Постанова 4855 № 826/2210/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2210/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участю секретаря: Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Приватного підприємства «Дубекспо» про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача, - В С Т А Н О В И Л А: Головне управління ДФС у м. Києві звернулось до суду з позовною заявою, в якій просило застосувати адміністративний арешт коштів на рахунках відповідача. У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, що дає підстави для застосування арешту коштів такого платника податків відповідно до положень податкового законодавства. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться в банку, з підстав недопуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначеною положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках відповідача, відкритих в банківських установах. Крім того, суд вказав, що недопуск посадових осіб позивача до перевірки на підставі наказів від 25 січня 2017 року №443 та №442, якими фактично поновлено проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість відображеної в декларації з податку на додану вартість за період з 01 вересня 2015 року по 30 листопада 2015 року, призначеної наказом Головного управління ДФС у м. Києві від 27 жовтня 2016 року №6795, також не може тлумачитися судом як підстава для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача, оскільки законність підстав проведення перевірки є імперативною умовою для застосування такого арешту. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Позивач мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.06.2019 у справі № 826/16002/14, згідно з якою підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є загальними. Отже, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Згідно зі ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Відповідно до постанови КМУ № 537 від 19 червня 2019 року "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено, у тому числі, Головне управління ДПС у м. Києві та реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. Враховуючи наявність підстав для заміни сторони у справі, суд апеляційної інстанції вважає за можливе замінити відповідача Головне управління ДФС у м. Києві на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, до Головного управління ДФС у м. Києві надійшли листи ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м Києві від 29 грудня 2015 року №8677/8/26-50-26 та від 20 січня 2016 року №295/8/26-50-26, якими передано до Головного управління ДФС у м. Києві висновок про результати камеральної перевірки від 20 листопада 2015 року №216/2-26-50-28-01/30530211 та від 14 грудня 2015 року №232/8/26-50-26 для проведення документальної позапланової перевірки відповідно до пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України податкової декларації з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад 2015 року. На підставі доповідної записки управління спеціального аудиту від 25 жовтня 2016 року №4691/26-15-14-04-01 та відповідно до пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України керівником Головного управління ДФС у м. Києві прийнято рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідача, оформлене наказом від 27 жовтня 2016 року №6795. На підставі направлень від 28 жовтня 2016 року №1016 та №1017, а також відповідно до наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 27 жовтня 2016 року №6795 проведено документальну позапланову виїзну перевірку відповідача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень, жовтень, листопад 2015 року. Під час проведеної перевірки встановлено відсутність оригіналів документів фінансово-господарської діяльності підприємства, які вилучені на підставі ухвал слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2015 року та від 27 лютого 2015 року, про що складено акт щодо неможливості продовжити документальну позапланову виїзну перевірку відповідача від 07 листопада 2016 року №994/26-15-14-04-01. Наказом Головного управління ДФС у м. Києві від 09 листопада 2016 року №7131 термін документальної позапланової виїзної перевірки відповідача перенесено до дати отримання копій вилучених документів або забезпечення доступу до них. На виконання вимог пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України Головне управління ДФС у м. Києві звернулось до СУ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві листом від 07 листопада 2016 року №34179/7/26-156-14-04-01-17 з проханням надати копії, засвідчені печаткою та підписами посадових осіб, якими було здійснено вилучення оригіналів документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів Головному управлінню ДФС у м. Києві. Листом від 16 листопада 2016 року №5991/8/26-57-21-04 СВ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомлено, що під час досудового розслідування проводились обшуки, в результаті яких вилучалися документи фінансово-господарської діяльності відповідача, однак в подальшому документи, що стосуються діяльності підприємства повернуті володільцю. На підставі доповідних записок управління спеціального аудиту від 20 січня 2017 року №254/26-15-14-04-01 та від 20 січня 2017 року №255/26-15-14-04-01 прийнято рішення про поновлення та продовження проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідача з питань нарахування бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за вересень, жовтень, листопад 2015 року, яке оформлено наказами від 25 січня 2017 року №443 та №442. З метою вручення копій наказів від 25 січня 2017 року №443 та №442 та подальшого проведення перевірки співробітниками Головного управління ДФС у м. Києві здійснено вихід за податковою адресою відповідача, а саме: м. Київ, вул. Горького, 5Б. У зв`язку з відсутністю посадових осіб відповідача за податковою адресою вручення копій наказів не виявилось можливим, що зафіксовано актом про неможливість вручення наказів від 25 січня 2017 року №35/26-15-14-04-01. Співробітниками Головного управління ДФС у м. Києві проведено перевірку знаходження відповідача за податковою адресою, в результаті якої встановлено, що фактично відповідач знаходиться за адресою м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 3, що зафіксовано актом від 25 січня 2017 року №34/26/-15-14-04-01. У зв`язку із наведеним співробітниками Головного управління ДФС у м. Києві 26 січня 2017 року повторно здійснено вихід за фактичною адресою відповідача з метою вручення наказів від 25 січня 2017 року №443 та №442 та подальшого проведення перевірки. Так, 26 січня 2017 року директору відповідача ОСОБА_1 пред`явлено копії наказів від 25 січня 2017 року №443 та №442. У той же час, директором відповідача не допущено працівників податкового органу до проведення перевірки. Факт не допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки зафіксовано актом від 26 січня 2017 року №37/26-15-14-04-01. 27 січня 2017 року начальником податкового органу прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача, що перебуває за адресою м . Київ , вул. Горького, 5-Б , на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України у зв`язку із відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. На підставі цих же нормативних положень позивач звернувся із даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені статтею 94 Податкового кодексу України. Згідно пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом. Пунктом 94.2 вказаної статті передбачено обставини, за наявності яких може бути застосовано адміністративний арешт майна. Зокрема, відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Відповідно до пункту 94.4 цієї ж статті арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Водночас, положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Тобто, на законодавчому рівні положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків. При чому, не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об`єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов`язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту, розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв`язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах. Крім того, частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Таким чином, з огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв`язку суд приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог. У даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. У той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться в банку, з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначеною положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках відповідача, відкритих в банківських установах. Доказів наявності у відповідача податкового боргу та відсутності майна для погашення цього податкового боргу податковим органом до суду не надано, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №803/976/17 (№К/9901/52662/18). Крім того, наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 27 жовтня 2016 року №6795 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідача був предметом судового оскарження у справі №826/2361/17. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі №826/2361/17 визнано протиправним та скасовано наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 27 жовтня 2016 року № 6795, виданий Головним управлінням ДФС у м. Києві. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року повернуто особі, яка її подала. Ухвалюючи таке рішення адміністративний суд першої інстанції виходив з того, що наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 27 жовтня 2016 року №6795 прийнятий поза межами встановленого Податковим кодексом України строку для призначення такої перевірки. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що недопуск посадових осіб позивача до перевірки на підставі наказів від 25 січня 2017 року №443 та №442, якими фактично поновлено проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість відображеної в декларації з податку на додану вартість за період з 01 вересня 2015 року по 30 листопада 2015 року, призначеної наказом Головного управління ДФС у м. Києві від 27 жовтня 2016 року №6795, також не може тлумачитися судом як підстава для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача, оскільки законність підстав проведення перевірки є імперативною умовою для застосування такого арешту. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога позивача про застосування арешту коштів на рахунках платника податків відповідача у банках є безпідставною. Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.06.2019 у справі № 826/16002/14, є безпідставним, оскільки у розглядуваній справі інші правовідносини. Інші, доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, з урахуванням яких судом вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 01 грудня 2020 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: Я.Б.Глущенко О.Є. Пилипенко