Постанова 4803 № 185/8426/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6665/20 Справа № 185/8426/19 Суддя у 1-й інстанції - Врона А. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Єлізаренко І.А., Лаченкової О.В., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк"звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що згідно договору № б/н від 29 травня 2012 року відповідачу було надано кредит у розмірі 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 17 липня 2019 року заборгованість за кредитним договором склала - 12215,22 грн, з якої: 0,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1078,27 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7629,08 грн - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 2450 грн - нараховані пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, 500 грн - штраф (фіксована частина), 557,87 грн - штраф (процентна складова). У зв`язку з чим, АТ КБ "ПриватБанк"просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 29 травня 2012 року в розмірі 12215,22 грн, а також судові витрати. Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020року у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк"було відмовлено, з чим позивач не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", не скористався. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав. Судом згідно позову встановлено, що 29 травня 2012 року відповідач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, а саме грошових коштів, у зв`язку із чим підписав анкету-заяву № б/н, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. З вищевказаної анкети-заяви вбачається, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифи складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 17 липня 2019 року заборгованість за кредитним договором склала - 12215,22 грн, з якої: 0,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1078,27 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7629,08 грн - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 2450 грн - нараховані пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, 500 грн - штраф (фіксована частина), 557,87 грн - штраф (процентна складова). Судом встановлено, що згідно заяви та паспорту позичальника, на час укладання кредитного договору ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був неповнолітнім. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк",суд першої інстанції виходив з відсутності законних підстав для задоволення позову, оскільки правочин, вчинений особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, є нікчемним правочином з моменту його вчинення і визнання його недійсним в судовому порядку не потребується. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що при підписанні анкети-заяви сторони досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору; укладення договору банківського рахунку та розпорядження грошовими коштами на рахунку особою, яка не досягла повноліття та має неповну цивільну дієздатність, повністю відповідає вимогам ч. 4 ст. 32 ЦК України. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими доводами апелянта, з наступних підстав. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 628 ЦК України обумовлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статями 526,530,610 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Особливістю договору приєднання є саме те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Повну цивільну дієздатність фізична особа досягає у 18 років, що передбачено ч. 1ст. 34 ЦК України. Відповідно до ст. 32 ЦК України, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, неповнолітня особа, має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я грошовими коштами на рахунку. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім`я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків, усиновлювачів, або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 ЦК України. Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Характер кредитних правовідносин, які є досить складними і передбачають обов`язок позичальника регулярно в обов`язковому порядку вносити кошти на погашення кредиту, сплати відсотків та комісії, матеріальну відповідальність за порушення строків грошових платежів, незважаючи на порівняно незначний розмір кредиту не дає підстав віднести кредитний договір до дрібних побутових правочинів, а тому відповідно до вимог закону у разі, коли позичальником є неповнолітня фізична особа, кредитний договір з нею може бути укладений лише за згодою її батьків, усиновлювачів, або піклувальників. Отже, нормами статті 32 ЦК України визначено неповну цивільну дієздатність осіб від 14 до 18 років, обсяг якої дає право цим особам розпоряджатися своїм заробітком, відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності, а не право на укладання кредитних договорів. У Постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, справа №289/1996/16-ц, викладена правова позиція щодо застосування норм права до правовідносин, які виникли між сторонами у даній цивільній справі, де зазначено, що для укладання кредитного договору, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 29.05.2012 року відповідач підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якої отримав кредитну картку «Універсальна» із встановленим кредитним лімітом, однак на момент укладення даного правочину відповідачу виповнилось повних 16 років, тобто кредитний договір було укладено з неповнолітньою фізичною особою в стані неповної цивільної дієздатності, докази щодо надання згоди батьками на укладення цього кредитного договору в справі відсутні. Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, оскільки договір було укладено з відповідачем, який не мав повної цивільної дієздатності, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Будь-яких доказів протилежного АТ КБ «ПриватБанк» не надало. Безпідставними є посилання апелянта на виписку, згідно якої вбачається, що користуватися кредитними коштами відповідач почав 19.02.2014 року, тобто тоді, коли досяг повноліття та мав повну цивільну дієздатність та був здатний в повному обсязі усвідомлювати свої дії та передбачати їх наслідки, не мають в даному випадку правового значення, оскільки кредитний договір, складовими якого є Анкета-Заява, був укладений коли відповідачу було 16 років, тобто відповідач на момент підписання Анкети-Заяви не мав повної цивільної дієздатності. Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а заочне рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: І.А. Єлізаренко О.В. Лаченкова