Постанова 4852 № 280/1622/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 280/1622/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року (суддя Калашник Ю.В., м. Запоріжжя) у справі № 280/1622/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- встановив: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.08.2019 № Ф-63943-59-У. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.05.2020 позовні вимоги задоволено. Вказане рішення суду першої інстанції мотивовано необхідністю поновлення порушеного права ОСОБА_1 , що полягає у нарахуванні їй податковим органом зобов`язань зі сплати ЄСВ, що стало наслідком невиконання державним реєстратором визначеного законом обов`язку щодо внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивачки у зв`язку з постановленням судового рішення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Запорізькій області оскаржило його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав на наявність у ОСОБА_1 станом на 31.01.2020 боргу зі сплати ЄСВ у сумі 27 879,74 грн., про виникнення якого останню було повідомлено відповідними вимогами, у тому числі - Ф-63943-59 від 21.08.2019. Посилаючись на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», скаржник зазначає, що вказана сума боргу підлягає сплаті позивачкою. Відповідно, спірна вимога є правомірною та скасуванню не підлягає. Враховуючи зазначене, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивачка з вимогами апеляційної скарги не погодилась, надала відзив на неї, у якому вказала, що саме податковий орган мав виключити відомості щодо неї зі своєї інформаційної системи органу доходів і зборів після отримання судового рішення про припинення її підприємницької діяльності, оскільки саме податковий орган ініціював припинення її підприємницької діяльності у судовому порядку. Також вказала, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що нарахування їй згідно спірної вимоги зобов`язань зі сплати ЄСВ сталося внаслідок бездіяльності державного реєстратора, яка полягає у не внесенні запису про припинення її підприємницької діяльності до Єдиного державного реєстру, що не залежало від її волі. Враховуючи зазначене, позивачка просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , 11.03.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, у зв`язку із чим позивач змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » (а.с.11). 21.08.2019, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI, ГУ ДПС у Запорізькій області ОСОБА_2 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63943-59-У на загальну суму боргу 22371,38 грн., у т.ч.: недоїмка 22371,38 грн., яка є предметом спору у межах цієї адміністративної справи (а.с.14). При вирішенні спору колегія суддів виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Водночас, особливості сплати ЄСВ в залежності від категорії його платників визначено статтею 4 Закону № 2464-VI. Згідно п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Тож, враховуючи лише ту обставину, що ОСОБА_6 має статус підприємця, податковий орган в автоматичному режимі здійснив нарахування їй ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску за весь період з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII до ст. 7 Закону №2464-VI. В той же час позивач доводить неправомірність такого нарахування посилаючись на висновки, зроблені судом у рішенні від 23.06.2015 у справі №808/2402/15 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26.04.2016 в частині дати ухвалення постанови у справі) за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця. Так, суд у вказаній справі, виходячи з тієї обставини, що ФОП ОСОБА_2 не подавала звітності до податкових органів більше трьох років, дійшов висновку про обґрунтованість вимог ДПІ у Запорізькому районі щодо припинення її підприємницької діяльності, у зв`язку з чим позов задовольнив та припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (а.с.19). Вказане рішення суду набрало законної сили 11.07.2015. Судом першої інстанції встановлено та скаржником не заперечується, що 04.10.2016 копія постанови надіслана державному реєстратору Балабинської селищної ради, для виконання та отримана 06.10.2016 уповноваженою особою. Однак, записи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ФОП ОСОБА_7 щодо припинення її підприємницької діяльності за рішенням суду не вносились. Враховуючи зазначене, судом першої інстанції було вірно прийнято до уваги, що правове регулювання питання припинення підприємницької діяльності на момент винесення відповідного судового рішення здійснювалося за правилами статті 49 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (надалі - Закон №755-IV) в редакції чинній на момент винесення судом рішення щодо припинення підприємницької діяльності. Згідно з приписами ч. 1 вищевказаної норми Закону №755-IV, суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону №755-IV, державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з постановленням судового рішення, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв`язку з постановленням судового рішення та в той же день видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) їй повідомлення про внесення такого запису. Проте, всупереч вимогам Закону №755-IV, після отримання 06.10.2016 державним реєстратором постанови суду у справі №808/2402/15 про припинення підприємницької діяльності позивачки, запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв`язку з постановленням судового рішення до Єдиного державного реєстру державним реєстратором не внесено, що мало своїм наслідком збереження за ОСОБА_7 ) статусу підприємця відповідно до облікових записів державного реєстру та записів податкового органу незважаючи на наявність такого, що набрало законної сили судового рішення. Саме це в подальшому призвело до порушення прав особи з боку податкового органу шляхом нарахування їй ЄСВ, тобто внаслідок обставин, що ніяк не залежали від її волі, через бездіяльність державного реєстратора, який мав внести запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв`язку з постановленням судового рішення до Єдиного державного реєстру у спосіб, що визначений законом, але цього не зробив. Подібні ситуації чинним законодавством України не врегульовані. Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, сталою практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності, як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 в справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що право на справедливий розгляд в суді, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (пункт 61). Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що в контексті обставин цієї адміністративної справи принцип правової визначеності знаходить своє відображення в наявності рішення у формі постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2015, яке набрало законної сили 11.07.2015, у зв`язку з чим позивачка мала законні підстави сподіватися, що її підприємницька діяльність буде припинена з ініціативи або податкового органу, який виступав позивачем у справі №808/2402/15, або ж з ініціативи суду, яким в силу вимог закону направлено рішення суду державному реєстратору для внесення відповідного запису до державного реєстру. Однак, невиправдана бездіяльність державних органів призвела до порушення прав особи внаслідок покладення на неї фінансового тягаря зі сплати ЄСВ через саму лише наявність у неї статусу підприємця, який всупереч її законним очікуванням, виявився не припиненим, внаслідок чого вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) ставить під сумнів висновки сформульовані судом у справі №808/2402/15, де судове рішення, яке набрало законної сили, набуло статусу остаточного. Таким чином, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалася з питань застосування принципу правової визначеності, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини, як джерела права в Україні, зважаючи на те, що твердження позивача про припинення нею підприємницької діяльності з 23.06.2015 податковим органом не спростовано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправності вимоги податкового органу з приводу необхідності сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску. Відтак, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, судом прийнято правомірне рішення щодо задоволення вимог позивачки про скасування вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області від 21.08.2019 №Ф-63943-59-У про сплату боргу (недоїмки). Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі № 280/1622/20 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов