Постанова 4804 № 266/7291/18

22-ц/804/671/20 266/7291/18 Головуючий у 1-й інстанції Д`яченко Д.О. Суддя-доповідач: Попова С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 листопада 2020 року місто Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Попової С.А., суддів Пономарьової О.М., Ткаченко Т.Б., за участю секретаря Галстяна Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2019 року, ухваленого у складі судді Д`яченко Д.О., повний текст рішення складено 20 лютого 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики, В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, укладеним 02.10.2017 між ним, як позикодавцем, і ОСОБА_1 , як позичальником, та оформленим у вигляді розписки позичальника, за яким останній отримав у борг у позивача грошові кошти у розмірі 281000грн та зобов`язався повернути їх до 01.12.2018. В зазначений строк грошові кошти відповідачем не повернуті, через що виникла заборгованість в розмірі 281000грн, яку позивач просив стягнути з відповідача поряд із компенсацією понесених по справі судових витрат з оплати судового збору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 02.10. 2017 у розмірі 281000грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2810грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 526, 527, 1049 ЦК України та виходив з обґрунтованості і доведеності заявлених позивачем вимог та визнання відповідачем позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга (а.с. 52-56) вмотивована наступними обставинами. Відповідач взагалі не підписував боргову розписку і грошей в борг у ОСОБА_2 ніколи не брав. А між сторонами існували інші фактичні правовідносини. Так, ОСОБА_2 з 17.09.2017 по жовтень 2019 року здійснював, як адвокат, представництво інтересів матері апелянта - ОСОБА_3 по кримінальній справі, а також представництво інтересів у житловому спорі із іншими членами сім`ї ОСОБА_4 . Оскільки необхідної суми у розмірі 12тис.дол.США, що зажадав за свої послуги адвокат, у нього, його брата - ОСОБА_5 і матері ОСОБА_3 не було, то ОСОБА_2 погодився зайнятись продажом наявного у матері нерухомого майна. На продаж квартири був необхідний час, то ОСОБА_2 погодився почати свою роботу, а гроші брат повинен був йому передати пізніше після продажу квартири матері у м. Санкт-Петербурзі. 02.10.2017 адвокат Білозьоров О.Б. подав апеляційну скаргу в інтересах матері відповідача ОСОБА_3 . У жовтні 2017 року він разом із братом ОСОБА_6 поїхали до м. Санкт-Петербургу, де продали квартиру матері за її довіреністю, за рахунок чого брат виплатив ОСОБА_2 319500грн. Крім того, на початку 2019 року ОСОБА_2 , став залякувати його сім`ю, в результаті чого ОСОБА_2 , як представником за довіреністю ОСОБА_3 , була продана 31.10.2019 квартира матері сторонній людині, а гроші від продажу власниці не повернуті і присвоєні ОСОБА_2 . Вказував, що в межах надання адвокатом Білозьоровим О.Б. по зазначених судових справах він підписував різні документи з червня 2017 року по травень 2019 року. Наголошує на допущених судом процесуальних порушеннях, що тягнуть наслідки у вигляді скасування судового рішення. Зокрема, вказує на ухваленні судового рішення у його відсутність, без повідомлення його судом про дату, час і місце розгляд справи, а також неотриманні копії позовної заяви. Крім того, інформує, що не подавав до суду заяв про розгляд справи у його відсутність, тих, що є у справі; заяв про визнання позову ОСОБА_2 і можливість розгляду даної справи у його відсутність він не писав. У відзиві на апеляційну скаргу позивач (а.с. 101-102) позивач стверджує на укладенні договору позики між сторонами, отриманні відповідачем вказаної в його розписці суми грошей, розписка написана особисто ОСОБА_1 . Відповідач після продажу квартири своєї матері в м. Санкт-Петербурзі відмовився віддавати позичену суму грошей. Вказує на те, що ОСОБА_1 не є його клієнтом, представництво інтересів стосувалося матері відповідача ОСОБА_3 в межах кримінальної справи. Процедура розгляду справи апеляційним судом Справа розглянута за участю представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коровіної Н.Г., яка підтримала доводи апеляційної скарги довірителя, позивача ОСОБА_2 , який заперечував проти доводів скарги (а.с. 174-175), та які не прибули в подальші судові засідання. З урахуванням спливу передбаченого законом процесуального строку розгляду справи в апеляційному суді (ст. 371 ЦПК України) рішення приймається в судовому засіданні у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивача, відповідача і його представника (а.с. 214, 218, 222), неявка яких в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як встановлено судом, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 02.10.2017р. був укладений договір позики у формі розписки, за умовами якого позивач позичив у борг відповідачеві грошові кошти в сумі 281000грн на строк до 01.12.2018р., зі сплатою 28% річних у разі прострочення повернення суми боргу (а.с. 6). 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з подальшим постановленням нового рішення про задоволення позову, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Щодо порушення судом норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України) В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 вказує на неповідомлення його про дату і час розгляду справи, коли було ухвалено 15.02.2019 у його відсутність судове рішення, про існування якого він довідався у листопаді 2019 року від державного виконавця в межах проведення дій з виконавчого провадження щодо стягнення суми боргу. З матеріалів справи, дійсно, не вбачається належного повідомлення відповідача, що апелює на рішення суду, згідно із вимогами ч. 3 ст. 118 ЦПК України про дату, час і місце судового засідання. Частинами першою, третьою, шостою статті 128 ЦПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Як зазначено в п. 2 ч. 7, п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. З матеріалів справи, а саме тексту позовної заяви, здобутої судом інформації відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради вбачається, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований з липня 2004 року і по теперішній часу за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 1, 9, 23). Спрямована на адресу реєстрації відповідача копія позовної заяви з долученими матеріалами повернута до суду без вручення адресатові з поміткою пошти про інші причини, що не дали змоги виконати обов`язок пересилання поштового відправлення (а.м. 29-30). В справі наявні заяви від 14.01.2019 і 24.01.2019 від імені ОСОБА_1 , виконані друкованим текстом, про розгляд даної справи за позовом ОСОБА_2 до нього № 266/7291/18 у його відсутність та висловлено не заперечення проти задоволення позовних вимог позивача (а.с. 19, 39). Рукописні підписи від імені відповідача в цих заявах заперечуються ОСОБА_1 згідно поданої ним апеляційної скарги. В матеріалах справи мається повістка про виклик до суду ОСОБА_1 на 15.02.2019 на 15.00год (а.с. 34). Але, дійсно, як наголошує в апеляційній скарзі відповідач, у справі відсутні відомості про отримання ним направленої судової повістки. Відтак, судом не виконані вимоги процесуального закону, унормовані ст. 128 ЦПК України, щодо належного повідомлення відповідача про дату і час судового засідання. У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Тож, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно із положеннями п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України ці обставини, на які посилається апелянт, є обов`язковою підставою для скасування ухвали суду. У зв`язку з цим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з нижче окреслених мотивів і відповідного унормування. Щодо перевірки законності судового рішення по суті спору і дотримання судом вимог з перевірки зібраних доказів і їх оцінки Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Згідно зі ст.ст. 526, 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), а також постанові Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 638/5172/17 міститься висновок, що реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. З наявного у матеріалах справи оригіналу розписки ОСОБА_1 від 02.10.2017 (а.с. 6) вбачається, що відповідач взяв у борг у ОСОБА_2 281000 гривень, які зобов`язався повернути в строк до 01.12.2018. А у разі прострочки в поверненні боргу зобов`язався сплачувати 28% річних на суму боргу. Датою отримання відповідачем позики вважається дата складання розписки, 02 жовтня 2017 року, що підтверджує отримання грошових коштів готівкою позичальником. Виходячи з вимог ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. В ході апеляційного перегляду справи було перевірено доводи відповідача за ініціативою його представника (а.с. 109-110, 115, 172-173, 177) щодо не підписання ним оспорюваного договору позики у формі розписки шляхом призначення у справі судової почеркознавчої експертизи. Висновком експерта Луганського відділення Донецького НДІСЕ № 6188-6189 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 05.11.2020 встановлено, що рукописні та цифрові записи: «Надруковано особисто, підписано власноруч», « ОСОБА_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 » а також підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 02.10.2017, яка міститься на шостому аркуші матеріалів цивільної справи № 266/7291/18 виконані ОСОБА_1 (а.с. 197-204). Доказів, аби усунути, що саме 02.10.2017 відбулась домовленість між сторонами на передання грошей у відзначеній в розписці сумі у борг, немає. Фактичне перебування ОСОБА_1 02.10.2017 на території Російської Федерації не спростовує досягнутої між сторонами домовленості, втіленої у розписці від 02.10.2017. Тим більше, написання дати 02.10.2017 цілком залежало від особи, яка підписала розписку та вказала безпосередньо цю дату, а саме ОСОБА_1 , що доведено експертними висновками. І відповідачем в межах даної справи не спростовано експертними висновками давності такого відзначеного в розписці реквізиту як дату 02.10.2017. Заперечуючи проти доводів позову щодо укладення ним договору позики саме 02.10.2017, і апелюючи на прийняте 15.02.2019 судове рішення, відповідач долучив відомості його закордонного паспорту про перебування його з 09.07.2017 по 05.10.2017 (а.с. 84-85) на території Російської Федерації. В ході апеляційного перегляду справи за ініціативою представника ОСОБА_1 адвоката Коровіної Н.Г. були запитані від Державної прикордонної служби України відомості про перетин кордону відповідачем на протязі 2017 року листом суду від 22.07.2020 (а.с. 178). Запит суду залишився не реалізованим (а.с. 186-188). Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно письмових пояснень позивача на апеляційну скаргу відповідача (а.с. 118), ОСОБА_2 не пам`ятає, чи написана розписка ОСОБА_1 02.10.2017 чи в інший день, але стверджує про те, що розписка написана і підписана відповідачем особисто, що в-решті було підтверджено експертним висновком. Враховуючи нестверджувальний характер письмових пояснень позивача щодо фактичної дати написання розписки ОСОБА_1 , але доведення досягнення домовленості сторін на всі втілені в цій розписці, підтвердження особисто власним написом і підписом ОСОБА_1 отримання ним у борг від ОСОБА_2 грошової суми 281тис.грн, колегія суддів не вбачає виключного значення відомостей прикордонної служби для правильного вирішення справи, оскільки цими відомостями не спростовується ані факт, ані обсяг взятого на себе ОСОБА_1 грошового зобов`язання, ані настання строку його виконання к моменту звернення позивача до суду у грудні 2018 року. У зв`язку з цим, повторне клопотання представника відповідача (а.с. 220-221) про витребування відомостей прикордонної служби, заявлене 25.11.2020, тобто за спливом трьох місяців після надходження до апеляційного суду 06.08.2020 інформації ГЦОСІ ДПС України та коли сплинули строки розгляду апеляційної скарги, не підлягає задоволенню. Отже, розписка ОСОБА_1 є документом, що виданий кредитору ОСОБА_2 , підтверджує факт укладення договору позики, втілені в ній умови щодо обсягу позики і строків повернення, а також засвідчує отримання ним від кредитора у борг 281тис.грн. Таким чином, зі змісту розписки ОСОБА_1 можливо впевнено установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Текст розписки не свідчить, що втілені у цьому документі зобов`язання, виникають з інших правовідносин. Ані позивачем, ані відповідачем не ототожнювався цей договір позики із будь-яким іншим договором, на кшталт договору про надання правової допомоги, зважаючи на висвітлені відповідачем існуючі раніше відносини між сторонами з надання адвокатом Білозьоровим О.Б. його родині правової допомоги в межах двох судових справ. Відомостей про належне виконання позичальником взятих на себе грошових зобов`язань і підтверджень виконання зобов`язання, регламентованих ст. 545 ЦК України, не здобуто ані в ході розгляду справи судом першої інстанції, ані представлено до суду апеляційної інстанції. Таким чином, доведено факт одержання коштів відповідачем ОСОБА_1 за спірним договором позики, складання ним відповідної розписки від 02.10.2017, оригінал якої містяться в матеріалах справи, а також доведено, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики відповідно до умов договору позики не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в заявленому розмірі 281тис.грн, яка підлягає стягненню з відповідача. Аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої інстанції в частині встановлення виниклих по справі правовідносин, що виникають з договору позики, і обґрунтованості позову з огляду на доведення факту невиконання позичальником взятих на себе грошових зобов`язань у заявленій у змісті позовної заяви сумі. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи ухвалення рішення внаслідок порушення норм процесуального права (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України), таке рішення згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі згідно вищевказаного мотивування. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена і рішення скасовано з процесуальних підстав з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 в повному обсязі, то наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат з оплати судового збору за ставками в ст. 4 Закону України Про судовий збір, пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2810грн, що становить 1% від ціни позову. З урахуванням наслідків апеляційного перегляду справи з постановленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, витрати, понесені відповідачем з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги (150% від ціни позову 2810грн = 4215грн) і витрати з проведення судової-почеркознавчої експертизи (10787,04грн) не підлягають відшкодуванню за рахунок позивача. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2019 року скасувати. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 02.10. 2017р. у розмірі 281000 (двісті вісімдесят одна тисяча) гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати з оплати судового збору, пов`язаного з розглядом справи в суді першої інстанції, в розмірі 2810 (дві тисячі вісімсот десять) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 30 листопада 2020 року. Судді: С.А.Попова О.М.Пономарьова Т.Б.Ткаченко