Постанова 4824 № 357/6468/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 357/6468/2020 Головуючий у І-й інстанції - Орехов О.О. апеляційне провадження № 22-ц/824/12849/2020 Доповідач Заришняк Г.М. . ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М. при секретарі Діденку А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до керівника Білоцерківської місцевої прокуратури про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 07 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до керівника Білоцерківської місцевої прокуратури про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, просив визнати незаконною бездіяльність і зобов`язати керівника Білоцерківської місцевої прокуратури провести розслідування обставин допиту в порядку конфіденційного співробітництва членів злочинної групи ОСОБА_2 про обставини вбивства ОСОБА_3 і замаху на вбивство ОСОБА_4 в с. Яблуновка Білоцерківського району Київської області, та стягнути з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 грн. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до керівника Білоцерківської місцевої прокуратури про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для розгляду по суті в інший суд. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обгрунтованність постановленої ухвали суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню таких підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою, в якій просив визнати незаконною бездіяльність і зобов`язати керівника Білоцерківської місцевої прокуратури провести розслідування обставин допиту в порядку конфіденційного співробітництва членів злочинної групи ОСОБА_2 про обставини вбивства ОСОБА_3 і замаху на вбивство ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Яблуновка Білоцерківського району Київської області, стягнути з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 грн. Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналогічна правова норма закріплена в ч.1 ст. 81 ЦПК України. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 23 ЦПК Українивизначено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами, як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (ч. 1 ст. 19 ЦПК України). Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013р. №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України, ГПК України, КПК України або КУпАП - віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Відповідно до ст. 125 Конституції України, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації і визначається законом. Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом». Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Частина 1 статті 25 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов`язки, передбачені Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" та Кримінальним процесуальним кодексом України. Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах повноважень, є обов`язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню. Видання прокурором розпоряджень поза межами його повноважень тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Повноваження прокурора зазначені у статті 36 Закону України «Про прокуратуру». Прийняте прокурором рішення може бути оскаржено вищестоящому прокурору або до суду. Згідно з ч. 1 статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 303 КПК України рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Згідно ст. 306 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави. З позовних вимог позивача слідує, що він оскаржує дії органів прокуратури, які стосуються кримінального провадження, в з в`язку з чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що подана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки підстави для її прийняття та розгляду в порядку цивільного судочинства відсутні. Позивачу вірно роз`яснено його право на звернення до суду в порядку Кримінального процесуального кодексу України Постановлена судом ухвала відповідає вимогам норм процесуального права й не може бути скасована з підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням правил підсудності, так як стороною у справі є Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, а підсудність справ, де стороною є суд, визначає апеляційний суд, не можуть бути підставою для скасування законної та обґрунтованої ухвали суду, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За правилом ч.1 ст. 26 ЦПК України підсудність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, визначається ухвалою суду вищої інстанції, постановленою без повідомлення сторін. Апелянтом помилково ототожнюється поняття предметна юрисдикція (підвідомчість) та територіальна юрисдикція (підсудність). Поняття підвідомчості і підсудності справ не є тотожними. Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських, цивільних, адміністративних судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. У свою чергу, підсудність (територіальна юрисдикція) визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного суду. При розгляді даної справи судом було встановлено, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тобто встановлено непідвідомчість даного спору судам з розгляду цивільних справ, і тому районним судом вірно застосовано пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України та відмовлено у відкритті провадження у справі. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали суду. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2020 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови виготовлений 02 грудня 2020 року Головуючий Судді: