Постанова 4824 № 755/11269/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 листопада 2020 року місто Київ справа № 755/11269/19 провадження №22-ц/824/11982/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д, Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «КДС Інвест» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , подану адвокатом Волошиним Ігорем Володимировичем, на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 13 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н.Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «КДС Інвест», третя особа: Департамент містобудування та архітектури Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання майнових прав на об`єкт інвестування, В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «КДС Інвест» про визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 25 січня 2017 року між ним та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 103/5/3/151, згідно з умовами якого відповідач зобов`язався передати у власність позивача, а позивач зобов`язався прийняти у власність майнові права на квартиру та сплатити відповідачу за них грошові кошти в строк та у розмірі, визначеному цим договором. Загальна вартість майнових прав на квартиру склала 240000 грн. 12 коп., в тому числі ПДВ 20% - 40000 грн.02 коп. На виконання вимог п.п.5.3 п.5 Договору № 103/5/3/151, яким встановлено, що повну сплату загальної вартості майнових прав на квартиру позивач повинен здійснити в строк до 17 лютого 2017 року, позивачем було здійснено 100% оплату суми, передбаченої договором. Згідно з п.п.7.1, 7.2 п.7 договору плановий термін завершення будівництва та плановий термін прийняття об`єкта в експлуатацію - другий квартал 2017 року. 3 грудня 2018 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 207/12/5/18, за умовами якого на умовах та ціною, визначеними в цьому договорі, відповідач зобов`язався передати у власність позивача, а позивач зобов`язався прийняти у власність майнові права на квартиру та сплатити відповідачу за них грошові кошти в строк та у розмірі, визначеному цим договором. Відповідно до умов цього договору позивач отримав майнові права на об`єкт нерухомості за № 207, загальною площею 135,6 кв.м., що розташована на 12-13 поверсі секції № 5 за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки, виданої ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «КДС Інвест», позивач сплатив 100% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості № 207, загальною площею 135,6 кв.м., що розташована на 12-13 поверсі секції № 5 за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 7 договору № 207/12/5/18 встановлено, що планове завершення будівництва об`єкту та планове прийняття об`єкту в експлуатацію - 1 квартал 2019 року. Проте, станом на момент подання позову, об`єкт будівництва не добудовано, в експлуатацію не введено, акт приймання-передачі не підписано, а також не повідомлено позивача про причини не введення в експлуатацію Об`єкту будівництва. У зв`язку з триваючою бездіяльністю відповідача, наслідком якої є не введення в експлуатацію об`єкту будівництва, що може вказувати на невизнання за позивачем майнових прав на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , обмежуються права позивача в реалізації майнових прав, що визначені договором № 207/12/5/18. У позивача немає впевненості в том, що на об`єкт будівництва, вартість якого повністю сплачена позивачем, не претендує жодна інша особа, оскільки на державному рівні права позивача як інвестора саме цієї квартири, ніде не відображено і не визнано, а також, об`єкт незавершеного будівництва без його згоди може бути переданий в іпотеку банку. Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати за ним право власності на майнові права на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 13 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «КДС Інвест», третя особа: Департамент містобудування та архітектури Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання майнових прав на об`єкт інвестування відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зокрема, посилається на те, що відповідач не визнає за позивачем майнових прав на об`єкт інвестування, про що вказує позиція відповідача у відзиві, а також подання відповідачем зустрічного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, в якому останній стверджує, що по-перше, майнові права на квартиру, які повністю оплачені ОСОБА_1 , не могли бути продані, оскільки приміщення з характеристиками, вказаним у договорі, взагалі відсутнє; по друге, у договорі, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «КДС Інвест», ціна за 1 кв.м. в кілька разів нижча, ніж у договорі № ПФЗ 01/01 «Про передачу функцій замовника». Вказані обставини за твердженнями відповідача свідчать, що договір укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ІБК «КДС Інвест» без наміру настання реальних правових наслідків. Відтак, визначення судом в рішенні, що оскаржується, способу захисту «шляхом звернення до суду із позовом про зобов`язання виконати умови договору, а невизнання права власності на нерухоме майно», є невірним з огляду на позицію відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Ішутко С.Ю. просить відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги. У відзиві зокрема, посилається на те, що апеляційна скарга повністю дублює позовну заяву, не містить будь-яких фактів, чи обґрунтувань, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, та всі аргументи щодо незаконності оскаржуваного рішення зводяться на наполяганні, що позов нібито обґрунтований та має бути задоволений. Відповідач вважає, що судом першої інстанції вірно зроблено висновок, що такий спосіб захисту не вирішить спору по суті, бо кінцевою метою договору, що укладений між сторонами, є передача на умовах та у порядку, що визначений договором, збудованого та введеного в експлуатацію відповідачем у власність апелянта нерухомого майна, на яке апелянт придбав майнові права. В судове засідання представник ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «КДС Інвест» не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений, що підтверджується повідомленням на електронну адресу, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв`язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Представник ОСОБА_1 - адвокат Волошин І.В. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено, що 25 січня 2017 року між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «КДС Інвест» укладено договір № 103/5/3/151 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого позивач отримав майнові права на об`єкт нерухомості за АДРЕСА_4 . 3 грудня 2018 року між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «КДС Інвест» укладено договір № 207/12/5/18 купівлі-продажу майнових прав № 103/5/3/151 від 25 січня 2017 року. 3 грудня 2018 року між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «КДС Інвест» укладено договір № 207/12/5/18 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого позивач отримав майнові права на об`єкт нерухомості за № 207, загальною площею 135,6 кв.м., що розташована на 12-13 поверсі секції № 5 за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з п.2.3 договору купівлі-продажу майнових прав сторони встановили, що право власності на майнові права на квартиру до покупця переходить після оплати покупцем 100% загальної вартості майнових прав на квартиру та підписання сторонами акту приймання-передачі майнових прав на квартиру. Продавець зобов`язаний передати покупцеві майнові права на квартиру та саму квартиру після повної сплати їх вартості та прийняття об`єкта в експлуатацію у строки передбачені цим договором, а покупець зобов`язується прийняти їх. Передача та приймання майнових прав на квартиру здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав на квартиру. Зобов`язання продавця за цим договором вважатимуться виконаними після підписання сторонами акту приймання - передачі майнових прав на квартиру ( п.2.4 договору купівлі-продажу майнових прав). Згідно з п.2.5 договору купівлі-продажу майнових прав з моменту підписання сторонами акту приймання передачі майнових прав на квартиру покупець отримує право самостійно зареєструвати право власності на квартиру. Судом також установлено, що позивач виконав свої грошові зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва, установлену цим договором. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки між сторонами існують договірні зобов`язання щодо майнових прав на нерухоме майно та порядку набуття позивачем права власності на нього, тобто договірні зобов`язання між сторонами є первісними, такими, що не виконуються однією із сторін договору, а тому право позивача підлягає захисту шляхом звернення до суду із позовом про зобов`язання виконати умови договорів, а не визнання права власності на майнові права на об`єкт інвестування. Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони вражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свобод розгляду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Предметом позову у цій справі є визнання права власності на майнові права на об`єкт інвестування. Позов обґрунтовано тим, що позивач виконав свої грошові зобов`язання за договором повністю, сплативши вартість об`єкта будівництва, тобто вчинив дії спрямовані на виконання правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права власності. Відповідач свої зобов`язання за договором щодо введення будинку в експлуатацію не виконує, що на, думку позивача, може вказувати на невизнання відповідачем за позивачем майнових прав на квартиру. Разом з тим, позивачем не надано суду, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України, порядку, належних та допустимих доказів на підтвердження не визнання відповідачем за позивачем майнових прав на об`єкт інвестування. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не дають підстав вважати, що відповідач, на момент звернення позивача до суду, не визнавав за позивачем майнових прав. Посилання апелянта на те, що позиція відповідача у цій справі свідчить про невизнання останнім за позивачем майнових прав на об`єкт інвестування, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки викладені відповідачем у відзиві заперечення щодо вимог позивача є позицією відповідача у справі. Доказів на підтвердження того, що права позивача, як власника майнових прав, були порушені або заперечувалися відповідачем до звернення позивача до суду, останнім суду не надано. Наявні в матеріалах справи звернення позивача до відповідача, датовані квітнем 2018 року, тобто до укладення договору від 3 грудня 2018 року, на підставі якого виникли правовідносини сторін. Установлено, що між сторонами 3 грудня 2018 року укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру. За умовами договору право власності на майнові права на квартиру до покупця переходить після оплати покупцем 100% загальної вартості майнових прав на квартиру та підписання сторонами акту приймання передачі майнових прав на квартиру. Майнові права на квартиру продавець зобов`язаний передати покупцеві після повної сплати їх вартості та прийняття об`єкта в експлуатації. Установлено, що акт приймання - передачі майнових прав між сторонами договору не підписаний, об`єкт будівництва в експлуатацію не введено. У разі невиконання однією стороною договору своїх зобов`язань за договором, інша сторона договору має право захисту своїх прав лише тим способом, який передбачений нормами зобов`язального права. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права є законним і обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального права, яке б давало підстави для скасування оскарженого судового рішення, а фактично зводяться до незгоди з висновками суду. Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 1522/16455/12, у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696, від 3 квітня 2019 року у справі № 761/9951/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 761/20844/13-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, є безпідставними, оскільки у цих справах відмінні фактичні обставини, що характеризують зміст правовідносин, зокрема судом встановлено, що відповідач не виконав своїх обов`язків, припинив будівництво на спірному об`єкті та припинив свою діяльність. У даній справі позивач на такі обставини, в обґрунтування позовних вимог, не посилався. Сам по собі факт не введення будівництва в експлуатацію у визначені договором строки, на що посилається позивач, не дає підстав вважати, що його права, як власника майнових прав, не визнаються відповідачем. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Волошиним Ігорем Володимировичем, - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 13 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 4 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус