характер певної послуги, яку надає відділ приватизації державного житлового фонду та не є заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у відповідності до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Так, з інформаційної картки убачається, що умовою отримання дубліката свідоцтва є заява зі згодою всіх повнолітніх співвласників житла у разі втрати (викрадення) або непридатності до користування оригінала свідоцтва про право власності на житло. В даному випадку, під «згодою всіх повнолітніх співвласників житла» мається на увазі згода співвласників, які зазначені у свідоцтві про право власності на житло. Проте, як встановлено вище, повнолітній співвласник квартири ОСОБА_3 померла. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Розглядаючи питання обрання позивачем ефективного способу захисту порушених прав, колегія суддів виходить із того, що звернення ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності неє ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку, оскільки ОСОБА_2 право власності позивачки на Ѕ квартири не оспорюється. При цьому, обставини втрати або неможливості повернення правовстановлюючого документу не свідчать про порушення її прав як власника у правовідносинах, що виникли між сторонами, оскільки факт неможливості реалізувати своє право на володіння, користування, розпорядження своїм майном через відсутність правовстановлюючого документу, ОСОБА_4 не доведено. З урахуванням встановлених обставин та наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів вважає, що право позивачки на здійснення державної реєстрації права власності на належне їй майно (1/2 квартири) наразі не є порушеним. Порушення такого права може мати місце у разі її звернення до державного реєстратора із заявою щодо оформлення права власності на нерухоме майно та, відповідно, відмови державного реєстратора у вчиненні такої дії. При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити, що рішення державного реєстратора про відмову в державній реєстрації об`єкта нерухомості може бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої про те, що позивачкою в силу вимог процесуального законуне доведено порушення, невизнання та/або оспорення їїправ як власника Ѕ частки квартиривідповідачкою, як і не доведено того, що відсутність правовстановлюючого документу перешкоджає їй у реалізації права на володіння, користування та/або розпорядження об`єктом нерухомого майна (квартирою). Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав, апеляційна скарга адвоката Басараб Н.В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Басараб Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль