Постанова 4855 № 640/13896/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Мазур А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2020 року Справа № 640/13896/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Лісник Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов від 21.01.2019 про накладення штрафу та про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження № 53872481. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування до позивача штрафу, оскільки визначальним у цьому випадку є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми такого штрафу. Крім того, суд першої інстанції також дійшов висновку про правомірність стягнення відповідачем з позивача виконавчого збору. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій наполягає на протиправності спірних постанов та зазначає, що заборгованість позивача зі сплати аліментів виникла з 2016 року, а відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів законодавцем введена лише з 28.08.2018, а тому, на його переконання, накладення на нього відповідного штрафу, з урахуванням періоду до 28.08.2018, суперечить статті 58 Конституції України та є протиправним. Крім того, апелянт зазначає, що судовим рішенням у справі № 759/1727/16-ц державного виконавця зобов`язано здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, зокрема за період з січня 2016 року по серпень 2018 року, після здійснення якого відповідна заборгованість зменшиться на 19,5%, що відповідно вплине на розмір і штрафу, і виконавчого збору та, додатково на переконання апелянта, свідчить про протиправність оспорюваних ним постанов державного виконавця. Також апелянт зазначає, що спірною постановою на нього накладено штраф у розмірі 30% від заборгованості зі сплати аліментів за 2 роки, однак на момент прийняття такої постанови період цієї заборгованості становив лише 1 рік та 8 місяців. Разом з тим, апелянт наполягає на відсутності правових підстав для стягнення з нього виконавчого збору та передчасність винесення відповідної постанови. З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 було відкрито апеляційне провадження у даній справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду на 30.11.2020 о 12:00 год. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06.02.2017 по справі № 759/1727/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 уродженця м. Києва на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходів щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.02.2016. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16.03.2017 рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06.02.2017 скасовано в частині визначення розміру частки аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , постановивши в цій частині нове рішення, за яким стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходів щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.02.2016. 16.03.2017 Святошинським районним судом міста Києва на виконання рішення видано виконавчий лист по справі № 759/1727/16-ц, який в подальшому був пред`явлений стягувачем до виконання. 17.05.2017 на підставі заяви стягувача, старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано постанову про відкриття виконавчого провадження № 53872481. 17.05.2017 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника. 02.06.2017 стягувач звернувся до державного виконавця із заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі слати аліментів, починаючи з 01.02.2016. 13.03.2018 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання та у праві керування транспортним засобами. 12.09.2018 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано постанову про арешт коштів боржника. 23.11.2018 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано постанову про арешт майна боржника. 26.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26.12.2018 по справі № 759/1727/16-ц відмовлено у задоволенні скарги. Станом на 01.01.2019 державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості по аліментам, згідно якої, за позивачем рахується заборгованість у сумі 103 809, 60 грн., з яких: станом на 31.08.2018 заборгованість у сумі 90 390,25 грн., за вересень 2018 року - 3538, 00 грн., за жовтень 2018 року - 3616,67 грн., за Листопад 2018 року - 3632, 34 грн., за Грудень 2018 року -2632,34 грн. 21.01.2019 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 200,00 грн. та постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 10380,96 грн. 21.01.2019 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано постанову про накладення штрафу за несплату в повному обсязі аліментів у сумі 31 142, 88 грн. Вважаючи зазначені постанови про накладення штрафу та про стягнення виконавчого збору протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належну утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII (далі - Закон № 2475-VIII). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною п`ятою статті 124, частиною третьою статті 129 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України, а обов`язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства. У статті 1 Закону № 1404-VІІІ закріплено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону № 1404-VІІІ, зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VІІІ) Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону № 1404-VІІІ). Згідно з частиною першою статті 71 Закону № 1404-VІІІ порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Частиною чотирнадцятою статті 71, доповненою згідно із Законом № 2475-VIII, передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу. Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Висновки суду апеляційної інстанції. Отже, частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ за правопорушення, яке полягає у несплаті аліментів та є за своєю юридичною природою триваючим, передбачено відповідальність у вигляді штрафу, розмір якого залежить від суми заборгованості та періоду (1 рік, 2 роки чи 3 роки), за який вона виникла. При цьому, вказану норму законодавцем прийнято 03.07.2018 і вона набула чинності 28.08.2018. Разом з тим, у Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Також у вказаному рішенні КСУ роз`яснив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, який був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом`якшує або скасовує відповідальність за вчинення такого діяння. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів також знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7). Надання зворотної сили законам, які передбачають розширення певних обов`язків, не може підірвати впевненість людей у стабільності свого правового становища. Тобто, закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності. Таким чином, у відповідності до зазначеного принципу неприпустимості зворотної дії норми в часі, регламентованого статтею 58 Конституції України, особа може бути притягнута до відповідальності за правопорушення, визначене частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ, лише в разі його вчинення з 28.08.2018, тобто з дати законодавчого закріпленні такої відповідальності. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що постановою від 21.01.2019 у виконавчому провадженні № 53872481 позивача притягнуто до відповідальності, передбаченої частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ, за наявність у нього заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, тобто, зокрема, за період до 28.08.2018, коли законодавцем ще не було введено такий вид відповідальності та не прийнято вказану норму. При цьому, апеляційний суд відзначає, що державним виконавцем при винесенні вказаної постанови було враховано заборгованість позивача зі сплати аліментів за період з 01.02.2016 по 01.01.2019, однак з 01.02.2016 до 28.08.2018 позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв`язку з несвоєчасністю сплати / несплатою аліментів. Доводи відповідача про те, що на момент винесення відповідачем спірної постанови про накладення штрафу розмір заборгованості позивача зі сплати аліментів вже перевищував суму платежів за один рік, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, на позивача накладено штраф 30% від суми заборгованості зі сплати аліментів сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, що охоплюють період, коли частина чотирнадцята статті 71 Закону № 1404-VІІІ ще не була прийнята. Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги та враховує доводи апелянта про те, що судовим рішенням від 01.10.2020 у справі № 759/1727/16-ц державного виконавця зобов`язано здійсненими розрахунок заборгованості позивача зі спіти аліментів з вирахуванням податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника. З цього приводу, судова колегія зазначає, що виконання вказаного судового рішення призведе до зміни розміру відповідної заборгованості, що матиме значення як при вирішені питання щодо можливості застосування до позивача штрафних санкцій за несплату аліментів, так і для визначення розміру виконавчого збору у виконавчому провадженні № 53872481, який також вираховується у відсотковому співвідношенні від вказаної заборгованості. Аналізуючи всі доводи учасників справи, судова колегія також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність постанов від 21.01.2019 про накладення штрафу та про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження № 53872481 і необхідність їх скасування. Отже, судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року - скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню. Розподіл судових витрат. Відповідно до частин першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 840,80 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн., що в сумі складають: 840,80 грн. + 1261,20 грн. = 2102,00 грн. Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року - скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про протиправними та скасування постанов - задовольнити повністю. Визнати протиправними та скасувати постанови Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21.01.2019 про накладення штрафу та про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження № 53872481. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) понесені ним витрати на сплату судового збору в розмірі 2102,00 (дві тисячі сто дві) грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 30.11.2020. Головуючий суддя Судді: