Постанова 4873 № 910/3392/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" листопада 2020 р. Справа№ 910/3392/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Станіка С.Р. Коробенка Г.П. за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В. представники сторін у судове засідання не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 (повний текст рішення підписано 15.06.2020) у справі №910/3392/20 (суддя Князьков В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» про стягнення 8 045 706,51 грн. В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Логопарк» (надалі - ТОВ «Логопарк», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» (надалі - ТОВ ««Аетерна Україна» відповідач) про стягнення 8 045 706,51 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017 щодо повернення позики в сумі 7 673 919,77 грн у порядку та строки визначені договором, що стало підставою для нарахування неустойки в сумі 317 440,29 грн, інфляційних втрат в сумі 15 347,84 грн та 3% річних в сумі 38 998,61 грн. У відзиві на позов ТОВ «Аетерна Україна» проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі. Відповідач вказує на те, що між сторонами у справі протягом тривалого часу існувало співробітництво, яке полягало в тому, що позивач надавав відповідачу фінансову допомогу, а відповідач у свою чергу, поставляв позивачу готову продукцію, яку позивач, у подальшому, реалізовував Відкритому акціонерному товариству «МТЗ» (Республіка Білорусь). При цьому, метою таких правовідносин для позивача було отримання права на бюджетне відшкодування ПДВ. За твердженнями відповідача, усі розрахунки щодо фінансової допомоги між сторонами проводились шляхом фактичного зарахування зустрічних однорідних вимог, яке здійснювалось одночасними переказами коштів на виконання позивачем зобов`язання щодо оплати продукції відповідача, придбаної за договором поставки та відповідно, повернення відповідачем позики у такій самій сумі, що підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача. Відповідач вказує на те, що банківською випискою підтверджуються обставини щодо ідентичності до копійки суми повернутої фінансової допомоги та суми оплати продукції відповідача на 35 144 853,95 грн. ТОВ «Аетерна Україна» також вказує на те, що ним повністю не визнається сума заборгованості в розмірі 1 557 381,00 грн, оскільки згідно призначення платежу у платіжних дорученнях на вказану суму, зазначено «повернення фінансової допомоги», а листи із назвою «уточнення призначення платежу» на адресу відповідача не надходили. Відповідачем також у відзиві заявлено про письмове опитування позивача в порядку статі 90 ГПК України. У відповіді на відзив, ТОВ «Логопарк» вказує на те, що жодних угод щодо зустрічного зарахування взаємних зобов`язань за договором фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017 та будь-яких інших договорів між сторонами укладено не було. Позивач також повідомив суд про відмову щодо надання відповідей на запитання відповідача, поставлених у відзиві. За твердженням ТОВ «Логопарк», поставлені відповідачем запитання не стосуються даної справи та не мають значення для її розгляду, натомість всі поставлені запитання стосуються експортних та інших господарських операцій позивача, які не стосуються правовідносин за договором про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017. У письмових поясненнях відповідач вказує на те, що договір про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017 є удаваним правочином та був вчинений сторонами для приховання іншого правочину. Відповідач також заперечує твердження ТОВ «Логопарк», що поставлені відповідачем питання, в порядку статті 90 ГПК України, не стосуються обставин справи. За доводами відповідача, до матеріалів справи подано документи, які підтверджують обставини щодо удаваного правочину та існування господарських правовідносин між сторонами. У додаткових поясненнях, позивач зазначив про те, що між сторонами у справі дійсно було укладено декілька різних договорів, у тому числі і договір поставки № 81 від 20.10.2015, договір комісії № 01/09К від 01.09.2007, ці договори є реальними та виконувались сторонами (здійснювалась поставка товару, надавались послуги, проводились розрахунки), вказані договори ніяким чином не пов`язані із договором про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017. Відповідач міг придбавати за одним договором комплектуючі за рахунок коштів отриманих за договором фінансової допомоги, а потім виготовлений із цих комплектуючих товар міг продавати позивачу за третім договором, що є абсолютно законною співпрацею двох господарюючих суб`єктів. Позивач також наголошує на тому, що матеріалами справи підтверджується перерахування відповідачу суми фінансової позики у розмірі 43 405 944,32 грн за договором № 003.ФД саме від 22.06.2017. У поясненнях ТОВ «Логопарк» також вказує про те, що при перерахуванні коштів за деякими платіжними дорученнями операціоністом позивача було допущено технічну помилку у графі «призначення платежу», замість слова «надання» фінансової допомоги зазначено слово «повернення» фінансової допомоги, а також замість дати договору « 22.06.2017» зазначено « 23.06.2017». Позивач звертає увагу, що між сторонами не укладався договір фінансової допомоги № 003.ФД від 23.06.2017. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Аетерна Україна» на користь ТОВ «Логопарк» заборгованість у розмірі 7 300 274,00 грн, пеню у розмірі 301 984,01 грн, 3% річних у розмірі 37 099,75 грн та судовий збір у розмірі 114 590,37 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 373 645,77 грн, пені в сумі 15 456,28 грн, 3% річних в сумі 1 898,86 грн та інфляційних втрат в сумі 15 347,84 грн. Покладено на ТОВ «Логопарк» судовий збір в сумі 6 095,23 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ТОВ «Аетерна Україна» 03.07.2020 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/3392/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову повністю. Вирішити питання щодо розподілу судового збору. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/3392/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі № 910/3392/20 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків. Через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» надійшла заява про усунення недоліків, а саме: оригінали платіжних доручень №65 від 31.07.2020 на суму 60028,00 грн, №68 від 03.08.2020 на суму 60000,00 грн та №60 від 30.07.2020 на суму 56000,40 грн. Проте, за вказаними платіжними дорученнями відсутня інформація про зарахування зазначених сум судового збору до спеціалізованого фонду державного бюджету України. 25.08.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» надійшла повторна заява на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху з доказами сплати судового збору, що підтверджується оригіналами платіжних доручень №1 від 21.08.2020 на суму 118000,00 грн та №2 від 25.05.2020 на суму 58028,40 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020, справу призначено до розгляду на 17.09.2020. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого господарського суду від 03.06.2020 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи відкладено на 13.10.2020. У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. з 12.10.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 12.10.2020 у справі №910/3392/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Коробенко Г.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 справу №910/3392/20 прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначити справу до розгляду на 05.11.2020. У судове засідання 05.11.2020 представники сторін не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. При цьому, 05.11.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача та відповідача до суду надійшли клопотання про розгляд справи без участі їхніх представників. Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе задовольнити клопотання представників сторін та розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась. Судом апеляційної інстанції враховано, що постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено з 12.03.2020 на усій території України карантин та постановою Кабінету міністрів України №956 від 13.10.2020 строк карантину продовжено до 31.12.2020. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Судом апеляційної інстанції враховано, що у попередньому судовому засіданні представники сторін приймали участь у розгляді справи та надавали суду свої пояснення, які колегією суддів прийнято до уваги. У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 22.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логопарк» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» (позичальник) укладено договір № 003.ДФ про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (надалі - договір), за умовами п. 1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти (надалі - позика) на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується повернути надану позику позикодавцю в порядку, встановленому договором. Позика надається позичальнику з метою поповнення обігових коштів (п. 1.2 договору). Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди від 26.06.2017) поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 45 000 000,00 грн (сорок п`ять мільйонів гривень 00 копійок) на безоплатній основі, тобто відсотки (комісії та/або плата за користування грошовими коштами) не нараховуються і не сплачуються. Поворотна фінансова допомога надається в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, згідно умов цього договору. Позика може надаватися частинами (п. 2.2, 2.3 договору). Згідно з п. 3.1 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику не пізніше 31.12.2019 року. За умовами п. 3.2 договору позичальник має право повертати позику частинами. Позичальник має право достроково повністю або частково повернути позикодавцю фінансову допомогу (позику). Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування позики (її частини) на поточний рахунок позикодавця (п. 3.4 договору). Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором. (п. 7.1 договору). Додатковою угодою від 30.06.2017 до договору № 003.ФД від 22.06.2017 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги сторонами погоджено збільшення розміру фінансової допомоги до 60 000 000 (шістдесяти мільйонів) гривень. Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 43 405 944,32 грн, натомість відповідачем було повернуто грошові кошти за вказаним договором лише у розмірі 35 732 024,55 грн. На підтвердження виконання зобов`язань за договором позики № 003.ФД від 22.06.2017 (передання у власність відповідачу грошових коштів у розмірі 43 405 944,32 грн) позивачем надано суду платіжні доручення: № 000118443 від 23.06.2017 на суму 587 170,60 грн, № 000186607 від 07.08.2017 на суму 572 000,00 грн, № 000186874 від 14.08.2017 на суму 3 224 975,00 грн, № 000187781 від 01.09.2017 на суму 236 299,00 грн, № 000187782 від 01.09.2017 на суму 213 701,00 грн, № 000187915 від 05.09.2017 на суму 1 000,00 грн, № 000187927 від 05.09.2017 на суму 639 381,00 грн, № 000188115 від 07.09.2017 на суму 345 000,00 грн, № 000188057 від 07.09.2017 на суму 1 985,35 грн, № 000188380 від 14.09.2017 на суму 311 000,00 грн, № 000188561 від 18.09.2017 на суму 1 256 334,00 грн, № 000188742 від 21.09.2017 на суму 180 000,0 грн, № 000188786 від 21.09.2017 на суму 450 000,00 грн, № 000188938 від 25.09.2017 на суму 108 000,00 грн, № 000189006 від 450 000,00 грн, № 000189040 від 27.09.2017 на суму 4 000 000,00 грн, № 000189044 від 27.09.2017 на суму 2 328 815,00 грн, № 000189089 від 28.09.2017 на суму 720 000,00 грн, № 000189188 від 29.09.2017 на суму 135 000,00 грн, № 000189427 від 03.10.2017 на суму 315 000,00 грн, № 000189588 від 05.10.2017 на суму 450 000,00 грн, № 000189647 від 06.10.2017 на суму 63 000,00 грн, № 000189783 від 10.10.2017 на суму 180 000,00 грн, № 000189973 від 13.10.2017 на суму 270 000,00 грн, № 000190059 від 17.10.2017 на суму 92 000,00 грн, № 000190185 від 18.10.2017 на суму 452 766,00 грн, № 000190258 від 19.10.2017 на суму 234 000,00 грн, № 190260 від 19.10.2017на суму 270 000,00 грн, № 190279 від 19.10.2017 на суму 315 000,00 грн, № 190348 від 20.10.2017 на суму 163 637,00 грн, № 190351 від 20.10.2017 на суму 16 363,00 грн, № 190501 від 24.10.2017 на суму 322 363,00 грн, № 190975 від 01.11.2017 на суму 270 000,00 грн, № 191586 від 13.11.2017 на суму 300 045,00 грн, № 191587 від 13.11.2017 на суму 2 098 727,60 грн, № 191763 від 15.11.2017 на суму 143 955,00 грн, № 191764 від 15.11.2017 на суму 36 045,00 грн, № 191940 від 17.11.2017 на суму 1 620 000,00 грн, № 192294 від 22.11.2017 на суму 306 194,00 грн, № 192295 від 22.11.2017 на суму 34 022,00 грн, № 192296 від 22.11.2017 на суму 560,00 грн, № 192365 від 23.11.2017 на суму 171 855,00 грн, № 192427 від 24.11.2017 на суму 200 000,00 грн, № 192536 від 28.11.2017 на суму 687960,48 грн, № 192776 від 30.11.2017 на суму 60 984,00 грн, № 192777 від 30.11.2017 на суму 548 858,00 грн, № 192814 від 30.11.2017 на суму 353093,00 грн, № 000192827 від 30.11.2017 на суму 113 687,00 грн, № 192908 від 01.12.2017 на суму 901 800,00 грн, № 192917 від 01.12.2017 на суму 901 800,00 грн, № 193085 від 05.12.2017 на суму 135 000,00 грн, № 193254 від 07.12.2017 на суму 315024,00 грн, № 193501 від 12.12.2017 на суму 128 167,00 грн, № 193565 від 13.12.2017 на суму 250 000,00 грн, № 193728 від 15.12.2017 на суму 1 351 287,00 грн, № 0001193963 від 19.12.2017 на суму 350 000,00 грн, № 000193964 від 19.12.2017 на суму 200 000,00 грн, № 000193988 від 19.12.2017 на суму 300 000,00 грн, № 000194203 від 22.12.2017 на суму 82 000,00 грн, № 194213 від 22.12.2017 на суму 430 000,00 грн, № 194927 від 09.01.2018 на суму 1 202 000,00 грн, № 194995 від 01.01.2018 на суму 150 000,00 грн, № 195255 від 16.01.2018 на суму 300 000,00 грн, № 19582 від 16.01.2018 на суму 20 000,00 грн, № 000195233 від 16.01.2018 на суму 150 000,00 грн, № 000195272 від 16.01.2018 на суму 180 000,00 грн, № 000195693 від 23.01.2018 на суму 120 000,00 грн, № 195823 від 25.01.2018 на суму 2 406 000,00 грн, № 195891 від 26.01.2018 на суму 200 000,00 грн, № 196113 від 31.01.2018 на суму 670 000,00 грн, № 196217 від 01.02.2018 на суму 600 000,00 грн, № 196284 від 02.02.2018 на суму 1 500,00 грн, № 196362 від 05.02.2018 на суму 1 301 000,00 грн, № 196889 від 13.02.2018 на суму 108 640,00 грн, № 197283 від 19.02.2018 на суму 100 000,00 грн, № 197284 від 19.02.2018 на суму 70 000,00 грн, № 197413 від 21.02.2018 на суму 250 000,00 грн, № 197625 від 26.02.2018 на суму 300 000,00 грн, № 197702 від 27.02.2018 на суму 200 000,00 грн, № 197801 від 28.02.2018 на суму 189 700,00 грн, № 198352 від 07.03.2018 на суму 260 500,00 грн, № 198439 від 12.03.2018 на суму 430 468,00 грн, № 198861 від 19.03.2018 на суму 100 000,00 грн, № 198950 від 20.03.2018 на суму 340 000,00 грн, № 199003 від 21.03.2018 на суму 250 000,00 грн, № 199140 від 23.03.2018 на суму 1 485 000,00 грн, № 000199266 від 26.03.2018 на суму 770 000,00 грн, № 199426 від 29.03.2018 на суму 248 000,00 грн, № 199427 від 29.03.2018 на суму 22 000,00 грн. В матеріалах справи також наявні листи Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопарк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» про уточнення призначення платежу вих.№ 07СТ-08 від 07.08.2017, вих.№08СТ-08 від 14.08.2017, вих.№ 10СТ-09 від 05.09.2017, вих.№11СТ-09 від 05.09.2017, вих.№12СТ-09 від 07.09.2017, вих.№17СТ-10 від 20.10.2017. Як вказує позивач, листами про уточнення призначення платежу повідомляв відповідача про наявність помилок у платіжних дорученнях та просив вважати вірним призначення платежу: «Надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору фінансової допомоги на поворотній основі №003.ФД від 22.06.2017р. без ПДВ» Зг.дог. №12/02-19-ФД від 12.02.2019р. Без ПДВ». Натомість, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідач повністю заперечує обставини отримання позики у розмірі 1 557 381,00 грн за платіжними дорученнями № 000186607 від 07.08.2017 на суму 572 000,00 грн, № 000187915 від 05.09.2017 на суму 1 000,00 грн, № 000187927 від 05.09.2017 на суму 639 381,00 грн та № 000188115 від 07.09.2017 на суму 345 000,00 грн, оскільки у платіжних дорученнях на вказану суму, в графі «призначення платежу» зазначено «повернення фінансової допомоги». При цьому, відповідачем також повністю заперечуються обставини щодо отримання листів із назвою «уточнення призначення платежу. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір № 003.ФД від 22.06.2017 (зі змінами та доповненнями) у розумінні норм ст. 11 ЦК України, є належною підставою для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків. За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором позики. Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як вбачається із платіжних доручень № 000187915 від 05.09.2017 на суму 1 000,00 грн, № 000187927 від 05.09.2017 на суму 639 381,00 грн та № 000188115 від 07.09.2017 на суму 345 000,00 грн у графі «призначення платежу» зазначено «Повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору фінансової допомоги на поворотній основі №003.ФД від 23.06.2017р. без ПДВ». При цьому, в матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем на адресу відповідача листів про уточнення призначення платежу вих.№ 07СТ-08 від 07.08.2017, вих.№08СТ-08 від 14.08.2017, вих.№ 10СТ-09 від 05.09.2017, вих.№11СТ-09 від 05.09.2017, вих.№12СТ-09 від 07.09.2017, вих.№17СТ-10 від 20.10.2017 та відповідно відсутні докази їх отримання відповідачем, а тому вказані листи правомірно відхилені судом та не взяті до уваги, як належні докази у справі. Разом з тим, як вбачається із Заключних виписок по рахунку № НОМЕР_1 відкритому Товариством з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, грошові кошти у загальному розмірі 985 391,00 грн, за платіжними дорученнями № 000187915 від 05.09.2017, № 000187927 від 05.09.2017, № 000188115 від 07.09.2017 зараховані на дебетовий рахунок відповідача. Судом апеляційної інстанції перевірено та встановлено, що між сторонами не укладався договір фінансової допомоги № 003.ФД саме від 23.06.2017. Такі докази в матеріалах справи відсутні. Отже, враховуючи встановлені вище обставини, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно взяв до уваги платіжні доручення № 000187915 від 05.09.2017, № 000187927 від 05.09.2017 та № 000188115 від 07.09.2017 на загальну суму 985 391,00 грн, як належний та більш вірогідний доказ виконання позивачем обов`язку саме за договором №003.ФД від 22.06.2017. Крім того, платіжне доручення № 000186874 від 14.08.2017 на суму 3 224 975,00 грн, також правомірно прийнято судом першої інстанції як належний доказ, виконання позивачем обов`язку саме за договором №003.ФД від 22.06.2017. Щодо платіжних доручень № 000186607 від 07.08.2017 на суму 572 000,00 грн та № 190351 від 20.10.2017 на суму 16 363,00 грн судова колегія зазначає наступне. Як вірно вказав суд першої інстанції, вказані платіжні доручення у графі «призначення платежу» містять посилання на інший договір ніж той, що наявний у матеріалах справи, а саме: «Повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору фінансової допомоги на поворотній основі №23.04.16ФД від 27.04.2016 без ПДВ». Разом з тим, обставини щодо укладання та виконання сторонами договору №23.04.16ФД від 27.04.2016 дійсно мало місце, і такі обставини, як зазначалося вище підтверджуються зокрема: Заключними виписками по рахунку № НОМЕР_1 відкритому Товариством з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.01.2017 по 31.12.2018. Оскільки позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було доведено факт отримання відповідачем листів вих.№ 07СТ-08 від 07.08.2017 та вих.№17СТ-10 від 20.10.2017 про уточнення призначення платежу, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом правомірно відхилено вказані платіжні доручення, оскільки такі документи не можуть бути прийняті судом, як доказ виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Логопарк» зобов`язань саме за договором №003.ФД від 22.06.2017. Отже, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що платіжними дорученнями наявними у матеріалах справи підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача позики (безпроцентної поворотної грошової допомоги) у загальному розмірі 43 032 298,55 грн. При цьому, відповідачем вказані обставини не заперечуються. Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У п. 3.2, 3.4 договору сторонами погоджено, що позичальник має право повертати позику частинами. Позичальник має право достроково повністю або частково повернути позикодавцю фінансову допомогу (позику). Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування позики (її частини) на поточний рахунок позикодавця. Звертаючись з даним позовом, позивач вказує, що відповідачем не виконано свого зобов`язання з повернення безпроцентної поворотної грошової допомоги у розмірі 7 673 919,77 грн. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 22.09.2017 по 14.09.2018 відповідачем повернуто позивачу суму отриманої позики у загальному розмірі 35 732 024,55 грн, отже не виконаним залишилось зобов`язання в сумі 7 300 274,00 грн (43 032 298,55 грн - 35 732 024,55 грн = 7 300 274,00 грн). Вказані обставини підтверджуються також наявним у матеріалах справи Актом звірки взаємних розрахунків за договором № 003.ФД від 22.06.2017 станом на 22.09.2020 (т. 1 а.с. 110) та визнаються відповідачем у відзиві на позовну заяву (т. 2 а.с. 164-169). Пунктом 3.1 договору встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику не пізніше 31.12.2019. За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» на виконання п. 3.1 договору та ст. 530, 1049 Цивільного кодексу України зобов`язане було повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Логопарк» безпроцентну поворотну грошову допомогу у розмірі 7 300 274,00 грн до 31.12.2019. Натомість, як зазначалось вище, відповідач вказує про відсутність у нього грошового зобов`язання перед позивачем, оскільки усі розрахунки щодо фінансової допомоги між сторонами проводились шляхом фактичного зарахування зустрічних однорідних вимог, яке здійснювалось одночасними переказами коштів на виконання позивачем зобов`язання щодо оплати продукції відповідача, придбаної за договором поставки та відповідно повернення відповідачем позики у такій самій сумі, що підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача. Відповідач звертає увагу на те, що банківською випискою підтверджуються обставини що суми повернутої фінансової допомоги та суми оплати продукції відповідача на 35 144 853,95 грн є однаковими. Зокрема, відповідач вказує на те, що договір № 003.ДФ про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 22.06.2017 є удаваним правочином та був вчинений сторонами для приховання іншого правочину. Так, з наявних у матеріалах справи документів, вбачається, що між сторонами у справі протягом тривалого часу існували господарські правовідносини - співробітництво. Зокрема, 20.10.2015 між ТОВ «Аетерна Україна» (постачальник) та ТОВ «Логопарк» (покупець) укладено договір поставки № 81, за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність покупцю гумові, латексні та пластмасові вироби (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату. 20.10.2015 між ТОВ « Аетерна Україна» (продавець) та ТОВ «Логопарк» (дилер) укладено дилерський договір № 81, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність дилеру товари у кількості, асортименті та в строки, передбачені у заявці ВАТ «МТЗ», а дилер зобов`язується прийняти товари та оплатити їх на умовах даного договору. Товари передаються дилеру для їх подальшої реалізації на території Республіка Білорусь. Відповідно до умов договору дилер купує товари у продавця та продає їх третім особам від свого імені та за свій рахунок. Дилер не може діяти від імені продавця або будь-якого із його дочірніх підприємств. Право власності на поставлений товар переходить до дилера в момент повної оплати товару. 01.09.2017 між ТОВ «Логопарк» (комітент) та ТОВ «Аетерна Україна» (комісіонер) укладено договір комісії № 01/09 К, за умовами якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента, в його інтересах та за винагороду здійснювати реалізацію на експорт з України гумових, латексних та пластмасових виробів (товар) від свого імені та за рахунок комітента. За умовами договору комісіонер забезпечує надходження виручки в іноземній валюті за реалізований товар на свій банківський рахунок. Після отримання валютної виручки комісіонер здійснює обмін валюти на гривню за курсом продажу валюти на МВР на день продажу та перераховує на банківський рахунок комітента гривневі кошти у сумі, що дорівнює вартості товару, переданого на комісію. Отже, дослідивши та перевіривши наявні у матеріалах справи договори № 81 від 20.10.2015 (поставки), № 81 від 20.10.2015 (дилерський договір) та № 01/09К від 01.09.2017 (комісії), колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані договори ніяким чином не пов`язані із договором про надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги № 003.ФД від 22.06.2017, а свідчать лише про наявність господарських правовідносин між сторонами. Вказаними договорами не підтверджуються обставини викладені скаржником у відзиві на позов та апеляційній скарзі та відповідно не спростовуються висновки суду щодо наявності заборгованості за договором № 003.ФД від 22.06.2017. Щодо доводів скаржника, що договір № 003.ДФ про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 22.06.2017 є удаваним правочином та був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин. Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети. Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити - чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме правочин. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц. Таким чином, для визнання оспорюваного договору удаваними відповідачем має бути доведена спрямованість волі обох сторін договору (наявність у обох сторін договору умислу) на: породження правовідносин саме за договором поставки; договром комісії чи дилерським договором. Надаючи оцінку предмету та умовам договору № 003.ФД надання безповоротної безвідсоткової фінансової допомоги від 22.06.2017, дослідивши його правову природу, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що названий договір містить усі загальні ознаки, притаманні договору позики, містить всі істотні умови, необхідні для укладання договорів даного виду, і за формою викладений у вигляді єдиного документа, підписаного сторонами, що відповідає вимогам закону щодо письмової форми правочину. Проаналізувавши зазначене та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що укладаючи договір № 003.