Постанова Хмельницький апеляційний суд № 669/568/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 669/568/19 Провадження № 22-ц/4820/1665/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляд у цивільних справ Костенка А.М. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Кошельник В.М. з участю: позивача, її представників, представника відповідача розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №669/568/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 10 серпня 2020 року в складі судді Давидюка О.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи,дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо їхньої малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підтримання заявлених позовних вимог позивач зазначала, що з березня 2009 року вона спільно проживала без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 і ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася дочка ОСОБА_3 . Однак, спільне життя з ОСОБА_2 не склалося, а тому з лютого 2011 року вона з дочкою переїхала проживати до своїх батьків в с. Воробіївка Білогірського району Хмельницької області. Позивач посилалася, що з моменту, коли вона та її дочка переїхали в с. Воробіївку Білогірського району, ОСОБА_5 перестав спілкуватися з дочкою, жодного разу не провідав дочку, не поцікавився її розвитком, життям та здоров`ям, окрім аліментів, які стягуються за рішенням суду, іншої допомоги не надавав. Крім того, згідно рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 лютого 2016 року, було відмовлено в задоволенні її позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківська відносно їх дочки та попереджено його про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 та покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Проте, незважаючи на рішення суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 своє ставлення до дочки не змінив, жодного разу не намагався з нею зустрітися, познайомитися, налагодити батьківські стосунки та в подальшому приймати участь у вихованні дочки. При цьому, до цього часу ухиляється від обов`язків виховання дитини, не виявляє щодо неї батьківської турботи, не піклується про неї, не цікавиться її життям та здоров`ям, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не забезпечує харчування, медичний догляд, що негативно впливає на її фізичний розвиток, взагалі не спілкується з дитиною, не забезпечує доступ до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Також ОСОБА_1 посилалася, що висновок органу опіки та піклування Білогірської районної державної адміністрації від 24 травня 2018 року, яким прийнято рішення про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , є недостатньо обґрунтованим та таким, що не відповідає інтересам дитини, так як з моменту складення даного висновку ОСОБА_2 жодного разу не намагався зустрітися з дочкою, навіть в дні її народження ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4, як і у всі попередні, не згадав про її існування, не виявив бажання привітати дочку особисто або ж по телефону. Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 10 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 не погодилася з рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, крім того судом не враховано ряд доказів надані зі сторони позивача, які підтверджують винну поведінку ОСОБА_2 та свідоме нехтування ним його обов`язків відносно виховання його неповнолітньої доньки, не надано їм належної правової оцінки. Так судом не було враховано рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 10 лютого 2016 року ОСОБА_2 було попереджено про необхідність змінити ставлення до виховання дочки, але відповідач таке рішення суду проігнорував і жодних дій не зближення з дочкою не вчиняв, що підтверджується листом органу опіки та піклування Білогірської РДА від 01 серпня 2019 року, який був надісланий суду на виконання ухвали Білогірського районного суду Хмельницької області від 15 липня 2019 року, з якого випливає що звернень ОСОБА_2 на протязі з 14 грудня 2015 року по березень 2018 року до органу опіки та піклування не надходило, також він не звертався до Ямпільської селищної ради зі скаргами щодо вчинення нею перешкод в спілкуванні з неповнолітньою донькою. Крім того, вказує апелянт, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Білогірської РДА 27 березня 2018 року ОСОБА_2 були встановлені дні та години побачення з дитиною, зі встановленим графіком спілкування і вона як мати погоджувалася, лише була проти, щоб батько забирав їх дитину до себе додому на канікули, оскільки дитина з батьком майже не знайома і це могло призвести до психологічної травми у дитини. Апелянт вважає, що суд безпідставно критично оцінив висновок органу опіки та піклування Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 13 березня 2020 року № 50/22-02-15-70/2020 та не прийняв його до уваги, хоча в ньому вказано про доцільність все ж таки позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 . Також суд не взяв до уваги наданому протоколу індивідуального діагностичного обстеження Ямпільської ЗОШ І-ІІІ ступенів, складеному психологом, в якому вказано про відсутність емоційного контакту між дитиною і батьком, та наведені психологом рекомендації що спілкування дитини з батьком може призвести до емоційного дискомфорту у доньки. Тому з огляду на доводи, викладені в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просила скасувати рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 10 серпня 2020 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. ОСОБА_6 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її безпідставною і такою що не підлягає задоволенню. Відповідач вказує, що окрім доньки