Постанова Черкаський апеляційний суд № 691/231/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Черкаси Справа № 691/231/20 Провадження № 22-ц/821/1831/20 Категорія 304090200 Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Єльцова В. О. суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л.В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; відповідач: ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» Крилової О. Л. на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в :

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» Гребенюк О. С. (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 01.12.2011 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 7200 грн. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну. У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, відповідач зобов`язання, за вказаним договором, належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 15 грудня 2019 року виникла заборгованість у сумі 38 582 грн., яка складається із: 25692,73 грн. заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, та 25692,73 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 4493,38 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 6083,24 грн. нарахована пеня, 0,00 грн. нарахованої комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500, 00 штраф (фіксована частина); 765,16 грн. штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2020 року відмовлено в позові АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем до позовної заяви не додано докази, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви між відповідачем та позивачем було узгоджено розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплату відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору. Крім того, в рішенні зазначено, що укладений між сторонами кредитний договір від 01.12.2011 року у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), однак встановлено, що відповідач кредит отримала та ним користувалась, тому враховуючи вимоги ч. 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що висловлена у справі № 342/180/17 від 03.07.2019, кредитор має право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Разом з тим, як вбачається із розрахунку заборгованості, починаючи з 24.12.2015 року по 11.09.2019 року, ОСОБА_1 періодично витрачала кредитні кошти та здійснювала їх погашення. За вказаний період, відповідач фактично отримала кошти в сумі 48602,66 гривні та, в їх погашення внесла грошові кошти в сумі 55124,08 гривні. Тобто, на час звернення позивача з позовом, відповідач повністю погасила фактично отримані нею кредитні кошти, а тому і в цій частині вимоги позивача до задоволення, не підлягають. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У жовтні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» подав через суд першої інстанції апеляційну скаргу, в якій просив рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи. Суд не в повній мірі дослідив докази, а саме те, що відповідач перед підписанням кредитної угоди був повідомлений про всі умови кредитування, про що свідчить його підпис на анкеті-заяві. Крім того, відповідно до виписки по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, відповідач активно користувався кредитними коштами, знімав готівку в банкоматах, розраховувався в торгівельній мережі, що не можливо здійснювати без наявної карти, а також частково сплачував заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року відкрито провадження у вказаній справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 14 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.Свою ухвалу суд мотивував тим, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом встановлено, що відповідно до укладеного з АТ КБ «ПриватБанк» договору б/н від 01.12.2011 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7200,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Договір був укладений, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, з отриманням платіжної картки та персональний ідентифікаційного номеру для авторизації. У заяві відповідач засвідчив свою згоду на те, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг і погоджується на оформлення послуги. Крім того, заява містить персональні дані відповідача, контактну інформацію, дату та її підпис. До кредитного договору банк додав Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та копія документу (без назви), в якому зазначені терміни та поняття, права та обов`язки клієнта, права та обов`язки банку, умови кредитування та інше, що, на думку суду, є витягом з Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до наданих банком розрахунків заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15.12.2019 становить 38582,82 гривень, з яких: 25692,73 гривень - заборгованість за тілом кредиту (в т.ч.:0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 25692,73 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту); 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 гривень - заборгованість за простроченими відсотками; 4493,38 гривень - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 гривень - заборгованість за комісією; 6083,24 гривень - нарахована пеня, 0,00 гривень - нараховано комісії а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 1813,47 гривень - штраф (процентна складова). Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Судом встановлено, що 01 грудня 2011 року ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у якій заповнено графи особистих даних (а.с. 14). У зазначеній анкеті-заяві відсутні відомості в графі вибору кредитних карток та у графі бажаного кредитного ліміту. Також у вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. При цьому, зазначена Анкета-заява не містить посилань на конкретні умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання позичальником умов Договору. Отже, з наданих позивачем документів, суд першої інстанції був позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, які б слугували підставою для задоволення в повному обсязі заявлених банком позовних вимог, оскільки неможливо вірно встановити конкретні умови користування виданою карткою, розмір обов`язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, а також розміри штрафів. Правовідносини між сторонами у справі, які ґрунтуються на вищенаведених положеннях кредитного договору, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦПК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди ст. 638 ЦК України. У відповідності до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі ч. 1 ст. 1055 ЦК України. За статтями 526 та 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованою договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Особливостями договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначав банк. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи до ОСОБА_1 вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також складові його вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 01 грудня 2011 року, посилався також на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» і «Тарифибанку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Колегія суддів погоджується із посиланням суду першої інстанції на те, що позивачем не підтверджено укладення кредитного договору саме на тих умовах, які заявлені банком у позовній заяві. У Анкеті-заяві зазначено, що відповідачка ОСОБА_1 згідна із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомлена та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Водночас, банк додав лише витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» 30 днів пільгового періоду (а.с. 15) Колегія суддів також звертає увагу на неможливість ідентифікації того, що наданий витяг з Тарифів обслуговування та Анкета-заява ОСОБА_1 , це складові одного кредитного договору, а також у наданому Витязі відсутній підпис позичальника. Крім того, матеріали справи не містять підписані відповідачкою ОСОБА_1 інші документи, що є обов`язковими складовими договору надання банківських послуг. Так, Умови та Правила надання банківських послуг, пред`явлені банком в додатку до позовної заяви, не містять підпису клієнта банку. А тарифи банку взагалі відсутні в матеріалах справи. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася саме із ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18). Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також, колегія суддів зазначає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (01 грудня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом ( 04 березня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві позичальника домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Судом першої інстанції в рішенні вказано, що вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками позивач з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. З таким висновком апеляційний суд не погоджується з огляду на наступне. Колегією суддів перевірено наданий АТ КБ «ПриватБанк» суду першої інстанції розрахунок заборгованості за простроченими відсотками за кредитним договором б/н від 01.12.2011 року та встановлено, що заборгованість за простроченими відсотками становить 0,00 грн. Щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, урегульовані частиною другою статті 625 цього Кодексу, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи, термін дії картки, виданої ОСОБА_1 встановлений до останнього дня вересня 2020 року (а.с.73). Верховний Суд України у Постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування. АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом в березні 2020 року, тобто до спливу строку кредитування, тому має право на стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом. За змістом позовної заяви вимоги про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, пред`явлені станом на 15 грудня 2019 року. За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення цих позовних вимог з тих підстав, що позивач, станом на момент звернення до суду з даним позовом, не набув права нараховувати відсотки на підставі статті 625 ЦК України. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».) Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про конкретні умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими. Аналізуючи наведене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості по штрафам та пені, оскільки вони відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Відповідно до положень ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. До апеляційної скарги скаржником додано довідку про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір б/н, за яким було видано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 дата відкриття 19.11.2013, НОМЕР_2 дата відкриття 03.08.2015, НОМЕР_2 дата відкриття 23.12.2015, 414996258142211816 дата відкриття 15.03.2017, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , виписку за договором б/н станом на 02.10.2020 за період з 24.12.2015 по 01.03.2020 (а.с. 107-112). Вище вказані документи також були надані суду першої інстанції, були предметом розгляду та оцінювались судом при винесенні оскаржуваного судового рішення. З матеріалів справи, зокрема, із розрахунку заборгованості, вбачається, що ОСОБА_1 користувалася карткою, а також частково погашала заборгованість. (а.с. 9-12) Тому враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тобто Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Суд першої інстанції наведеного в повній мірі не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову повністю у зв`язку з тим, що в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 внесла більші кошти, ніж фактично отримала. Так, за період з 24 грудня 2015 року по 11 вересня 2019 року ОСОБА_1 всього було витрачено 48602,66 грн. кредитних коштів, а за вказаний період повернуто банку 55124,08 грн., тобто фактично повернуті відповідачем кредитні кошти становили на 6521, 42 грн. більше ніж нею витрачені. Проте, суд не врахував положення ст. 534 ЦК України, згідно якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Зазначеного вище суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що фактично витрачені відповідачем кредитні кошти були повністю повернуті банку у добровільному порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно із ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Отже, позивачем доведено, що борг позичальника по тілу кредиту становить 25692,73 грн. Відповідач суму фактично не повернутого боргу не спростував, контррозрахунку заборгованості суду не надав. Таким чином, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 25692,73 грн. заборгованості за кредитним договором на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. В решті рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, апеляційний суд погоджується із висновками суду, що вимоги банку про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за пенею та штрафами є безпідставними через відсутність передбаченого обов`язку позичальника ОСОБА_1 по їх сплаті АТ КБ «Приватбанк» у заяві від 01 грудня 2011 року, оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, а також інформація, що міститься на банківському сайті, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Також колегія суддів звертає увагу на те, що у вказаних Умовах правилах надання банківських послуг так і в анкеті-заяві відсутнє поняття «Прострочене тіло кредиту». У відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, до скасування в частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) і ухвалення нового рішення про задоволення в цій частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» . Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційний суд зробив висновок про скасування рішення Городищенського районного суду Черкаської області в частині, що стосується стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 25692,73 грн., то судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам (66,6%) , що у грошовому виразі складає 1399,93 грн. Судові витрати, понесені АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, підлягають пропорційно відшкодуванню із ОСОБА_1 в сумі 2099,90 грн. (3153 грн.*66,6%) Керуючись ст. ст. 141, 258, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 19 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - скасувати в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у сумі 25692,73 грн. Постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Городищенським РВ УМВС України в Черкаській області 19 листопада 2008 року) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_5 , МФО № 305299) заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у сумі 25 692 грн. 73 коп. В іншій частині рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2020 року у зазначеній справі залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору за подання позивачем позовної заяви в сумі 1399,93 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання позивачем апеляційної скарги в сумі 2099,90 грн., всього в сумі 3499,83 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуючий Судді