Постанова 4804 № 225/2236/20

Єдиний унікальний номер 225/2236/20 Номер провадження 22-ц/804/3008/20 Єдиний унікальний номер 225/2236/20 Головуючий у 1 інстанції Скиба М.М. Номер провадження 22-ц/804/3008/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів Канурної О.Д., Космачевської Т.В., за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 225/2236/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 29 липня 2020 року, ухваленого у складі судді Скиби М.М., - ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном. В обґрунтування позову зазначає, що позивач є власнком автомобіля «Great Wall Haval Н3» реєстраційний номер НОМЕР_1 . 23.01.2019 р. під час обшуку, проведеного в рамках кримінального провадження, внесеного 06.08.2018 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42018050000000471, автомобіль, технічний паспорт, ключ запалювання, пульт управління сигналізацією були вилучені. Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполь Донецької області Шатілової Л.Г. від 28.01.2019 р. на автомобіль накладений арешт. Досудове розслідування завершено і обвинувальний акт щодо позивача знаходиться в провадженні Дзержинського міського суду. Орган досудового розслідування повернув позивачу ключ запалювання, пульт сигналізації, технічний паспорт, про що складений акт прийому - передачі. 09.04.2020 р. позивач мав намір скористатися своїм автомобілем та спрямувати його до станції технічного обслуговування, але відповідач перешкоджає йому в користуванні його майном, блокуючи виїзд з території ДУ «Торецька виправна колонія №2», про що цього ж дня позивач повідомив Торецький ВП Бахмутського ВП ГУНП Донецької області. Відповідач, перешкоджаючи виїзду автомобіля, посилається на акт від 23.01.2019 р., відповідно до якого він несе відповідальність за збереження речових доказів згідно ст. 388 КК України. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та просить усунути перешкоди зі сторони ОСОБА_2 в користуванні ОСОБА_1 автомобілем марки «Great Wall Haval Н3» реєстраційний номер НОМЕР_1 шляхом надання дозволу на виїзд зазначеного автомобіля з території Державної установи «Торецька виправна колонія №2», та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні даним автомобілем. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 29 липня 2020 року відмовлено в задоволенні позову представника позивача - адвоката Бідашко Ігоря Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном. На зазначене судове рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського міського суду від 29.07.2020 року та задовольнити позов, яким зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні автомобілем «Great Wall Haval Н3» реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зазначає, що не викликає заперечень висновок суду, що ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполь від 28.01.2019 р., за якою на автомобіль накладений арешт, не містить заборону, обмеження розпорядження або користування зазначеним автомобілем. Проте, своє рішення суд мотивує тим, що відповідач не має повноважень на прийняття рішення щодо повернення позивачу тимчасово вилученого автомобіля, а враховуючи, що рішення про повернення тимчасово вилученого майна не приймалось, відповідно і обов`язки відповідача зі збереження тимчасово вилученого майна, переданого йому слідчим на зберігання, не припинились. З таким висновком суду позивач не погоджується. Зазначає, що відповідач прийняв на зберігання тимчасово вилучений автомобіль до рішення суду/слідчого судді про арешт майна, про що в судвому засіданні зазначив сам відповідач. 28.01.2019 року слідчий суддя обмежив право власності позивача на автомобіль, заборонивши його відчуження. Відповідно, цей автомобіль з 28.01.2019 року має статус майна, на яке накладений арешт, що не є тотожнім з тимчасово вилученим майном. Вважає, що відповідач, як посадова особа ДУ «Торецька виправна колонія №2» взагалі не має права зберігати арештований автомобіль, оскільки Установі це майно не передавалось, Установа не приймала на зберігання це майно, наказу про визначення відповідальних осіб за зберігання арештованого майна, також не існує. Таким чином, перешкоджаючи позивачу у користуванні автомобілем, відповідач діє як приватна особа, яка не має на це жодних правових підстав. Відзив від відповідача в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до реєстраційного посвідчення НОМЕР_2 позивач є власником транспортного засобу «Great Wall Haval Н3» реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 19 ). 23.01.2019 р. під час обшуку, проведеного в рамках кримінального провадження, внесеного 06.08.2018 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42018050000000471, автомобіль, технічний паспорт, ключ запалювання, пульт управління сигналізацією були вилучені. Автомобіль був переданий на зберігання відповідачу. Зазначені обставини підтверджуються відповідним протоколом обшуку від 23.01.2019 р. (а.с. 20-24 ). Відповідно до акту від 23.01.2019 р. складеного слідчим СВ упр. з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Деркач Т.А. та відповідачем останній прийняв на відповідальне зберігання зазначений автомобіль, який належить позивачу (а.с. 13-14). 24.01.2019 р. старший слідчий СВ 2 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Деркач Т.А. звернувся до слідчого судді Жовневого районного суду м. Маріуполя Донецької області із клопотання про арешт майна (а..с. 15-16). Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполь Донецької області від 28.01.2019 р. на автомобіль накладений арешт (а.с.25-26). Відповідно до акту прийому-передачі від 07.04.2020 р. позивачу передано слідчим Заїка В.В. ключ запалювання, пульт сигналізації, реєстраційне посвідчення транспортного засобу, страховий поліс автомобіля «Great Wall Haval Н3» реєстраційний номер НОМЕР_1 . (а.с.12 ) Відповідач звертався до судді Дзержинського міського суду Донецької області Нємиш Н.В., в провадженні якої перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , щодо зняття з нього обов`язків, викладених у акті від 23.01.2019 року про зберігання майна, а саме приватного автомобіля ОСОБА_1 (а.с. 34). 12.05.2020 р. відповідач звертався із заявою до прокурора прокуратури Донецької області Снігур А.Л. із заявою щодо правового статусу вилученого у ОСОБА_1 автомобіля, та щодо його дій відносно вказаного автомобіля. (а.с. 35). Листом від 27.04.2020 р. №31/3-15-323-18, прокурор прокуратури Донецької області Снігур А. надав інформацію адвокату Агапову П.В. щодо порядку скасування або зміни арешту автомобіля ОСОБА_1 (а.с. 36). 13.04.2020 р. на адресу ОСОБА_1 була направлена відповідь начальника Торецького відділення поліції Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області на його звернення від 09.04.2020 р. щодо неповернення адміністрацією ТВК-2 належного йому автомобіля, в якому ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися до суду у приватному порядку (а.с. 17). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності підстав у задоволенні позову, враховуючи наступне. З ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28.01.2019 р. вбачається, що клопотання слідчого про арешт майна задоволено та на автомобіль «Great Wall Haval Н3» реєстраційний номер НОМЕР_1 накладено арешт. Суд першої інстанції погоджується з позивачем, що зазначена ухвала не містить заборону, обмеження розпорядження або користування зазначеним автомобілем. Разом з тим вказана ухвала не містить переліку тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі у якої його було вилучено. Тобто рішення про повернення позивачу тимчасово вилученого у нього під час обшуку 23.01.2019 р. майна - автомобіля слідчим суддею не приймалось. Відповідно до норм ст. 175 КПК України обов`язок з виконання ухвали слідчого судді покладено на слідчого, прокурора. З огляду на зазначені норми КПК України особами, до компетенції яких відноситься прийняття рішення про повернення особі тимчасово вилученого майна є слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд що здійснює розгляд кримінального провадження. Разом з тим жодним з вищенаведених суб`єктів рішення про повернення позивачу тимчасово вилученого майна під час обшуку 23.01.2019 р. автомобіля «Great Wall Haval Н3» реєстраційний номер НОМЕР_1 не приймалось. При цьому суд першої інстанції звертає увагу, що відповідач не має повноважень на прийняття рішення, щодо повернення позивачу тимчасово вилученого у межах кримінального провадження майна - автомобіля «Great Wall Haval Н3» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який передано слідчим на зберігання відповідачу, оскільки це не передбачено нормами чинного КПК України. Відсутні такі повноваження і у суду при розгляді цивільної справи. З огляду на наведене суд першої інстанції прийшов до висновку, що обмеження права власності позивача виникло внаслідок здійснення відносно нього кримінального провадження внаслідок тимчасово вилучення слідчим майна під час здійснення обшуку 23.01.2019 р. та подальшого його передачу слідчим на зберігання відповідачу. Відповідно до ч. 2 ст. 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. В даному випадку нормами закону на підставі яких обмежено право власності позивача є ст. 16, 167 КПК України. Враховуючи, що рішення про повернення тимчасово вилученого у позивача майна суб`єктами, до компетенції яких відноситься прийняття такого рішення, не приймалось, відповідно і обов`язки відповідача зі збереження тимчасово вилученого майна переданого йому слідчим на зберігання не припинились. При цьому, як встановлено в судовому засіданні, перешкоджання відповідачем позивачу у користуванні та розпорядження його майном пов`язане з виконанням відповідачем обов`язку зі збереження тимчасово вилученого майна, переданого йому на зберігання слідчим. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позову. Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає обставинам справи і вимогам закону. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч. 1, 6 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України). Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до положень норм статей 16, 386, 391 ЦК України, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом. За положеннями ч. ч. 1, 2ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення. Відповідно до ст.167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено. Відповідно до ст.168 КПК України тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208, 298-2 цього Кодексу. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов`язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також підчас обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов`язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171,частиною шостою статті 173цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту; 5) за вироком суду в кримінальному провадженні щодо кримінального проступку. Згідно з ч.5 ст.173 КПК України у разі задоволення клопотання про арешт майна слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) перелік майна, на яке накладено арешт; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; 4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб. Відповідно до норм ст. 175 КПК України обов`язок з виконання ухвали слідчого судді покладено на слідчого, прокурора. Суд першої інстанції, правильно акцентував, що особами, до компетенції яких відноситься прийняття рішення про повернення особі тимчасово вилученого майна, рішення про повернення позивачу тимчасово вилученого майна під час обшуку 23.01.2019 р. автомобіля «Great Wall Haval Н3» реєстраційний номер НОМЕР_1 не приймалось. При цьому відповідач у справі не має повноважень на прийняття рішення щодо повернення позивачу тимчасово вилученого у межах кримінального провадження майна автомобіля, який передано слідчим на зберігання відповідачу, оскільки це не передбачено нормами КПК України. Відсутні такі повноваження і у суду при розгляді даної цивільної справи, оскільки це питання виходить за межі предметної юрисдикції цивільного судочинства. Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що рішення про повернення тимчасово вилученого у позивача майна суб`єктами, до компетенції яких відноситься прийняття такого рішення, не приймалось, відповідно і обов`язки відповідача зі збереження тимчасово вилученого майна переданого йому слідчим на зберігання не припинились. Відносини, які є предметом позову, виникли між сторонами не з цивільно-правових відносин, відповідач виконує обов`язок зі збереження тимчасово вилученого майна, переданого йому на зберігання слідчим в рамках кримінального провадження, яке ще не закінчене. Отже в даному випадку колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову. Судом першої інстанції відповідно до ст.ст. 89, 263 ЦПК України правильно досліджені і оцінені обставини по справі. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, то відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на позивача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 29 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повне судове рішення складено 02 грудня 2020 року Головуючий суддя О.В. Агєєв