Постанова 4814 № 539/431/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/431/18 Номер провадження 22-ц/814/996/20Головуючий у 1-й інстанції Гудков С. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. за участю секретаря Кальник А. М. розглянув в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 травня 2019 року у складі судді Гудкова С. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Пазинич Руслан Вікторович, про визнання заповіту недійсним, в с т а н о в и в: В лютому 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 за участю третіх осіб ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Миргородського міського нотаріального округу Пазинича Р. В. про визнання заповіту недійсним. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна сестра - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй на праві приватної власності майно - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Вказував, що померла ОСОБА_4 не мала спадкоємців першої черги за законом, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є єдиними близькими родичами померлої. Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали до Приватного нотаріуса Лубенського міського нотаріального округу Тищенко І. В. заяви про прийняття спадщини за законом, але нотаріусом їм було письмово роз`яснено, що померлою складено заповіт на користь ОСОБА_2 , який посвідчений 25.06.2011 приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Пазиничем Р. В. За життя ОСОБА_4 ніколи не говорила, що має намір складати заповіт на будь-яку особу, і не говорила що у 2011 році нею вже складений заповіт. Більш того, ОСОБА_4 ніколи не їздила до м. Миргород, щоб скласти заповіт. Вважає, що ОСОБА_4 взагалі не складала заповіт і їй не було відомо, що від її імені складено цей документ, а тому він є сфальсифікований. Посилаючись на викладене, просив суд визнати недійним заповіт, складений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , який посвідчений 25.06.2011 приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Пазиничем Р. В. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правничу професійну допомогу в розмірі 4000 гривень. Судовий збір по справі компенсовано за рахунок держави. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що заповіт сфальсифікований. Не погодившись з вказаним рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Доводи скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції не дотримався норм процесуального права, не повідомивши його належним чином про розгляд справи та ухвалене по справі судове рішення, розглянув справу без його участі та без урахування його заяви, поданої до суду 01.04.2019 із вимогою про обов`язкову його присутність в судовому засіданні. Судом також безпідставно покладено на нього судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000 грн. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. За правилами частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , внаслідок чого відкрилася спадщина, до складу якої згідно статті 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок її смерті. Протягом строку, встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України, заяви про прийняття спадщини ОСОБА_4 подали ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Згідно заповіту від 25 червня 2011 року, посвідченого у м. Миргород Полтавської області приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Пазиничем Р. В., за життя ОСОБА_4 зробила розпорядження на випадок своєї смерті, заповівши все майно, що буде належати їй на день смерті, та все на що вона матиме право, ОСОБА_2 . Заповіт складено у присутності свідків, обраних заповідачем - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки через поганий зір ОСОБА_4 не могла прочитати заповіт, які зачитали заповіт вголос, що засвідчили своїми підписами. Вказаний заповіт містить підпис ОСОБА_4 та власноручний напис, що заповіт нею підписано власноручно. У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (частина перша статті 1234 ЦК України). Згідно частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Загальні вимоги до форми заповіту визначено статтею 1247 ЦК України, згідно якої заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (статті 1248 ЦК України). Як односторонній правочин заповіт має відповідати вимогам, встановленим частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України, недодержання яких відповідно до статті 215 ЦК України є підставою його недійсності. Обставини недійсності заповіту згідно вимог статей 77-81 ЦПК України є предметом доказування по справі та підлягають доведенню у залежності від заявлених вимог чи заперечень, що є процесуальним обов`язком кожної сторони. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявляючи у позові про те, що за життя ОСОБА_4 не складала заповіт, а посвідчений 25.06.2011 приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Пазиничем Р. В. заповіт від імені ОСОБА_4 , є сфальшованим, позивач мав довести такі обставини суду, надавши відповідні докази дефекту волі заповідача - невідповідності її волевиявлення внутрішній волі, а також того, що підпис та власноручний напис у заповіті від її імені зроблено не ОСОБА_4 , а іншою особою, що вимагає спеціальних знань у сфері іншій, ніж право. Проте таких доказів суду позивачем ОСОБА_1 надано не було та відповідних обставин по справі не доведено. Доводи позивача, що ОСОБА_4 не повідомляла нікого про вчинення заповіту не є підставою для визнання заповіту недійсним, а посвідчення заповіту у м. Миргороді Полтавської області за наявності нотаріусів за місцем проживання заповідача, не суперечить вимогам Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 № 20/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за № 283/8882, що була чинною на момент вчинення даної нотаріальної дії. Суд першої інстанції, давши належну оцінку наданим по справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , з чим погоджується і судова колегія апеляційного суду. Доводи апеляційної скарги позивача, що його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання спростовуються рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення представнику позивача адвокату Бондаренко О. В., що у відповідності до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вважається належним вручення судової повістки і позивачу. Заява ОСОБА_1 від 01.04.2019, як вбачається з її змісту, стосується обставин неможливості прибуття його в судове засідання на 01 квітня 2019 року. Про наявність об`єктивних перешкод його участі в судовому засіданні 21 травня 2019 року, коли судом завершено розгляд справи, позивач суду не повідомляв та відповідних доказів не подавав. Крім того, згідно протоколу судового засідання від 21.05.2019 при розгляді справи брала участь представник позивача адвокат Бондаренко О. Г., що за правилами частини третьої статті 223 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи судом за відсутності позивача. За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним апеляційним судом не вбачається. Разом з тим, при вирішенні питання розподілу судових витрат, судом першої інстанції не взято до уваги вимоги статті 137 ЦПК України, згідно частини третьої якої для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання такої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Матеріали справи не містять відповідних доказів детального опису правових послуг, виконаних (наданих) робіт адвокатом Коряком А. В. у рамках справи відповідно до умов договору, їх вартості, розрахунку витраченого ним часу, що унеможливлює визначення реальності адвокатських витрат, встановлення їх дійсності та необхідності, а також розумності розміру таких витрат з огляду на конкретні обставини справи. За відсутності документального підтвердження та належного доведення витрат на правничу допомогу адвоката Коряка А. В., суд першої інстанції безпідставно поклав на позивача ОСОБА_1 обов`язок відшкодування відповідачці витрат у розмірі 4 000 грн. В цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у розподілі на користь відповідачки таких витрат. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 травня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4000 грн - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в розподілі таких судових витрат. В іншій частині рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 травня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна