Постанова 4852 № 340/242/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 340/242/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М., за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року (суддя Черниш О.А., м. Кропивницький) у справі № 340/242/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- встановив: У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 09.06.2020, просив: - визнати протиправним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області №923/к від 26.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити його на посаді головного спеціаліста відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації ГТУЮ у Кіровоградській області з 29.12.2019 із збереженням рангу державного службовця; - стягнути з ГТУЮ у Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 по день набрання законної сили рішенням у справі. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 позовні вимоги задоволено. Вказане рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично ОСОБА_1 було звільнено не у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області, а у зв`язку з реорганізацією останнього, за наслідками якої його права та обов`язки перейшли до новоствореної юридичної особи Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. З огляду на це, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 40, ст. 42, ч.ч. 1,2, 3 ст. 49-2 КЗпП України, суд дійшов висновку, що ГТУЮ у Кіровоградській області одночасно з попередженням позивача про звільнення мало запропонувати йому іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) у новоствореному державному органі, виконати вимоги щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, та отримати згоду виробничого органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, у разі, якщо позивач є її членом. Оскільки ГТУЮ у Кіровоградській області вказана процедура при звільненні позивача дотримана не була, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГТУЮ у Кіровоградській області оскаржило його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що у спірному випадку мова йде саме про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області, а не про його реорганізацію. Також, застосуванню до спірних відносин підлягають не норми КЗпП України, а норма ст. 87 Закону України «Про державну службу», яка є спеціальною нормою, що регулює питання припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу, та якою з 25.09.2019 не передбачено обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі, навіть у випадку реорганізації державного органу. Крім того, скаржник зазначив про неможливість застосування до спірних правовідносин практики Верховного Суду та Вищого адміністративного суду, на яку послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, оскільки вона сформована без урахування змін, які були внесені до Закону України «Про державну службу» та КЗпП України 19.09.2019. Враховуючи зазначене, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач з вимогами апеляційної скарги не погодився, надав відзив на неї, у якому вказав, що судом першої інстанції вірно встановлено відсутність підстав для застосування до спірних відносин норм ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки відповідні зміни до вказаної статті набули чинності після його звільнення. Разом із цим, на час його звільнення спеціальний закон, що регулює спірні правовідносини був відсутній. Відповідно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин загальних норм КЗпП України. Також, позивач вказав, що судом першої інстанції було вірно встановлено факт саме реорганізації скаржника, а не його ліквідації, оскільки виконання його державних функцій фактично не припинено, а лише покладено на Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції. Враховуючи вищевикладені обставини, позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні 18.11.2020 сторони вимоги апеляційної скарги та відзиву на неї підтримали. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 з 28.04.2016 працював на посаді головного спеціаліста відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації ГТУЮ у Кіровоградській області, має восьмий ранг державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби (а.с. 13 - 15, т.1). Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №870 від 09.10.2019 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. (а.с. 82 - 84, т.1) На виконання цієї постанови наказом Міністерства юстиції України «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» №3173/5 від 16.10.2019 наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. (а.с. 87 - 91, т.1) Цим наказом затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції, яких зобов`язано, зокрема: забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції. Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано накази №129/07 від 17.10.2019 «Про створення ліквідаційної комісії» та №135/07 від 18.10.2019 «Про затвердження плану заходів», яким затверджено план заходів, пов`язаних з ліквідацією ГТУЮ в Кіровоградській області. (а.с. 95 - 100, т.1) Цим планом передбачено письмово повідомити працівників про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області та попередити державних службовців про наступне припинення державної служби та вивільнення (статті 83, 87 Закону України «Про державну службу», статті 40, 49-2 КЗпП України). Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області позивачу вручено персональне попередження №08-03.3/01-41/1659 від 23.10.2019, яким його повідомлено про те, що по закінченню двомісячного терміну з моменту попередження він підлягає звільненню з роботи відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 10, т.1). Наказом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області «Про звільнення ОСОБА_1 » №923/к від 26.12.2019 позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації ГТУЮ у Кіровоградській області з 28.12.2019, у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби (а.с. 11, т. 1). Правомірність вказаного наказу є предметом розгляду у межах цієї адміністративної справи. При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного. Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з п.4 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст. 87 Закону України «Про державну службу». Так, ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» №117-IX від 19.09.2019, який набрав чинності 25.09.2019 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Отже, звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу») та у зв`язку з ліквідацією державного органу (п.1-1 ч.1 ст.28 Закону України «Про державну службу») є різними підставами припинення державної служби. Законом України «Про державну службу», зокрема його статтею 87, у редакції, чинній на час звільнення позивача, не були врегульовані порядок та процедура вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини 1 цієї статті. Відповідні зміни були внесені Законом України від 14.01.2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» та набрали чинності з 13.02.2020. До внесення вказаних законодавчих змін на ці правовідносини за правилами частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» поширювалася дія норм законодавства про працю. Статтями 1, 4 КЗпП України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників. Законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною 2 ст. 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Пунктом 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41). Згідно ч. 3 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників. Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» наголошено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Верховний Суд України у постановах від 01.04.2015 року (справа №6-40цс15), від 18.10.2017 (справа №6-1723цс17) висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 (справа №816/979/17), від 04.10.2019 (справа №818/292/16), від 22.10.2019 (справа №819/1827/17), від 11.03.2020 (№813/1220/16), від 24.04.2020 (справа №824/168/19-а) у справах про звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу». Судом першої інстанції встановлено та скаржником не заперечується, що позивач перед звільненням займав посаду державної служби в Управлінні державної реєстрації ГТУЮ у Кіровоградській області - територіальному органі Міністерства юстиції України. Про наступне вивільнення позивача було персонально попереджено за два місяці, як це передбачено ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася. Позивача звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією цього державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019 року. Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України. Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення). Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до реєстру запису про державну реєстрацію їх припинення. Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації. Мін`юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін`юсту. Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 №115/5), Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне територіальне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами. Основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації, друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін`юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об`єднань, суб`єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва. Як було зазначено раніше, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019 постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області. Пунктом 2 вказаної постанови постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а пунктом 3 - постановлено, що: - територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції; - здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; - міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019. ГТУЮ у Кіровоградській області з 18.10.2019 перебуває у стані припинення юридичної особи. (а.с. 179 - 195, т.1). Вказані обставини доводами апеляційної скарги не спростовано. Частинами 2, 3 ст. 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Частиною 2 вказаної статті визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно зі ст. 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів. Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган. У постановах від 17.10.2011 (справа №21-237а11), від 16.10.2012 (справа №21-267а12), від 28.10.2014 (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 (справа № 591/3068/16-а). У постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Мін`юсту або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів Мін`юсту, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Мін`юсту, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей). Пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України прямо передбачено, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, що спростовує доводи скаржника про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва. Наказом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 №3228/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.10.2019 за №1126/34097, затверджено Зміни до Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 за №759/19497, внаслідок яких у тексті Положення слова «Головне територіальне управління юстиції» в усіх відмінках і числах замінено словами «міжрегіональне управління» у відповідних відмінках і числах. Зміни щодо повноважень, завдань та функцій, які покладаються на міжрегіональні територіальні органи Мін`юсту, до цього Положення не вносилися. Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 №4362/5 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій» погоджено пропозицію Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 за №759/19497, та іншими нормативно-правовими актами, з 28.12.2019 (а.с. 61, т.1). Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено та доводами апеляційної скарги не спростовано, що в процесі припинення юридичної особи ГТУЮ у Кіровоградській області його рухоме та нерухоме майно, майнові права та обов`язки, фінансові зобов`язання передані до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). (а.с. 102 - 104, т.1) У Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) створено структурний підрозділ - Управління державної реєстрації, до складу якого входить відділ розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, який налічує 22 штатні посади. Станом на 26.12.2019 усі ці посади були вакантні. (а.с. 3 - 48, 49 - 84, т.2) Порівняння змісту Положення про відділ розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації ГТУЮ у Кіровоградській області, затвердженого наказом ГТУЮ в Кіровоградській області №183/07 від 11.07.2016, та Положення про відділ розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), затвердженого наказом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №49/7 від 20.01.2020, свідчить про виконання цими відділами одних і тих же завдань та функцій, спрямованих на реалізацію повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації. (а.с. 132 - 138, 162 - 165, т.1). Вказані обставини підтверджують доводи позивача, що фактично відбулася реорганізація територіального органу Мін`юсту - ГТУЮ у Кіровоградській області як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Кіровоградській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється. Тож оскільки в ГТУЮ у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю. Згідно з ч. 5 ст. 40 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» №117-IX від 19.09.2019), особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Разом із цим, на час звільнення позивача зі служби (26.12.2019) Законом України «Про державну службу» не були передбачені особливості застосування до державних службовців, які звільняються з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації, положень частини 2 статті 40, статей 42, частин 1, 2 і 3 статті 49-2 КЗпП України. Тому на звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби з підстав, передбачених пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», поширювалися положення законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі. Таким чином, реорганізація державного органу, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, зумовлювала обов`язок скаржника як роботодавця відповідно до вимог частини 2 статті 40, статті 43, частин 2, 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням позивача про звільнення запропонувати йому іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) у новоствореному державному органі, виконати вимоги щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, та отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, у разі якщо працівник є її членом. У апеляційній скарзі скаржник підтверджує, ці вимоги при звільненні позивача ним не виконані, а також зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, якою передбачені особливості вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» та якою установлено, що у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини 2 статті 40 та частини 2 статті 49-2 КЗпП України. Проте, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ця норма введена Законом України від 12.12.2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», який набрав чинності 02.02.2020 року, тому не може застосовуватися до спірних правовідносин. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулося без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, що свідчить про протиправність наказу голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області №923/к від 26.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_4 ». Відтак, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про скасування спірного наказу є правомірним та скасуванню не підлягає. Доводів на спростування позиції суду першої інстанції щодо задоволення решти позовних вимог апеляційна скарга не містить. Відповідно, враховуючи норми ч. 1 ст. 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в частині задоволення решти позовних вимог підлягає залишенню без змін. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі № 340/242/20 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови складений 27.11.2020 р. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов