Постанова 4855 № 640/15434/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15434/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича, за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка О.В., у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка О.В. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами АТ «ВТБ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Уповноважену особу фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка О.В. внести інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача, як вкладника, що має право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів для внесення до реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що укладення договору та зарахування коштів на рахунок відбулося до запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «ВТБ БАНК». Окружний адміністративний суд міста Києва наголосив, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників АТ «ВТБ БАНК», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до приписів Закону № 4452-VI. Зауважив, що відповідач наділений повноваженнями на подання додаткової (уточнюючої) інформації про вкладників, які мають право на відшкодування. Підкреслив, що п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VІ не може бути застосованим ні до договору від 01 грудня 2017 року № 01-2017, ні до транзакцій (операцій), здійснених на його виконання, оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Стрюкова І.О., подала апеляційну скаргу, в якій, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повністю відповідають положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначає, що в розумінні Закону позивач не є вкладником, оскільки грошові кошти не залучені банком від нього, а є такими, що зараховані як «поворотна фінансова допомога» згідно договору від 01 грудня 2017 року № 01-2017 від третьої особи. У відзиві на апеляційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб підтримав її вимоги та зазначив, що ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено обов`язок Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснювати перевірку банківської діяльності неплатоспроможного банку та критерії визначення нікчемними правочинів, укладених банком за період в межах одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. Зазначає, що такі правочини, в тому числі й правочин, який укладений позивачем, є нікчемними в силу зазначеного Закону, незалежно від моменту їх виявлення. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що грошові кошти надійшли на його рахунок до запровадження тимчасової адміністрації у АТ «ВТБ БАНК». Підкреслює, що відповідач не надав до суду доказів встановлення нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що зазначені у ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», чи доказів, які б свідчили, що укладений позивачем договір є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданих відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ «ВТБ БАНК» відповідно до заяви - договору на оформлення банківських продуктів № 25036314 від 02 вересня 2014 року укладено договір на відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 . Між позивачем (далі - інвестор) та ТОВ «Промхауз» (далі - підприємство) укладено договір 01 грудня 2017 року № 01-2017 про надання поворотної фінансової допомоги. Відповідно до п. 1.1. вказаного договору інвестор надає підприємству поворотну фінансову допомогу, а підприємство зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Пунктом 8.1. договору передбачено, що договір діє до 27 грудня 2018 року. Відповідно до виписки AT «ВТБ БАНК» від 27 листопада 2018 року на поточний рахунок ОСОБА_1 22 листопада 2018 року від TOB «Промхауз» перераховано повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору від 01 грудня 2017 року № 01-2017 у розмірі 62000 грн 00 коп. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомила ТОВ «Промхауз» та позивача про те, що за результатами проведеної перевірки на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, виявлено, що правочини, в частині внесення 22 листопада 2018 року грошових коштів в розмірі 62000 грн 00 коп. на рахунок ОСОБА_1 є нікчемними відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_1 звернувся вказаним позовом до суду. Дослідивши обставини справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позовні вимоги до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» щодо визнання протиправною бездіяльності щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів та включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом коштів за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI). Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом. У силу приписів ст. 27 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частиною 6 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ч. 4 ст. 26 цього Закону. У силу приписів пунктів 2, 4, 6 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Аналіз викладених положень дає підстави для висновку, що Уповноважена особа наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами банку, що ліквідується, за рахунок коштів Фонду. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 4452-VI вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Вкладником, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Таким чином, передбачені Законом № 4452-VI гарантії за вкладом поширюються на осіб, які мають правовий статус вкладника неплатоспроможного банку (у розумінні ст. 2 Закону № 4452-VI). Такий статус передбачає, з-поміж іншого, наявність у банку вкладу, залученого, зокрема, на умовах договору банківського рахунку або договору банківського вкладу (депозиту). Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Як раніше зазначалось, між позивачем та AT «ВТБ БАНК» укладено договір банківського рахунку від 02 вересня 2014 року № 25036314 згідно з умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування. Відповідно до виписки по рахунку від 27 листопада 2018 року на поточний рахунок ОСОБА_1 22 листопада 2018 року від TOB «Промхауз» перераховано повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору від 01 грудня 2017 року № 01-2017 у розмірі 62000 грн 00 коп. Як стверджує відповідач у апеляційній скарзі, станом на 28 листопада 2018 року залишок коштів по рахунку позивача № НОМЕР_2 становив 60571 грн 44 коп. Наведене свідчить, що ОСОБА_1 є вкладником банку, на якого розповсюджуються гарантії на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду у межах гарантованої суми у розмірі до 200 000 грн 00 коп. Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивача не включено до переліку вкладників банку у зв`язку тим, що на думку Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вчинені позивачем правочини є нікчемними відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI. Пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 37 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Згідно ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для цілей отримання в подальшому гарантованої суми вкладу. Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 суд зазначив, що перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення ст. 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI. У цьому рішенні суд зазначив, що якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то ст. 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо нікчемності транзакцій (операцій) від 22 листопада 2018 року про перерахунок повернення фінансової допомоги згідно з договором від 01 грудня 2017 року № 01-2017 у розмірі 62000 грн 00 коп. на рахунок позивача № НОМЕР_2 , як таких, що мали на меті штучне створення умов для отримання коштів від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та додатково зазначає, що п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VІ не може бути застосованим ні до договору від 01 грудня 2017 року № 01-2017, ні до транзакцій (операцій), здійснених на його виконання, оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Фонд або його Уповноважена особа не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI. Суд апеляційної інстанції наголошує, що спірні правочини не створили та не створюють позивачу чи іншим особам будь-яких переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, вони не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Уповноважена особа, у свою чергу, не довела належними та допустимими доказами те, що у момент вчинення цих правочинів позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому саме така перевага полягала. Норми чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням чи належністю саме йому розміщених на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Підставою для розповсюдження на особу гарантій, передбачених Закону № 4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я. Відповідно до ст. 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншою особою. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 826/19355/15. Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (п. 3 ч. 1 ст. 52 Закону № 4452-VI). У даному випадку також неможливо стверджувати про нікчемність вчинених позивачем спірних правочинів з огляду на певні заборони, встановлені рішенням Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних. Суд апеляційної інстанції наголошує, що рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних, яке, окрім того, є банківською таємницею та не доводиться до відома клієнтів банку. При цьому, у даному випадку, невиконання посадовими особами банку приписів цього рішення не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність спірних правочинів. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2018 року № 3180 процедура виведення АТ «ВТБ БанкБАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації розпочиналося з 28 листопада 2018 року, а укладення договору банківського рахунку та транзакції по зарахуванню коштів у розмірі 62000 грн 00 коп на вказаний рахунок від ТОВ «Промхауз» відбулись до моменту запровадження процедури тимчасової адміністрації. Таким чином, відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати спірні правочини нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки їх нікчемності, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду. Частиною 2 ст. 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» ст. 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (п. 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10). Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (ст.ст. 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (ст. 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (ст.ст. 13 і 41 Конституції України). Крім того, ст. 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та ст.ст. 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором. Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (ч. 1 ст. 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації. Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року №

13. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими. Враховуючи вищенаведене, зміст ст. 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб дійшла помилкового висновку про нікчемність спірного правочину, протиправно застосувала наслідки його нікчемності, не включивши позивача до переліку владників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду. Аналогічну правову позицію щодо застосування норм Закону № 4452-VI та КАС України у подібних правовідносинах неодноразово виловлював Верховний Суд у постановах від 17 травня 2019 року у справі № 826/7207/15 від 17 травня 2019 року у справі № 826/28100/15, від 16 травня 2019 року у справі № 820/7242/15 та інших. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі Положення) уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду: перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (далі - Перелік) (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. У відповідності до пункту 5 розділу ІІІ Положення протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Таким чином, саме зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію про позивача у межах спірних правовідносин є належним та допустимим способом захисту порушених прав останнього. Аналогічну позицію щодо належного способу захисту у спорах цієї категорії неодноразово висловлював Верховний Суд у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 809/316/16, від 21 лютого 2019 року у справі № 820/167/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/561/16. З урахуванням встановлених вище обставин, колегія погоджується з позицією суду першої інстанції щодо того, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не надано доказів правомірності прийняття оскаржуваного рішення, що у свою чергу свідчить про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. У зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Стрюкової Ірини Олександрівни залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов