Постанова 4820 № 669/43/17

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 669/43/17 Провадження № 22-ц/4820/587/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Ярмолюка О.І., секретаря: Журбіцького В.О., за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 24 грудня 2019 року (суддя Бараболя Н.С.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в с т а н о в и в : У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування позову вказував, що він є власником домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 , та земельних ділянок площею 0,25 га, кадастровий номер 6820355600:02:003:0042, та площею 0,2032 га, кадастровий номер 6820355600:02:003:0043. На вказаній земельній ділянці площею 0,2032 га, яка слугує проїздом до житлового будинку позивача та межує із земельною ділянкою, яка належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності, останній побудував без відповідних дозволів та погоджень із державними органами господарські споруди. Частина самочинно збудованих господарських будівель, зокрема сінник, розміщені на належній позивачу земельній ділянці, інша частина господарських будівель розміщені на спільній межі, а частина будівель знаходяться на відстані 0,3 м від огорожі, що є порушенням вимог п.3.17 Б.2.4-1-94 «Планування та забудова міських та сільських поселень». Крім того, має місце затінення земельної ділянки позивача, оскільки самочинно збудовані господарські будівлі знаходяться на південь від його домоволодіння. Також стверджує, що відповідачем не було виготовлено стічні труби даху для атмосферних опадів, через що має місце пошкодження паркану позивача, та призводить до незручностей у користуванні земельною ділянкою, оскільки вода з даху потрапляє на паркан, а потім на земельну ділянку позивача. Оскільки частина господарських споруд розміщені на належній позивачу земельній ділянці, останній не має можливості встановити новий паркан у відповідності до технічної документації. Про порушення ОСОБА_1 межі шляхом розташування самочинно збудованих господарських будівель на належній позивачу земельній ділянці, останньому стало відомо після приватизації земельних ділянок, коли були проведені обміри земельних ділянок і встановлені межі на них. В добровільному порядку ОСОБА_1 перенести сінник на належу йому земельну ділянку відмовляється. Посилаючись на зазначене, ОСОБА_2 просив суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0,2032 га, кадастровий номер 6820355600:02:003:0042, що розташована по АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно збудовані господарські будівлі (сінник, частини огорожі з металевої сітки). Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 24 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0,2032 га, кадастровий номер 6820355600:02:003:0042, що розташована по АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно збудовані господарські будівлі (сінник, частини огорожі з металевої сітки). Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 640 грн. витрат по оплаті судового збору, 8928 грн. витрат на проведення судової земельно-технічної експертизи та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду мотивовано тим, що обставини наявності перешкод у позивача в користуванні своєю земельною ділянкою знайшли своє підтвердження при розгляді справи, належним та допустимим способом захисту прав позивача буде усунення відповідачем перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою позивача шляхом знесення тієї частини паркану та звільненні тієї частини земельної ділянки, на якій розташований сінник, які безпосередньо зайняті відповідачем в межах 0,0010 га земельної ділянки належної позивачу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 . В обґрунтування скарги вказував, що господарські будівлі, які позивач просить знести не є самочинно збудованими, оскільки належним чином зареєстровані за попереднім власником, а на теперішній час за відповідачем у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. На думку апелянта позивачем не доведено та не надано доказів розташування на належній відповідачу земельній ділянці споруди з найменуванням «сінник». Вважає, що невідповідність координат земельних ділянок їх фактичному розташуванню може бути підставою для внесення змін до відомостей про земельні ділянки у Державному земельному кадастрі, проте не є підставою для звернення позивача до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною. Крім того, зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вказаними позовними вимогами. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами, а тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується даними Договору дарування житлового будинку, посвідченого 02 серпня 2001 року приватним нотаріусом Білогірського районного нотаріального округу Разумей Л.О., реєстровий №2158 та який зареєстровано в Білогірському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_2 , 02.08.2001 року у реєстровій книзі №4 за реєстровим №874. В подальшому будинку присвоєна адреса: АДРЕСА_1 (в минулому АДРЕСА_1 ), згідно рішення виконавчого комітету Ямпільської селищної ради Білогірського району Хмельницької області №13 від 27.01.2016 року (а.с. 6, 13). Крім того, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 6820355600:02:003:0042, розташованої по АДРЕСА_1 , переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та земельної ділянки площею 0,2032 га, кадастровий номер 6820355600:02:003:0043, розташованої по АДРЕСА_1 , переданої для ведення особистого селянського господарства. Вказані обставини підтверджуються даними Свідоцтв про право власності на нерухоме майно, індексні №№29764275, 29759548, виданими 20.11.2014 року реєстраційною службою Білогірського районного управління юстиції Хмельницької області (а.с. 9, 10). ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого 10.04.2002 року державним нотаріусом Білогірської державної нотаріальної контори Хмельницької області Макаренко Т.Г., реєстровий №524, та який зареєстровано в Білогірському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_1 , 19.04.2002 року у реєстровій книзі №1 за реєстровим №222 (а.с.46) Крім того, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 6820355602:02:003:0021, розташованої в с. Лепесівка Білогірського району Хмельницької області, переданої для обслуговування житлового будинку, та земельної ділянки площею 0,2120 га, кадастровий номер 6820355602:02:003:0022, розташованої в с. Лепесівка Білогірського району Хмельницької області, переданої для ведення особистого селянського господарства. Вказані обставини підтверджуються даними Державних актів на право власності на земельні ділянки, серії НОМЕР_1 №995757, 995758, виданих на підставі рішення 8 сесії 5 скликання Ямпільської селищної ради Білогірського району Хмельницької області №9 від 26.06.2007 року, зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №№010874800006, 010874800007, відповідно (а.с. 7,8). ОСОБА_2 та Олов`ян Л ОСОБА_5 є суміжними землекористувачами. Висновками судової земельно-технічної експертизи Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №5589-5591/17-26 від 18.01.2019 року встановлено, що станом на 07.12.2018 року: фактичні межі земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, розташованої в с. Лепесівка Білогірського району Хмельницької області, не відповідають межі визначеній у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №995757, зареєстрованого 24.01.2008 року за №010874800006 за кадастровим номером НОМЕР_2 :02:003:0021, виданого на ім`я ОСОБА_1 ; фактичні межі земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, розташованої в с. Лепесівка Білогірського району Хмельницької області не відповідають межі визначеної згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно №29764275 від 20.11.2014 року земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_3 :02:003:0042 виданого на ім`я ОСОБА_2 ; експертом встановлено порушення землекористування ОСОБА_2 , а саме земельної ділянки з кадастровим номером 6820355600:02:003:0042 зі сторони ОСОБА_1 в с. Лепесівка Білогірського району Хмельницької області шляхом зайняття відповідачем земельної ділянки позивача частиною огорожі з металевої сітки; фактичне розташування будівель та тимчасових споруд ОСОБА_1 в с. Лепесівка Білогірського району Хмельницької області не відповідають межам визначеним у Державному акті на право власності ЯГ №995757, зареєстрованого 24.01.2008р. за № 010874800006 (межі визначались по даним обмінних файлів на земельні ділянки з кадастровими номерами 6820355602:02:003:0021, 6820355602:02:003:0022) та технічної документації із землеустрою, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 на території Ямпільської селищної ради Білогірського району Хмельницької області; межа встановлена протоколами погодження меж між земельними ділянками, що перебувають у користуванні ОСОБА_2 (кадастровий номер 6820355600:02:003:0042) та власності ОСОБА_1 (кадастровий номер 6820355602:02:003:0021) не відповідає дійсній межі відповідно до технічної документації та правовстановлюючих документів. Крім того, за висновком експерта №5589-5591/17-26 від 18.01.2019 року в результаті аналізу плану накладення встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 в с. Лепесівка Білогірського району Хмельницької області по фактичному користуванню накладається на земельну ділянку по АДРЕСА_1 ОСОБА_6 з кадастровим номером 6820355600:02:003:0042, площа накладення становить 0,0010 га (точки 1,2,3,4,5,6,7,8,9 Додатку №8 фактична огорожа з металевої сітки). Також зафіксовано, що тимчасові споруди належні ОСОБА_1 знаходяться в безпосередній близькості до суміжної ділянки, що ймовірно може призвести до стікання атмосферних опадів з покрівель на карнизів споруд на територію земельної ділянки ОСОБА_2 . За актом від 22 травня 2015 року, складеного представниками селищної ради смт Ямпіль встановлено, що при проведенні обстеження межі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виявлено, що найближча будівля ОСОБА_1 розміщена на спільній межі, а до найвіддаленішої будівлі відстань від спільної межі до 30 см. (а.с.11, т.1). Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно з положеннями статті 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Відповідно до п «г» ч.1 ст.91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Зважаючи на зазначене, висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є правильним, оскільки належними та допустимими доказами доведено факт самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки площею 0,0010 га позивача (точки 1,2,3,4,5,6,7,8,9 додатку №8 до висновку експерта №5589-5591/17-26 від 18.01.2019 року) та знаходження в безпосередній близькості до суміжної земельної ділянки позивача господарської будівлі. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів розташування на належній позивачу земельній ділянці споруд з найменуванням «сінник» є помилковими. Як вбачається із інвентарної справи відносно домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності відповідачу, такої господарської будівлі як «сінник» не значиться. Однак, як пояснив в судовому засіданні позивач, відповідач до хліва в одну дошку «літ «З»» добудував самочинно тимчасову споруду, де зберігається ним сіно для худоби, «сінник». Зазначена тимчасова споруда знаходиться безпосередньо на його межі, а частина металевої огорожі за сінником знаходиться на його земельній ділянці, що підтверджено висновком експертизи. На спростування зазначеного матеріали справи будь-яких доказів не містять. Що стосується доводів апеляційної скарги, про пропущення позивачем строку позовної давності, то вони є безпідставними. Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про наявність порушеного права позивачу стало відомо в серпні 2014 року, після того як була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж належної йому земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та зареєстровано право власності на земельну ділянку, а з позовом до суду звернувся 16 січня 2017 року, тобто в межах строку позовної давності. Інші наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення підстав для розподілу судових витрат не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 24 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 червня 2020 року. Судді: Т.О. Янчук А.В. Купельський О.І. Ярмолюк