Постанова КАС ВС № 522/22271/16-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2020 року м. Київ справа №522/22271/16-а провадження №К/9901/32144/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 (головуючий суддя Бітов А.І., судді Ступакова І.Г., Лук`янчук О.В.) у справі № 522/22271/16-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання незаконними рішення та дій, І. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, в якому просив суд: - поновити ОСОБА_1 строк для подання адміністративного позову до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління розвитку торгівлі та побутового обслуговування Одеської міської ради про визнання незаконним рішення та дій щодо демонтажу некапітального пункту роздрібної торгівлі (тимчасової споруди); - визнати неправомірним та скасувати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради «Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі» від 26.09.2013 №383 в частині демонтажу належної ОСОБА_1 тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати незаконними дії Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР щодо демонтажу тимчасової споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати договір оренди №35КД, який продовжив свою дію згідно з додатковою угодою від 24.10.2012 №1 на строк до 01.06.2015, укладеним на новий той самий термін.

2. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2019 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано незаконним рішення Одеської міської ради від 26.09.2013 за №383 про демонтаж павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано незаконними дії Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради щодо демонтажу некапітального пункту роздрібної торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №522/22271/16-а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2019 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині визнання незаконними дій Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради щодо демонтажу тимчасової споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; залишено без розгляду позов в частині визнання неправомірним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради "Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі" від 26.09.2013 №383 в частині демонтажу належного ОСОБА_1 тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 ; закрито провадження в частині позовної вимоги про визнання договору оренди №35КД, який продовжив свою дію згідно з додатковою угодою від 24.10.2012 №1 на строк до 01.06.2015, укладеним на новий строк.

4. ОСОБА_1 з постановою суду апеляційної інстанції не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №522/22271/16-а і залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2019.

5. Від виконавчого комітету Одеської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. ІІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 07.07.2012 між ОСОБА_1 та Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради укладено договір оренди індивідуально визначеного майна №35кд, за умовами якого предметом договору оренди було тверде покриття площею 8,7 кв.м., розташоване за адресом: АДРЕСА_1 . Строк дії цього договору, з урахуванням умов додаткової угоди, становив з 01.06.2012 до 01.06.2015. На орендованому твердому покриття площею 8,7 кв.м. була розміщена тимчасова споруда, належна позивачу.

7. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради "Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі" від 26.09.2013 №383 затверджено перелік некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі, що підлягають демонтажу, серед якого за номером 69 зазначений кіоск (тимчасова споруда) позивача.

8. Як зазначено у самому рішенні №383, підставою для включення тимчасової споруди позивача до переліку некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі, що підлягають демонтажу були акти обстеження та звернення виконавчих органів Одеської міської ради про наявність порушень при розміщенні об`єктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі, торгівельних майданчиків їх власниками (орендарями). Також виконавчий комітет Одеської міської ради цим рішенням зобов`язав Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР: вжити заходи з проведення демонтажу об`єктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, торговельних майданчиків згідно з переліком (додається) (п. 1.1.); у 5-денний термін з дати набуття чинності цього рішення надати приписи суб`єктам господарювання щодо проведення ними демонтажу об`єктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, торговельних майданчиків власними силами за власний рахунок (п. 1.2.); у разі не проведення своєчасного демонтажу власниками демонтувати відповідні об`єкти дрібно-роздрібної торговельної мережі, торговельні майданчики за їх рахунок (п. 1.3.).

9. Демонтаж тимчасової споруди ОСОБА_1 було здійснено 16.09.2016. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій по винесенню оскаржуваного позивачем рішення, а також вчинення дій щодо демонтажу тимчасової споруди.

11. Місцевий суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнавання договору оренди №35КД, який продовжив свою дію згідно додаткової угоди від 24.10.2012 №1 на строк до 01.06.2015, укладеним на новий той самий термін мотивуючи це тим, що вказана вимога стосуються спору про право, а отже повинна розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

12. Також, вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, причини пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом є поважними.

13. Суд апеляційної інстанції з висновками суду першої інстанції не погодився і залишаючи без розгляду позов в частині визнання неправомірним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради "Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі" від 26.09.2013 №383 в частині демонтажу належного ОСОБА_1 тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , керувався тим, що ОСОБА_1 дізнався про рішення виконавчого комітету Одеської міської ради «Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі» від 26.09.2013 №383 ще у 2014 році, про що зазначає сам позивач. Натомість, адміністративний позов у цій справі подано 22.11.2016, тобто після спливу встановленого у ч.2 ст. 99 КАС України строку. При цьому, позивач як в позовній заяві, так і в інших заявах, клопотаннях, не наводить будь-яких пояснень та доказів щодо наявності поважних причин такого тривалого пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

14. П`ятий апеляційний адміністративний суд вважав за необхідне закрити провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання договору оренди від 07.07.2012 №35КД, який продовжив свою дію згідно з додатковою угодою від 24.10.2012 №1 на строк до 01.06.2015, укладеним на новий строк.