ФД від 22.06.2017 позичальник мав на меті отримати фінансову допомогу з умовою повернення її позикодавцю у встановлений договором строк, що спростовує твердження скаржника про невірну правову кваліфікацію правочину. При цьому, суд першої інстанції враховуючи приписи ч. 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, правомірно не взяв до уваги заяви свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскільки, доведення обставин даного позову може ґрунтуватися виключно на підставі письмових доказів, а не на заявах свідків. До того ж, відповідні заяви свідків суперечать письмовим доказам, наявним в матеріалах справи. Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Оскільки відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду докази на підтвердження виконання зобов`язання з повернення позивачу поворотної фінансової допомоги в розмірі 7 300 274,00 грн в строк до 21.12.2019, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про задоволення позову в цій частині. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором, позивачем було нараховано пеню за порушення строків повернення позики на підставі п. 4.2 договору, а саме: за період з 01.01.2020 по 02.03.2020 в сумі 317 440,29 грн. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання. За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України). За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Пунктом 4.2 договору передбачено, що за порушення строків повернення позики позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 5% від суми неповернутої/несвоєчасно повернутої позики за кожен день затримки. Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню, що відповідає статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума пені за прострочення відповідачем повернення суми позики у розмірі 7 300 274,00 грн за період з 01.01.2020 по 02.03.2020 становить 301 984,01 грн, а тому вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на вказану суму. Щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц. Оскільки, як місцевим господарським судом так і апеляційним господарським судом були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з повернення суми позики, на переконання колегії суддів, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону. Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що сума 3% річних, нарахована за прострочення відповідачем суми позики в розмірі 7 300 274,00 у строк до 31.12.2019, нарахована з першого дня прострочення 01.01.2020 по 02.03.2020, становить 37 099,75 грн. Отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних правомірно задоволені частково на суму 37 099,75 грн. При цьому, здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, судом першої інстанції вірно враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18. Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 15 347,84 грн задоволенню не підлягають, оскільки така сума помилково нарахована позивачем в результаті необґрунтованого заокруглення арифметичного показника сукупного індексу інфляції за січень - лютий 2020 року, а також здійснено нарахування за не повний місяць у березні 2020 року. Таким чином, приймаючи до уваги належне виконання позивачем своїх зобов`язань з надання суми позики, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе обов`язків за договором в частині повного та своєчасного повернення суми позики, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновами суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Логопарк» та стягнення з ТОВ «Аетерна Україна» заборгованості в сумі 7 300 274,00 грн, 301 984,01 грн - пені за несвоєчасне повернення суми позики та 37 099,75 грн - 3% річних. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993). Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду. Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993). У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону. Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2020 - залишити без змін. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/3392/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/3392/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аетерна Україна».

4. Матеріали справи №910/3392/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено 25.11.2020. Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді С.Р. Станік Г.П. Коробенко