Постанова 4855 № 640/15027/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15027/20 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., за участю секретаря судового засідання Вітчинкіної К.О., позивача ОСОБА_1 , представника Офісу Генерального прокурора Гудкова Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року (суддя Літвінова А.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Тренінгового центру прокурорів України про визнання протиправними дій та бездіяльності, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, Тренінгового центру прокурорів України, в якому просив: - визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень Офісу Генерального прокурора та бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Тренінгового центру прокурорів України щодо відмови в перепризначенні на посаду і зобов`язати вчинити певні дії, а саме: Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на роботі шляхом перепризначення на відповідну посаду Тренінгового центру прокурорів України, а Тренінговому центру прокурорів України видати наказ про перепризначення ОСОБА_1 , на відповідну посаду працівника одного із структурних підрозділів Тренінгового центру; - стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з розрахунку середнього місячного заробітку на посаді перед звільненням, починаючи з дня звільнення 17 червня 2020 року і закінчуючи днем поновлення на роботі на відповідній посаді Тренінгового центру прокурорів України. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року закрито провадження у справі та визначено, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року про закриття провадження у справі і справу №640/15027/20 передати на розгляд суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва. В апеляційній скарзі позивач вказує, що ухвалу про закриття провадження у справі Окружний адміністративний суд міста Києва обґрунтовував статтями 2,3,4,17 КАС України та ст. 15 ЦПК України з наведенням положень, які відсутні у цих правових нормах чинного КАС України і які повністю не відповідають положенням правових норм, закріплених у статтях 2,3,4,17 чинного КАС України та ст. 15 ЦПК України, і викладені обґрунтування суду привели до невідповідності висновків суду обставинам справи. Апелянт вказує, що Офіс Генерального прокурора, Національна академія прокуратури України, Тренінговий центр прокурорів України є суб`єктами владних повноважень у відповідності до пункту 7 ч.1 ст.4 КАС України; а у позивача, як працівника установи прокуратури із спеціальним статусом, наявний класний чин, водночас, у положенні статті 222 Кодексу законів про працю України закріплено порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, а тому, позивач вважає, що спір підсудний адміністративному суду. 30.10.2020 до суду апеляційної інстанції від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2020 залишити без змін. У відзиві відповідач вказує, що трудові правовідносини працівників Національної академії прокуратури України, зокрема, науково-викладацького складу, регулюються трудовим законодавством, спеціальне законодавство з питань прокурорської діяльності і проходження державної служби на них не поширюється, НАПУ є державною установою і не суб`єктом владних повноважень. Трудова діяльність позивача на зазначеній посаді, яку він займав з 11 лютого 2019 року, не є публічною службою. 02.11.2020 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вказує, що Офіс Генерального прокурора ухиляється від дослідження викладених в апеляційній скарзі норм матеріального права -ст. 232 КЗпП України і ст. 80 Закону України «Про прокуратуру», які безпосередньо, повно і всебічно, регулюють спірне питання та допущених Окружним адміністративним судом міста Києва порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи. Відповідно до положень ч. 2 ст. 309 КАС України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Враховуючи вищевказане, колегія суддів, виконуючи вимоги процесуального законодавства, приходить до висновку про необхідність продовження строку розгляду даної справи на п`ятнадцять днів. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У п.п. 1, 2, 7, 17 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Згідно з п. 2 ч. 1 с. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. Відповідно до ч.1,2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Згідно з пунктом 15 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами. Разом з тим, колегією суддів встановлено, що посада позивача не відноситься до посад публічної служби. ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з Національною академією прокуратури України не здійснював службову діяльність у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, в обґрунтування позовних вимог вказано, що позивача було звільнено з посади старшого викладача Національної академії прокуратури України на підставі статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2013 між Національною академією прокуратури України, що підпорядкована Генеральній прокуратурі України та аспірантом ОСОБА_1 укладено Типову угоду про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення №1/2013. 15.12.2015 наказом Національної академії прокуратури України №1230-к призначено юриста 2 класу ОСОБА_1 старшим викладачем кафедри організації роботи та міжнародного співробітництва в органах прокуратури Національної академії прокуратури України. 11.02.2019 наказом Національної академії прокуратури України №38-к у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Національної академії прокуратури України (наказ Генерального прокурора України від 14 січня 2019 року №3 ш) та керуючись п. 5.5 Статуту Національної академії прокуратури України призначено кандидата юридичних наук ОСОБА_1 старшим викладачем відділу підготовки прокурорів з організації роботи в органах прокуратури та викладання професійної етики інституту спеціальної підготовки, звільнивши з посади старшого викладача відділу підготовки прокурорів з організації роботи в органах прокуратури інституту. 06.04.2020 Головою ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України старшого викладача відділу підготовки прокурорів з організації роботи в органах прокуратури та викладання професійної етики інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України ОСОБА_1 відповідно до п.25 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», наказу Генерального прокурора від 05 березня 2020 року №129 та враховуючи положення пункту 1 статті 40, частини 1 статті 49-2 КЗпП України, попереджено про вивільнення у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України з 17 червня 2020 року, та зазначено, що про наступне вивільнення буде повідомлено до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості. 02.06.2020 наказом Національної академії прокуратури України №220 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України кандидата юридичних наук ОСОБА_1 звільнено з посади старшого викладача відділу підготовки прокурорів з організації роботи в органах прокуратури та викладання професійної етики інституту спеціальної підготовки 17 червня 2020 року (у зв`язку із ліквідацією Національної академії прокуратури України). До внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII Законом України № 113-IX від 19.09.2019 стаття 80 «Національна академія прокуратури України» передбачала, що: Національна академія прокуратури України є державною установою із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів. На Національну академію прокуратури України не поширюється законодавство про вищу освіту. Для забезпечення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та підвищення кваліфікації прокурорів до Національної академії прокуратури України можуть відряджатися прокурори. Національна академія прокуратури України є юридичною особою, що діє на підставі законодавства України та статуту, який затверджується Радою прокурорів України. Національна академія прокуратури України функціонує при Генеральній прокуратурі України. При цьому, Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII до внесення таких змін не містив положень щодо поширення на науково-педагогічних працівників Національну академію прокуратури України дії цього Закону. Натомість стаття 51-2 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII передбачала, що Національна академія прокуратури України є державним вищим навчально-науковим закладом із спеціалізованої підготовки прокурорів та інших працівників прокуратури, підвищення їх кваліфікації, а також здійснення науково-дослідної діяльності. Національна академія прокуратури України є юридичною особою, що діє на підставі законодавства України та статуту. На науково-педагогічних працівників, аспірантів і докторантів Національної академії прокуратури України, які мають класні чини, поширюються положення статей 46, 46-2, 46-3, 46-4, 47, 48, 48-1, 49, 50, 50-1, 51, 52, 53, 54 та 55 цього Закону. Підпунктом 1 п. 3 розділу XII Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» визнано таким, що втратив чинність, за винятком деяких положень, зокрема, ч. 3 ст. 51-2 Закону, відповідно до якої на науково-педагогічних працівників, аспірантів і докторантів Академії, які мають класні чини, поширюється дія положень ст. 47, згідно з якою прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини, ч. 1 ст. 49, якою встановлюється склад заробітної плати прокурорів і слідчих прокуратури, а також деякі положення ст. 50-1 щодо пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих. Зважаючи на систему органів прокуратури (відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII до внесення змін Законом України № 113-IX від 19.09.2019) яку становлять Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури; місцеві прокуратури; військові прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура (ст. 7 Закону України «Про прокуратуру»), Національна академія прокуратури України не належить до органів прокуратури. Отже, працівники Національної академії прокуратури України не є посадовими та службовими особами органів прокуратури. При цьому працівники Національної академії прокуратури України вважаються такими, що припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування з моменту набрання чинності ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», тобто з 15 липня 2015 року (розділ ХІІ «Прикінцеві положення» Закону). При цьому, колегія суддів зауважує, що Національну академію прокуратури України визначено державною установою, яка здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів. Тобто вона від імені держави надає освітні послуги. Відтак, аналіз релевантних положень, чинного на час до ліквідації Національної академії прокуратури України, законодавства України, установчих документів Національної академії прокуратури України дає підстави для висновку про те, що працівники Національної академії прокуратури України (за винятком відряджених прокурорів) не є посадовими та службовими особами органів прокуратури, оскільки Національна академія прокуратури України не належить до органів прокуратури (ст. 7 Закону України «Про прокуратуру»), при цьому працівники Національної академії прокуратури України, які мали класні чини на момент набрання чинності цим Законом (15 липня 2015 року), вважаються такими, що припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; працівники Національної академії прокуратури України не є посадовими та службовими особами. Відтак, оскільки позивач не перебуває на публічній службі, працюючи старшим викладачем відділу підготовки прокурорів з організації роботи в органах прокуратури та викладання професійної етики інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України не приймав присяги державного службовця, не є державним службовцем, а посада, з якої його було звільнено, не відноситься до державної служби, на переконання суду апеляційної інстанції, у цій справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження, а такий є виключно трудовим спором, у зв`язку з чим повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про належність даної справи до справи цивільної юрисдикції є вірним. А, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер спірних правовідносин в даній справі, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі. Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з`ясовано всі обставини, що мають значення для вирішення справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 26 листопада 2020 року. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді А. Б. Парінов О. О. Беспалов