15. Стосовно позовних вимог про визнання незаконними дій Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради щодо демонтажу тимчасової споруди, судова колегія суду апеляційної інстанції виходила з того, що розміщення пункту дрібно-роздрібної торговельної мережі за вказаною адресою, здійснювалося позивачем за відсутності належним чином оформленої дозвільної документації, а саме, за відсутності паспорта прив`язки тимчасової споруди. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

16. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що оскаржувальне рішення про демонтаж повинно бути виконано не пізніше 06.11.2013, що у свою чергу виконано не було, тому дії Управління розвитку торгівлі та побутового обслуговування Одеської міської ради щодо демонтажу некапітального пункту роздрібної торгівлі (тимчасової споруди) є протиправними та незаконними, оскільки на момент демонтажу тимчасової споруди позивача п. №69 додатку №1 до рішення виконкому від 26.09.2013 №383 не було чинним. Більш того, на час прийняття оскаржуваного рішення був чиним договір оренди окремого індивідуального визначеного майна від 07.07.2012 №35КД, строк дії якого, згідно додаткової угоди від 24.10.2012 №1, було встановлено з 01.06.2012 по 01.06.2015.

17. Позивач вважає, що Департамент інформації та зв`язків з громадськістю Одеської міської ради в порушення вимог Положення не виконав вимоги п. 3 оскаржувального рішення, а саме, проінформував населення тільки через видавництво «Думська площа», тираж якої у жовтні 2013 року був 4000 екземплярів на 1 015 765 мешканців м. Одеси, у зв`язку з чим позивач не міг знати про існування оскаржуваного рішення.

18. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що позивач помилково ототожнює строк дії рішення про демонтаж та строк його виконання. Також позивач неодноразово сам зазначав про те, що про спірне рішення дізнався у 2014 році, зокрема, у позовній заяві, в уточненому адміністративному позові є посилання на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 01.08.2014 у справі №522/14418/14-а, якою задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та заборонено управлінню розвитку торгівлі та побутового обслуговування Одеської міської ради, Одеській міській раді, та усім відділам здійсняти певні дії, спрямовані на демонтаж некапітального пункту роздрібної торгівлі за адресою АДРЕСА_1 у тому разі дії, спрямовані на прийняття рішень, щодо вказаного питання. V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

20. Щодо строку на звернення до суду з позовом в частині визнання неправомірним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради "Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі" від 26.09.2013 №383 в частині демонтажу належного ОСОБА_1 тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , слід врахувати наступне.

21. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на дату звернення до суду з позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

22. Таким чином, законодавець встановлює строк звернення до адміністративного суду з дня, коли особа дізналася або мала б дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

23. Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

24. При цьому, слід врахувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала.

25. Отже, наслідком пропущення процесуальних строків є залишення позовної заяви без розгляду. Виключенням з цього правила є факт визнання судом причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

26. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

27. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Момент обрахування строку на звернення до суду пов`язаний з моментом, коли особа повинна була дізнатись про порушення свого права або законного інтересу.

28. Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

29. Суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.09.2013 №383 "Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торговельної мережі" оприлюднено: на офіційному сайті Одеської міської ради omr.gov.ua 01.10.2013 за посиланням: http://omr.gov.ua/ru/acts/committee/54455/; в газеті "Думська площа" (додаток до газети Одеської міської ради "Одесский вестник") від 04.10.2013 №37.

30. Дійсно, позивач міг не знати про опублікування цього рішення у вищевказаних джерелах. Водночас, з ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 01.08.2014 у справі №522/14418/14-а, якою задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та заборонено управлінню розвитку торгівлі та побутового обслуговування Одеської міської ради, Одеській міській раді, та усім відділам здійсняти дії, спрямовані на демонтаж некапітального пункту роздрібної торгівлі, вбачається, що позивач знав про наявність рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.09.2013 №383 "Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торговельної мережі" у 2014 році, а до суду з цим адміністративним позовом звернувся лише у листопаді 2016 року.

31. З урахуванням того, що позивач не навів обґрунтованих причин для поновлення строку на звернення до суду, Верховний Суд вважає правомірним висновок П`ятого апеляційного адміністративного суду про залишення без розгляду позову в частині визнання неправомірним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради "Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі" від 26.09.2013 №383 в частині демонтажу належного ОСОБА_1 тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1. 32 . Щодо позовних вимог про визнання незаконними дій Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради щодо демонтажу тимчасової споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Верховний Суд враховує таке.

33. Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення. Зокрема, у ст. 1 Закону наведено визначення виконавчих органів рад, згідно з яким ці органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

34. Відносини, що виникають у сфері благоустрою населених пунктів і спрямовуються на створення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, збереження і охорону навколишнього природного середовища, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення врегульовані Законом України «Про благоустрій населених пунктів». Відповідно до ч. 1 ст. 10 цього Закону до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

35. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою).

36. Згідно зі ст. 10 цього Закону до повноважень міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

37. Рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 № 384-VI було уповноважено Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради виконувати функції щодо забезпечення контролю за дотриманням порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення відповідно до чинного законодавства. Відповідно до п.2.30 Положення про Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради у разі виявлення порушення чинного законодавства у сфері торгівельної діяльності, здійснення діяльності без правовстановлюючих документів тощо - Управління здійснює демонтаж некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, встановлених без улаштування фундаментів, заглиблених у землі. Отже, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради наділене компетенцією щодо демонтажу некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, встановлених без улаштування фундаментів, заглиблених у землі в випадках, визначених законодавством.

38. Своєю чергою, у п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068, визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Відповідно до п.2.1 вказаного Порядку підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС. Згідно з положеннями п.п.2.7., 2.12., 2.16. Порядку, паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви. Паспорт прив`язки підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації. Паспорт прив`язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив`язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру. Підпунктами 2.30 - 2.31 Порядку передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється.

39. Суд апеляційної інстанції встановив те, що у матеріалах справи відсутні докази оформлення позивачем паспорту прив`язки для розміщення спірної тимчасової споруди.

40. Також апеляційний адміністративний суд вірно зазначив про те, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради "Про демонтаж об`єктів дрібно-роздрібної торгівельної мережі" від 26.09.2013 №383 встановлено порушення при розміщенні об`єктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, торговельних майданчиків їх власниками, останнє на момент демонтажу пункту дрібно-роздрібної торговельної мережі, якій належав ОСОБА_1 (16.09.2016), не було скасоване в судовому порядку, отже, підлягало виконанню.

41. При цьому варті уваги доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що позивач помилково ототожнює строк дії рішення про демонтаж та строк його виконання.

42. Так строк виконання рішення про демонтаж не обмежується тим строком, що зазначено у самому рішенні. Також слід врахувати те, що ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 01.08.2014 у справі №522/14418/14-а було задоволено заяву про забезпечення позову та заборонено управлінню розвитку торгівлі та побутового обслуговування Одеської міської ради, Одеській міській раді, та усім відділам здійсняти дії, спрямовані на демонтаж некапітального пункту роздрібної торгівлі. Своєю чергою, ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 22.07.2016 у справі №522/14418/14-а заходи забезпечення позову були скасовані.

43. Отже, проведення відповідачем демонтажу тимчасової споруди 16.09.2016 вчинено після скасування заходів забезпечення позову у справі №522/14418/14-а.

44. Посилання позивача на правомірність використання тимчасової споруди на підставі договору оренди індивідуально визначеного майна №35кд оцінюється Верховним Судом критично, оскільки на момент здійснення демонтажу строк дії договору закінчився, а також такий договір не позбавляв позивача обов`язку оформити належним чином паспорт прив`язки.

45. Судом апеляційної інстанції вірно було відхилено доводи позивача про те, що він звертався до відповідача протягом 2014 - 2016 року для оформлення паспорта прив`язки з огляду на те, що це ніяким чином не надає правових підстав вважати дії Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради щодо демонтажу тимчасової споруди неправомірними. При цьому, якщо позивач вважав неправомірними відмови або бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо не видачі паспорту прив`язки, то він міг звернутися до суду з окремим позовом.

46. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконними дії Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів ОМР щодо демонтажу тимчасової споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

47. У касаційній скарзі позивач не наводить доводи щодо протиправності постанови суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження в частині позовної вимоги про визнання договору оренди №35КД, який продовжив свою дію згідно з додатковою угодою від 24.10.2012 №1 на строк до 01.06.2015, укладеним на новий строк, тому судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.

48. Верховний Суд, в межах касаційного перегляду, встановлених ст. 341 КАС України, не встановив порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду слід залишити без змін.

49. Оскільки Верховний Суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №522/22271/16-а - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач А.А. Єзеров Суддя В.М. Кравчук Суддя О.П. Стародуб