Постанова 4807 № 334/5271/17

Дата документу 01.12.2020 Справа № 334/5271/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/5271/17 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф. Провадження № 22-ц/807/2615/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «01» грудня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Подліянової Г.С., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сбербанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Сбербанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис реєстровий номер №6320 від 12 серпня 2014 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року закрито провадження у справі. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у справах №334/5271/17 та №761/32787/14 є різними, недоведеність безспірності вимоги, наявність спору про розмір заборгованості, невиконання кредитором вимог про направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, просив скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що судом вже розглядався спір між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав, що є підставою для закриття провадження у справі. АТ «Сбербанк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що аналогічний спір вже розглядався Шевченківським районним судом м. Києва у справі №761/32787/14-ц та 15 жовтня 2015 року було ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, судом першої інстанції обґрунтовано закрито провадження у справі. До Запорізького апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності сторони спору. Виходячи зі змісту заяви про відкладення, причиною неявки до суду апеляційної інстанції позивача є надання переваги участі у розгляді іншої справи. Отже, оскільки поважність причин неявки позивача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності позивача. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Шевченківським районним судом м. Києва від 15 жовтня 2015 року у справі №761/32787/14-ц ухвалено рішення, яке набрало законної сили приводу спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав. Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції. Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальним правами; зловживання процесуальними правами не допускається. За приписами п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року № 6-79цс15. Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили. Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Матеріалами справи підтверджено, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 підставами позову зазначав: - неодноразову зміну умов кредитного договору шляхом укладання додаткових угод, змінюваної процентної ставки; - невідповідність періоду стягнення за виконавчим написом періоду нарахування відсотків; - наявність спору про розмір заборгованості; - заборону вчиняти виконавчі написи за договорами, строк виконання основного зобов`язання за якими не настав; - невиконання кредитором вимог щодо направлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Апеляційним судом було витребувано з Шевченківського районного суду м. Києва для огляду цивільну справу №761/32787/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В., Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року залишено без змін. З матеріалів вказаної справи №761/32787/14-ц вбачається, що в листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з тих підстав, що: - сума заборгованості, зазначена у вимозі, не відповідає сумі, визначеній у виконавчому написі, - зазначені у виконавчому написі паспортні дані та місце роботи не відповідають дійсності, - звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить діючому законодавству. Отже, правові підстави звернення ОСОБА_1 з позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є різними. Закриття провадження у справі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутись до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі. Вирішуючи питання про закриття провадження, суд першої інстанції помилково не перевірив матеріали справи №761/32787/14-ц щодо предмета, підстав позову та обставин, що обґрунтовують звернення до суду та передчасно закрив провадження у даній справі. Щодо обставин, на які посилається відповідач АТ «Сбербанк» в обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що зазначені обставини можуть бути підставами для відмови в задоволенні позову, а не підставами для закриття провадження у справі. За таких обставин постановлена ухвала судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2019 року є передчасною, а тому у відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2020 року у цій справі скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 03 грудня 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська Г.С. Подліянова