LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд640/16067/19

від 02.12.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16067/19 Суддя першої інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмового провадження) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ПФ в м. Києві), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФ в м. Києві щодо не призначення їй пенсії; - зобов`язати ГУ ПФ в м. Києві призначити їй пенсію по інвалідності з моменту встановлення інвалідності, а саме з 14.02.2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем під час дослідження наданих Позивачем документів обґрунтовано виявлено та вказано на недоліки дипломів, а саме - відсутність у них відомостей щодо форми навчання та чіткого періоду такого навчання. Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі Позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що для виходу на пенсію Позивачу необхідно було мати 12 років страхового стажу, що визнавалось і Відповідачем. Так, Позивач зазначає, що згідно з записами трудової книжки, її стаж становить 4 роки 10 днів; відповідно до копії свідоцтва платника єдиного податку вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця з 29.03.1999 року, отже страховий стаж з 29.03.1999 року по 01.01.2004 року складає 4 роки 9 місяців 13 днів; згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу (довідка форми Ок-5) страховий стаж Позивача становить 5 років 9 місяців. Таким чином, на думку Позивача, її загальний страховий стаж становить 13 років 2 місяці 26 дні, отже є достатнім для призначення пенсії. Після усунення визначених в ухвалі від 22.07.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується: спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку; або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку Враховуючи наведене та надані Позивачкою документи, в тому числі копію трудової книжки, пенсійний фонд прийшов до висновку про відмову у призначенні пенсії, оскільки страховий стаж Позивачки становить 10 років 10 місяців 22 дні (по 31.01.2017 року). Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0990311 ОСОБА_1 14.02.2019 року встановлено ІІ групу інвалідності. По досягненню п`ятдесяти однорічного віку та після встановлення інвалідності другої групи, Позивач 28.03.2019 року звернулась із заявою встановленого зразка за призначенням пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.06.2019 року о/р № 263040001212 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності згідно статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 12 років при наявному 10 років 10 місяців 22 дні. Листом від 05.07.2019 року № 146141/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про вказане рішення. Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 № 637, постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 (301-93-п) «Про трудові книжки працівників», суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки загальний страховий стаж Позивачки становить 10 років 10 місяців 22 дні при необхідному - 12 років, у зв`язку з тим, що відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1987 року по 26.06.1990 року в Белогорскому економічному технікуму та з невстановленої дати початку навчання по 30.09.1998 року в Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас. З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу вимог частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно ч. 1 ст. 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством (ч. 1 ст. 31 Закону № 1058-IV). Згідно із ч. 1 ст. 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп, зокрема, від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Також, згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 № 637 (надалі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 (301-93-п) «Про трудові книжки працівників», та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до пп. 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Указаною статтею визначено порядок обчислення страхового стажу, а саме: періоди трудової діяльності, що враховувалися для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (по 31.12.2003), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи), а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків. Наведене кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 56 Закону № 1788-XII визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію. Так, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Відповідно до п. п. «а», «б», «е» ч. 1 ст. 3 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України; б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України; е) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти. Таким чином, до набрання чинності Законом № 1058-IV (по 31.12.2003), періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто відповідно до ст. ст. 3, 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи, а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків Згідно ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1 статті 20 Закону № 1058-ІV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.03.2019 року Позивач звернулася ГУ ПФ в м. Києві з заявою щодо призначення їй пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV, у задоволенні якої Відповідачем було відмовлено, оскільки її загальний страховий стаж становить 10 років 10 місяців 22 дні, що підтверджується наявним в матеріалах справи протоколом призначення пенсії (а.с. 36). З наданого розрахунку вбачається, що Позивачу було зараховано трудовий стаж з: 23.04.1986 року по 19.05.1986 року; 09.02.1987 року по 04.10.1989 року; 04.01.1991 року по 20.04.1992 року; 02.02.1994 року по 01.02.1997 року; 01.01.2004 року по 31.12.2004 року; 01.04.2005 року по 31.12.2008 року; 01.01.2010 року по 31.12.2010 року; 01.01.2017 року по 31.01.2017 року. Відповідачем досліджувались надані Позивачем документи, на підставі яких було складено Висновок зауважень та пропозицій від 03.04.2019 року № 1212/53. Згідно указаного висновку рекомендовано повідомити заявника про можливість зарахування стажу з 01.09.1987 року по 26.06.1990 року у Белогорскому економічному технікумі (копія диплому серії НОМЕР_1 ) та з невстановленої дати початку навчання по 30.09.1998 року у Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас (копія диплому серії НОМЕР_2 ) після надання уточнюючих довідок про форму та періоди навчання. Листом Відповідача від 10.04.2019 № 77243/02 Позивача повідомлено про те, що їй необхідно звернутись до відділу обслуговування громадян № 10 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та надати уточнюючу довідку про період та форму навчання. Однак, судова колегія звертає увагу, що, як вірно підкреслено судом першої інстанції, уточнюючих довідок Позивачем надано не було, матеріали справи таких довідок не містять. Відповідачем, у свою чергу, було направлено лист від 04.06.2019 року №119713/02/м-8130 до Національної академії наук України Українське бюро лінгвістичних експертиз з проханням надати допомогу в підтвердженні факту відповідно прізвища Позивача, оскільки ОСОБА_1 (згідно з паспортом) в документах заповнених російською мовою має прізвище « ОСОБА_1 », при цьому в документах заповнених українською мовою в деяких значиться прізвище « ОСОБА_1 », а в деяких « ОСОБА_1 ». Окрім того, Відповідач звернувся до Міністерства освіти і науки України з листом від 07.06.2019 року № 123225/02, в якому просив допомогти в отриманні довідки про період та форму навчання в Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас на гр. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). За період до 1 січня 2004 року до стажу роботи зараховується час навчання на денній формі у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. До стажу роботи, який дає право на пенсійне забезпечення, зараховується також навчання в семінарії, Духовній академії при наявності документів про період навчання в зазначених навчальних закладах за денною формою. Не зараховується до трудового стажу: - час навчання в заочних та вечірніх вищих і середніх спеціальних навчальних закладах; - період перебування в академічній відпустці студентів вищих та середніх навчальних закладів; - час навчання на річних підготовчих курсах при вищих навчальних закладах; - час навчання на підставі показань свідків; - період відпустки, яка надавалася після закінчення вищого і середнього спеціальних навчальних закладів; - час навчання на підготовчих курсах та підготовчому відділенні при вищих навчальних закладах. Відповідно до п. 8 Порядку № 637 час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, виданими на підставі архівних даних, які містять відомості про періоди навчання, тобто є дані про початок і про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Судом першої інстанції було досліджено наявні в матеріалах адміністративної справи копії дипломів, виданих Белогорским економічним технікумом (серія НОМЕР_1) від 28.06.1990 року та Міжрегіональним центром професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас (серія НОМЕР_2) від 30.09.1998 року та вірно встановлено, що жоден із них не містить визначення форми навчання. Крім того, з копії диплому, виданого 30.09.1998 року Міжрегіональним центром професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас (серія НОМЕР_2 ) неможливо встановити початок періоду навчання в Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас. Одночасно колегія суддів звертає увагу, що період навчання можливо зараховувати до стажу роботи і за відповідними записами в трудовій книжці, якщо вони належним чином оформлені згідно із законодавством. Пунктом 2.18 Інструкції № 58 передбачене внесення до трудових книжок за місцем роботи окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записів про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах, у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо), навчання у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі. В разі встановлення розбіжностей між записами про періоди навчання в трудовій книжці та атестаті (свідоцтві, посвідченні) до уваги при обчисленні стажу приймаються останні (в разі необхідності - направляються запити в навчальні заклади чи архівні установи для уточнення періодів навчання). Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки Позивача вбачається, що відповідних записів про час навчання її в Белогорскому економічному технікумі та Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас, остання не містить. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідачем під час дослідження наданих Позивачем документів для призначення пенсії було правомірно виявлено недоліки, зокрема, в дипломах, що в подальшому вплинуло на прийняття ним обґрунтованого рішення щодо відмови у призначенні пенсії, оскільки страховий стаж ОСОБА_1 є меншим за 12 років. Щодо посилання Позивач на те, що її загальний страховий стаж становить 13 років 2 місяці 26 дні, колегія суддів вважає їх небунтованими, оскільки записи трудової книжки та Індивідуальні відомості про застраховану особу (довідка форми Ок-5), на які вона посилається, лише підтверджують розрахунок, наданий Відповідачем. З приводу доводів Апелянта про те, орган, який призначає пенсії, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих додаткових документів, передбачених законодавством, проте Відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, колегія суддів зазначає, що вказані обставини спростовуються наявними в матеріалах справи листами ГУ ПФ в м. Києві, та вважає на необхідне зазначити, що вчинення відповідних дій є правом, а не обов`язком Відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено « 02» грудня 2020 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»