Постанова Донецький апеляційний суд № 225/3081/20

Єдиний унікальний номер 225/3081/20 Номер провадження 22-ц/804/3412/20 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Азевича В.Б., Халаджи О.В., за участю секретаря Кіпрік Х.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу № 225/3081/20 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року (суддя Довженко О.В., повний текст рішення складено 21 серпня 2020 року), в с т а н о в и в : 01 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, посилаючись на те, що 18 березня 2020 року з вини водія-інкасатора акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом Volkswagen Transporter, реєстраційний державний номер НОМЕР_1 , у м. Торецьк Донецької області по вул. Дружби, відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивачки Chevrolet Aveo, реєстраційний державний номер НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_1 . Виплаченого позивачці приватним акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС» страхового відшкодування цивільної відповідальності виявилось недостатньо для покриття витрат, понесених нею на відновлення транспортного засобу. Окрім того, позивачка вважає, що відповідачем їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у фізичних стражданнях зв`язку з пошкодженням її майна, відсутність транспортного засобу на час ремонту порушило її звичний образ життя. Просила стягнути з АТ КБ «Приватбанк» матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 40323,94 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн., витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. та судовий збір 840,60 грн. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено. Стягнуто з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 40323,94 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн., витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн., судовий збір в сумі 840,60 грн. З вказаним рішенням не погодився відповідач АТ КБ «Приватбанк» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення незаконне, необґрунтоване, винесене внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки АТ КБ «Приватбанк» є власником транспортного засобу марки Volkswagen Transporter, реєстраційний державний номер НОМЕР_1 , та роботодавцем ОСОБА_3 , який на момент ДТП керував вказаним транспортним засобом. Відповідно до постанови Краматорського міського суду від 29 квітня 2020 року винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП визнано ОСОБА_3 . Частиною 2 статті 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Виходячи з норм статей 1166, 1167, 1187, 1190 ЦК України підстави для цивільної відповідальності АТ КБ «Приватбанк» перед ОСОБА_1 лише через те, що банк є власником автомобіля, відсутні. Згідно позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеній в узагальненні судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за загальними правилами, зазначеними вище, тягар цивільної відповідальності у таких випадках має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та з вини якої сталась ДТП. Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи і коли це було. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала. Виходячи з аналізу статті 1167 ЦК України зобов`язання з відшкодування моральної шкоди виникає за наявності: моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювана шкоди; причинного зв`язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; вини заподіювача шкоди. Також з урахуванням положень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, задоволені вимоги позивачки щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди є безпідставними і необґрунтованими. Суд першої інстанції наведених обставин не врахував, викладені норми законодавства до спірних правовідносин не застосував, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Позивачка та третя особа відзив на апеляційну скаргу не надали. Представник АТ КБ «Приватбанк» Захаров М.І., який діє на підставі довіреності, в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надав суду лист, згідно якого просив справу розглянути за відсутності представника, доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Представник позивачки Саєнко О.М., який діє на підставі ордеру, в судовому засіданні апеляційного суду просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що 18 березня 2020 року з вини водія-інкасатора акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом Volkswagen Transporter, реєстраційний державний номер НОМЕР_1 , який належить АТ КБ «Приватбанк», у м. Торецьк Донецької області по вул. Дружби відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивачки Chevrolet Aveo, реєстраційний державний номер НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_1 . Постановою Краматорського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2020 року, що набрала законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Згідно із пунктом 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, вина ОСОБА_3 у вчиненні ДТП, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб позивачки Chevrolet Aveo, реєстраційний державний номер НОМЕР_2 , а також обставини даної дорожньо-транспортної пригоди є встановленими та не потребують доказування. Доказів на спростування зазначених вище фактів відповідачем суду не надано. Згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АО 5412390 від 14 березня 2019 року обов`язкова цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Volkswagen Transporter, реєстраційний державний номер НОМЕР_1 , яким є АТ КБ «Приватбанк», застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС». 20 березня 2020 року з метою повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та отримання страхового відшкодування позивачка звернулась до приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» згідно вимог статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». З наданих страховиком на вимогу суду матеріалів службового розслідування страхового випадку, а саме страхового акту № 07998/01/920 від 10 квітня 2020 року та додатку № 1 до нього вбачається, що розрахунок матеріальних збитків та відповідно суми страхового відшкодування, що підлягає виплаті, здійснений на підставі експертизи згідно звіту №30/20 ФОП ОСОБА_4 без ПДВ на запчастини та складає 43576,65 грн. Платіжним дорученням № 193 від 14 квітня 2020 року приватним акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС» було сплачено позивачці 43576,65 грн. страхового відшкодування, що також підтверджується випискою з рахунку позивачки (довідка АТ «Альфа-Банк» від 23 квітня 2020 року №36787-23.1). Згідно звіту про експертну оцінку колісного транспортного засобу №40520-001, виконаного за зверненням позивачки 04 травня 2020 року у ФОП ОСОБА_5 (сертифікат Фонду державного Майна України № 962/19 від 16 грудня 2019 року), вартість відновлювального ремонту в результаті аварійних пошкоджень КТЗ марки Chevrolet Aveo, реєстраційний державний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами, коляски) vehicle identification number № НОМЕР_3 , рік випуску 2008, об`єм двигуна № 1598 (В) складає 84323,41 грн. На час звернення з позовом транспортний засіб Chevrolet Aveo повністю відремонтовано позивачкою за власний рахунок. Загальна вартість ремонту склала 83900,50 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи актом виконаних робіт від 22 травня 2020 року до замовлення № 237 від 26 березня 2020 року; квитанцією ФОП ОСОБА_6 до прибуткового касового ордеру № 12 від 15 квітня 2020 року про сплату ОСОБА_1 передплати за виконання робіт в сумі 43000 грн.; квитанцією ФОП ОСОБА_6 до прибуткового касового ордеру № 18 від 22 травня 2020 року про здійснення ОСОБА_1 оплати за виконані роботи відповідно до акту виконаних робіт від 22 березня 2020 року в сумі 40900,50 гри. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_3 вчинив дорожньо-транспортну пригоду під час виконання ним трудових обов`язків. Оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_3 під час виконання ним своїх трудових обов`язків, то завдана позивачці матеріальна та моральна шкода повинна бути відшкодована відповідачем. Страхового відшкодування недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої з вини ОСОБА_3 . Внаслідок протиправних дій працівника відповідача сталася ДТП, сам факт якої підтверджує наявність у позивачки моральної шкоди. Позивачка підтвердила належними доказами розмір понесених нею витрат на правову допомогу. Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець. Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення шкоди з відповідача не ґрунтується на законі. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10000 грн., судом першої інстанції правильно враховано характер протиправних дій відповідача, глибину і тривалість страждань, яких зазнала позивачка, істотність вимушених змін у її життєвих і стосунках. Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості. Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. За змістом частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Судом першої інстанції встановлено, що позивачка надала належні докази на підтвердження понесених нею витрат на правову допомогу, а саме договір про надання правової допомоги, квитанцію про сплату за надання правових послуг на суму 5000 грн. Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що оскільки позов задоволено, то понесені позивачкою витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду та зводяться до переоцінки доказів. Тому виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 13 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 грудня 2020 року Судді І.В. Кішкіна В.Б. Азевич О.В. Халаджи