ОСОБА_3 він є батьком ще чотирьох дітей і хоча він з ними не проживає, але намагається всіх дітей утримувати матеріально сплачуючи відповідні аліменти. Щодо своєї доньки ОСОБА_3 то він намагається виконувати свої батьківські обов`язки, але позивачка постійно чинить йому в цьому опір, хоча він дуже хоче спілкуватися з дочкою, приїжджає до неї на побачення та передає подарунки, оскільки після постановлення рішення апеляційного суду зробив відповідні висновки щодо своєї поведінки. Перевіривши матеріали справи, заслухавши сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_7 є матір`ю, а відповідач ОСОБА_2 батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір`ю ОСОБА_7 та перебуває на її повному утриманні. Статтею 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю. У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. У відповідності до п.п.15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007, № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з матеріалів справи позивач вже зверталась до суду в 2015 році до відповідача з вимогою щодо позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 14 грудня 2015 року ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак рішенням Хмельницького апеляційного суду від 10 лютого 2016 року вказане рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні її позовних вимог та попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 та покладено на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Після вказаного судового рішення на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Білогірської державної адміністрації 27 березня 2018 року ОСОБА_2 категорично заперечив проти позбавлення його батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , вказав на перешкоди з боки позивача ОСОБА_1 на його участь у вихованні дитини, виявив бажання брати участь у вихованні дитини. В ході цього засідання ОСОБА_1 повідомила комісію, що заперечує проти побачень ОСОБА_2 з дитиною. Рішенням даної комісії від 27 березня 2018 року встановлено графік зустрічей відповідача з дочкою ОСОБА_3 у присутності матері. Також сама апелянт в апеляційній скарзі підтвердила, що батько після вказаних рішень судів двічі відвідував дитину. В послідуючому 16 травня 2018 року ОСОБА_2 звертався до Білогірського районного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування з дочкою ОСОБА_3 , однак в задоволенні даного позову йому було відмолено. 31 січня 2019 року ОСОБА_2 звертався до комісії з питань захисту прав дитини Білогірської районної державної адміністрації із заявою, в якій повідомляв про перешкоди з боку матері щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною Висновком органу опіки та піклування Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 24 травня 2018 року № 50/22-02-15-411/2018, який був наданий позивачем до позовної заяви на підтвердження своїх позовних вимог, визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 . Судом також встановлено, що ОСОБА_2 характеризується за місцем проживання виключно позитивно, повністю сплачує аліменти на утримання дочки, не зловживає алкоголем, не вживає наркотичні засоби, не притягувався до кримінальної відповідальності, що в своїй сукупності позитивно свідчить про його особистість. При цьому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно суд не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 13 березня 2020 року № 50/22-02-15-70/2020 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки в даному висновку не наведено нових достатніх підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, а в більшості містяться посилання на обставини, які вже були предметом судового розгляду попередніх цивільних справ, а ті обставин, які виникли після останнього засідання комісії з питань захисту прав дитини від 27 березня 2018 року та надання органом опіки та піклування висновку від 24 травня 2018 року про недоцільність позбавлення батьківських прав по даний час щодо бажання відповідача брати участь у вихованні дитини комісія взагалі оцінки не дала. Крім того в судовому засіданні апеляційного суду за клопотанням позивача в порядку ст. 171 Сімейного кодексу України були отримані пояснення від самої неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка не висловила заперечень з приводу побачень та спілкування з батьком на даний час та в майбутньому. Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами обґрунтування своїх позовних вимог про винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від участі у вихованні дочки ОСОБА_3 , про умисне і свідоме нехтування обов`язками батька, наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_3 на даний час, а тому рішення суду першої інстанції про відмову в позові за недоведеністю в повній мірі відповідає обставинам справи. Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а фактично містять посилання на обставини, вказані в позовній заяві, яким надано оцінка в мотивувальній частині постанови, а тому такі доводи не можуть бути прийняті судом до уваги. Посилання апелянта на висновок психолога, у якому зазначено , що між дитиною і батьком відсутній емоційний контакт, на дитину неможливо здійснювати тиск, щоб вона бачилась з батьком, в зв`язку з чим дитина може відчувати емоційний дискомфорт не може бути підставою для задоволення позову про позбавлення батьківських прав. Ця обставина має враховуватись при вирішенні спору між батьком і матір`ю щодо участі батька у вихованні дитини, а не як підстава позбавлення батьківських прав. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги на вбачається. Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 10 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова