Постанова 4855 № 320/1572/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1572/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Мельничука В.П., Шурка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного правління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного правління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного правління Державної податкової служби у Київській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.01.2020 №0000473201 на суму 17 000 гривень. Позов обґрунтовано тим, що податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі помилкових висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог законодавства у сфері виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, оскільки зазначеним законодавством не передбачено збереження марки акцизного податку на пляшці або іншій тарі у разі реалізації у закладах ресторанного господарства алкогольних напоїв на розлив. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.01.2020 №0000473201 на суму 17 000 гривень, яке прийнято Головним управлінням ДПС у Київській області. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час проведення фактичної перевірки об`єкту, яке належить ФОП ОСОБА_1 , посадовими особами податкового органу було встановлено факт зберігання з метою реалізації алкогольного напою без марки акцизного податку встановленого зразка, чим порушено вимоги статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що доводи апеллянта щодо змісту правопорушення та дійсних обставин у справі не відповідають наявним у матеріалах справи доказам. У даному випадку, застереження щодо обов`язку у суб`єкта господарювання зберігати непошкодженими марки алкогольних виборів, що реалізується на розлив, чинне законодавство не містить. При цьому, у задоволенні клопотання про необхідність розгляду справи за участю представника відповідача у відкритому судовому засіданні слід відмовити, з огляду на наступне. У відповідності до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Враховуючи, що позивачем пред`явлено вимоги, які у відповідності до частини шостої статті 12 КАС України належать до справ незначної складності, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 дану справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому, слід зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеn v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. З урахуванням предмету спору та тієї обставини, що відповідно до вимог статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України сторони не позбавлені права подати будь-які письмові пояснення та докази в підтвердження власної позиції, враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), з огляду на положення п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Окрім того, суд зауважує, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2020 у задоволенні клопотання Головного управління Державної податкової служби у Київській області про розгляд апеляційної скарги за участю сторін було відмовлено. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 18.03.2019, номер запису 2 353 000 0000 040974, основний вид економічної діяльності 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування. Головним управлінням ДПС у Київській області видано ФОП ОСОБА_1 ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями з терміном дії з 08.06.2019 до 08.06.2020. У подальшому, Наказом Головного управління Державної податкової служби у Київській області у Київській області №768 від 29.11.2019 визначено провести фактичні перевірки у грудні 2019 року з метою здійснення контролю за діяльністю суб`єктів господарювання у сфері виробництва та обігу спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Згідно витягу з додатку №1 до наказу ГУ ДПС у Київській області №768 від 29.11.2019 ФОП ОСОБА_1 включено до переліку суб`єктів господарювання, які підлягають фактичним перевіркам. За результатами проведеної перевірки складено Акт (довідка) про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України у сфері виробництва і обігу підакцизної продукції №238/10-36-32-00-10/ НОМЕР_1 від 19.12.2019 (далі - Акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000473201 від 10.01.2020, яким на підставі абз. 19 частини другої ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 17000 грн. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки реалізація позивачем пляшки алкогольного напою лікеру «Baileys», здійснювалась позивачем на розлив (порціями), при цьому позивач має відповідну ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а також беручи до уваги те, що документально не підтверджено факт зберігання та реалізації напоїв без марок акцизного збору, висновок контролюючого органу про реалізацію позивачем алкогольних напоїв, що не марковані марками акцизного податку встановленого зразка, є необґрунтованим, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України. За правилами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - Кодекс або ПК України або повністю назва), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України). Відповідно до пп. 81.1 ст.81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Таким чином, фактична перевірка платника податків проводиться виключно за умови пред`явлення посадовими особами контролюючого органу направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України, регулюються Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Статтею 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання громадського харчування. Згідно з частиною п`ятою статті 11 вказаного Закону алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством. У відповідності до абзацу 16 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку, або з використанням тари, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою статті 11 цього Закону, - 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень. Зміст вказаної норми свідчить, що законодавцем визначена міра відповідальності у вигляді штрафу саме за виробництво, зберігання, транспортування, реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку. При цьому згідно із наведеними вище положеннями законодавства немаркованими вважаються алкогольні напої, за які не було сплачено або було сплачено не в належному розмірі (на момент розливу) акцизний податок, алкогольні напої з підробленими марками акцизного податку або марковані з відхиленням від визначених законом вимог. У підпунктах 14.1.107 та 14.1.109 пункту 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення наступним поняттям: марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів; маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів - наклеювання марки акцизного податку на пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового виробу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку. Статтею 226 Податкового кодексу України передбачені загальні правила маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Згідно із пунктом 226.9 статті 266 Податкового кодексу України, вважаються такими, що немарковані: алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного податку; алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від вимог положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого здійснюються виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції; вироблені в Україні алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари; алкогольні напої іноземного виробництва з марками акцизного податку, на яких зазначена сума акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням міцності продукції, місткості тари та розміру ставок акцизного податку, діючих на момент виробництва марки. Відповідно до пункту 226.3 статті 226 Податкового кодексу України виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюються відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1251 затверджено Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затверджене (далі - Положення №1251). У відповідності до пункту 20 Порядку №1251 маркування алкогольних напоїв вітчизняного виробництва і тютюнових виробів здійснюється виробниками зазначеної продукції. Для алкогольних напоїв імпортного виробництва використовуються марки із зазначенням суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, з точністю до тисячного знака, яка відповідає сумі, визначеній з урахуванням міцності продукції, місткості тари та розміру ставок акцизного податку, діючих на момент виробництва марки. Вважаються такими, що немарковані, алкогольні напої та тютюнові вироби у випадках, визначених пунктом 226.9 статті 226 Податкового кодексу України, а також алкогольні напої з марками, що мають такі пошкодження: пошкодження, які унеможливлюють встановлення реквізитів, передбачених абзацом сьомим пункту 5 цього Положення; наявність відкритого надриву з краю марки, розмір якого (ширина, довжина) перевищує такі значення: вертикальний надрив - 4 х 10 міліметрів; горизонтальний - 4 х 20 міліметрів; діагональний - 4 х 18 міліметрів (довжина діагонального розриву визначається як прямокутна проекція); пошкодження, внаслідок яких зменшилася довжина марки на 10 чи більше міліметрів або ширина марки - на 5 чи більше міліметрів; відсутність кута марки площею більше ніж 150 кв. міліметрів, довжина меншої сторони якого становить більше ніж 10 міліметрів. Крім того, відповідно до абзацу 1 пункту 15 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 №854 не дозволяється продаж алкогольних напоїв у пляшках (іншій тарі) без етикеток або чіткого маркування, з наявними ознаками бою (тріщини, сколювання шийки, пошкодження закорковування тощо), у негерметично закоркованих пляшках, з наявністю сторонніх і завислих частинок або каламуті, осаду (якщо це не передбачено нормативним документом, обов`язковим до виконання), строк придатності яких минув. У той же час, згідно з пунктом 226.1 статті 226 Податкового кодексу України у разі виробництва на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів чи ввезення таких товарів на митну територію України платники податку зобов`язані забезпечити їх маркування марками встановленого зразка у такий спосіб, щоб марка акцизного податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару. Таким чином, зберігання та реалізація алкогольних напоїв за наявності марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці або на іншій тарі згідно із законодавством розповсюджується на продаж повної (невідкоркованої) пляшки або іншої тари з алкогольним напоєм, натомість у разі реалізації у закладах алкогольних напоїв на розлив чинним законодавством не вимагається збереження марки акцизного податку на такій пляшці або іншій тарі. З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом встановлено факт зберігання пляшки лікеру «Baileys», 1 л, 17% об., виробництва «RSA Baileys Co» по ціні 1240 грн., яка маркована маркою акцизного податку на якій внаслідок пошкодження відсутні її серія із чотирьох літер, шести значний номер, два двозначних числа та сума акцизного податку, з точністю до тисячного знаку, сплаченого за одиницю продукції. До Акту перевірки відповідачем додано зображення відкоркованої пляшки, на якій наявна пошкоджена марка акцизного податку. Разом з тим, з наявних в матеріалах справи фотокопій виявленої пляшки алкогольного напою вбачається, що пляшка лікеру «Baileys» є відкритою та неповною, тобто на момент перевірки знаходилась у реалізації на розлив. Тобто, зазначена алкогольна продукція не призначалась для продажу. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що законодавством не покладено на платників податку обов`язок зберігати розірвані марки акцизного податку після відкупорювання (розкривання) товару, адже очевидно, що в силу мети маркування і технології наклеювання марок акцизного податку відкривання відповідної пляшки або іншої тари для реалізації алкогольних напоїв на розлив виключає збереження марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці або на іншій тарі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 08 листопада 2019 року у справі № 821/1144/16. Відтак, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, здійснював розлив продукції з тари, що вже маркована маркою акцизного податку, а акцизний податок з продукції сплачено виробником, а контролюючим органом у свою чергу документально не підтверджено факт зберігання та реалізації напоїв без марок акцизного збору, відтак висновок контролюючого органу про реалізацію позивачем алкогольних напоїв, що не марковані марками акцизного податку встановленого зразка, є необґрунтованим. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 15500 грн. У статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатським об`єднанням «Сенсум» укладено договір про надання правової допомоги від 17.02.2020 №192-НД-АО. Відповідно до пункту 2.1 Договору на умовах, передбачених цим Договором, Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту, а Клієнт зобов`язаний сплатити Адвокатському об`єднанню гонорар та супутні витрати, необхідні для виконання цього Договору. У силу вимог 7.2.1 Договору якщо інше не передбачено Заявкою Клієнта, платежі, передбачені цим Договором, сплачуються на підставі Акту прийняття послуг протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту підписання (узгодження) Акту. На підтвердження витрат на правничу допомогу в сумі 15500 грн до суду апеляційної інстанції позивачем надано: - заявку №2-ДН від 16 листопада 2020 року, предметом якої є підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі №320/1572/20, вартість якої обраховується згідно погодинної оплати, визначеної у договорі. Відповідно до умов пункту 1.5 Договору Сторони, що розмір премії, і додаткової винагороди за отримання рішення у суді апеляційної інстанції становить 5500 грн; - акт приймання юридичних послуг №2-ДН від 25 листопада 2020 року, загальною вартістю виконаних робіт - 10 000 грн, згідно якого за ознайомлення із текстом рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року - 1000 грн; пошук судової практики із аналогічного питання - 1500 грн; підготовка письмового відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Київській області - 6500 грн; підготовка відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Київській області у справі №320/1572/20 - 500 грн. Однак, на підтвердження оплати вищевказаних витрат на правничу допомогу згідно вказаного договору представником позивача до суду апеляційної інстанції суду не було надано жодного доказу. При цьому, колегія суддів враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними. У той же час колегія суддів звертає увагу на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти наданих послуг, звіти та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №810/795/18, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16. У той же час, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 2.3 заявки №2-ДН від 16 листопада 2020 року, протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з моменту ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом судового рішення, Клієнт сплачує Виконавцю вартість наданих послуг у повному обсязі та премію, визначену у пункті 2.2 цієї Заявки. Відтак, на момент вирішення даної справи у суді, у позивача відсутня можливість для надання доказів щодо підтвердження оплати наданих Адвокатським об`єднанням «Сенсум» послуг у суді апеляційної інстанції. При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). Оцінюючи заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає, що розмір премії та додаткової винагороди за отримання рішення у суді апеляційної інстанції у розмірі 5500 грн. не пов`язані з наданням правової допомоги у формі конкретно визначених послуг, дій та не є витратами, які пов`язані та були необхідними для захисту довірителя, тому сума 5500 грн не підлягає стягненню. Окрім того, суд звертає увагу, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 2500 грн за ознайомлення із текстом рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року (1000 грн) та пошук судової практики із аналогічного питання (1500 грн) є наслідком складення відзиву на апеляційну скаргу, подання якого без ознайомлення з текстом рішення суду першої інстанції та пошуку судової практики є неможливим, відтак, на думку колегії суддів, зазначені послуги входять до процесу складення відзиву на апеляційну скаргу, які є взаємозалежними та не виключають одна одну, відтак не підлягають до задоволення. Стосовно понесених витрат за підготовку відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Київській області у справі №320/1572/20 у розмірі 500 грн, то зазначені послуги фактично охоплюються процесом підготовки письмового відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Київській області, розмір відшкодування за яке представником позивача встановлено на рівні 6500 грн, тому також є необґрунтованими. Оцінюючи заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу за складення відзиву на апеляційну скаргу, суд виходить з того, що вартість даної послуги у розмірі 6 500 грн., враховуючи складність даної справи, розмір застосованих до позивача штрафних санкцій, які і стали предметом даного судового розгляду, не відповідає критерію реальності таких витрат. З матеріалів справи вбачається, що представником позивача за написання відзиву на апеляційну скаргу було витрачено 3,5 години. Разом з тим, враховуючи, що вказаний відзив складений на 5 аркушах, які стосуються безпосередньо оцінки судового рішення та апеляційної скарги відповідача, що свідчить про відсутність тривалого часу для його написання. Відтак, з огляду на вищевикладене, оцінюючи заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що лише витрати на професійну правничу допомогу лише на суму 3000 грн, є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, що відповідає критерію реальності таких витрат. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати за надання професійної правничої допомоги підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області у розмірі 3000 грн. 00 коп. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного правління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2020 року - залишити без змін. Заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відшкодування судових витрат за надання професійної правничої допомоги - задовольнити частково. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , номер картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області, код ЄДРПОУ 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді В.П. Мельничук О.І. Шурко