Постанова 4855 № 640/13001/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13001/19 Суддя першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Горяйнова А.М., суддів - Кузьмишиної О.М. та Чаку Є.В., за участю секретаря - Король Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України та Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення про результати розгляду скарги та постанови про відкриття виконавчого провадження, ВСТАНОВИЛА: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-275519-17; - визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 27 червня 2019 року № 29421/6/99-99-11-05-02-25; - визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві від 14 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 59354774. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року вказаний адміністративний позов було задоволено в частині вимог про визнання протиправними і скасування вимоги від 13 травня 2019 року № Ф-275519-17 та постанови від 14 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з 2017 року по І квартал 2019 року, у зв`язку з чим йому направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки). Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що протягом вказаного періоду був найманим працівником, а єдиний внесок із його заробітної плати сплачували роботодавці. Ухвалою суду від 13 липня 2020 року справу було призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Разом з тим ухвалою суду від 05 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні у зв`язку з необхідністю збирання додаткових доказів. Позивачу запропоновано надати витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5. На виконання ухвали суду від 05 листопада 2020 року ОСОБА_1 надав зазначений витяг. Під час судового засідання представник Головного управління ДПС у м. Києві підтримала апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених у ній. Інші учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з`явилися та про причини неявки суду не повідомили. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення апеляційної скарги, а явка представників сторін не є обов`язковою, колегія суддів відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України вирішила розглядати справу за відсутності вказаних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року - без змін, виходячи із такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 з 29 травня 2003 року по 30 травня 2019 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Відповідач виставив ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-275519-17, згідно з якою у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030 грн 90 коп. Вказана вимога була пред`явлена до Шевченківського районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві для виконання. Постановою державного виконавця від 14 червня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 59354774 з примусового виконання вимоги від 13 травня 2019 року № Ф-275519-17. ОСОБА_1 оскаржив вказану вимогу до Державної фіскальної служби України, однак рішенням від 27 червня 2019 року № 29421/6/99-99-11-05-02-25 у задоволенні скарги було відмовлено. Не погоджуючись із вказаними вимогою, рішенням та постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління ДФС у м. Києві сформувало оскаржувану вимогу незаконно та за відсутності правових підстав, а також з порушенням процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), зокрема відповідачем не надіслано позивачу відповідного акта перевірки. Колегія суддів в цілому погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Положеннями абз.абз. 1, 5 ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Процедуру стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначає Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, що затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (далі - Інструкція). Відповідно до абз.абз. 1-4 п. 8.2 Інструкції органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків; б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків; в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені. Згідно з абз. 6 п. 8.2 Інструкції у випадках, визначених підпунктами «б» та/або «в» цього пункту, вимога надсилається протягом п`яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати страхових внесків (заборгованість зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені). Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників. Положеннями абз. 1 п. 8.3 Інструкції передбачено, що вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників за формою згідно з додатком 9 цієї Інструкції (для страхувальника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 10 цієї Інструкції (для страхувальника - фізичної особи). Згідно відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-275519-17 була сформована на підставі облікових даних з карток особових рахунків страхувальників у зв`язку із наявністю недоїмки зі сплати страхових внесків на кінець звітного періоду. Формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) із зазначених підстав та у вказаний спосіб, без проведення перевірки та складення відповідного акту, повністю узгоджується із положеннями п.п. 8.2, 8.3 Інструкції. Разом з тим, обов`язковою умовою для направлення вимоги є наявність у платника страхових внесків недоїмки на кінець звітного періоду. Наявність у контролюючого органу права на формування і направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі даних особового рахунку платника, не звільняє від обов`язку довести фактичне виникнення недоїмки та підтвердити законність її нарахування і внесення до особового рахунку. У відповідності до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На підтвердження обґрунтованості свого рішення про формування і направлення ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-275519-17 відповідач разом із відзивом на адміністративний позов надав витяг із інтегрованої картки платника податків, згідно з якою у позивача станом на травень 2019 року була наявною заборгованість у розмірі 21030 грн 90 коп. Нарахування були здійснені позивачу як фізичній особі-підприємцю за період з 2017 року по І квартал 2019 року в розмірі мінімального страхового внеску. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Платники єдиного внеску визначені у ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно з п. 4 ст. 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Зазначена норма права вказує на те, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску. Єдиний внесок, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Аналізуючи вказану норму права, суд першої інстанції прийшов до висновку, що обов`язковою умовою для нарахування фізичній особі-підприємцю єдиного внеску є фактичне провадження нею підприємницької діяльності. Разом з тим, п. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який відносить фізичних осіб-підприємців до платників єдиного внеску, не ставить наявність у особи такого статусу у залежність від фактичного здійснення нею підприємницької діяльності. Натомість предметом правового регулювання ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є визначення бази нарахування єдиного внеску. Зазначена норма передбачає, що базою для нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Якщо ж платником не отримано дохід (прибуток), не залежно від причин, він зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Одночасно сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, така норма права вказує на те, що ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання прибутку в 2017-2019 роках безвідносно до причин, з яких у нього був відсутній прибуток, у тому числі у разі не здійснення підприємницької діяльності. Одночасно колегія суддів враховує, що згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівником є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Єдиний внесок, згідно з абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Разом з тим, правовідносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовані. При вирішенні справи колегія суддів, керуючись ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує правову позицію Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, що викладена в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19. Верховний Суд зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Разом з тим, Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. На виконання ухвали суду від 05 листопада 2020 року позивач надав витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, з якого вбачається, що протягом 2017-2019 років ОСОБА_1 був найманим працівником та за нього сплачувалися страхові внески в розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок. Мінімальний страховий внесок, згідно з абз. 13 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід). Згідно зі ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня 2017 року було встановлено в розмірі 3200 грн 00 коп. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата в місячному розмірі з 1 січня 2018 року становила 3723 грн 00 коп. Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» мінімальну заробітну плата в місячному розмірі з 1 січня 2019 року було встановлено на рівні 4173 грн 00 коп. У свою чергу ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачала, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відтак, мінімальний страховий внесок за 2017 року становив 704 грн 00 коп. (22 % від 3200 грн 00 коп.), за 2018 рік - 819 грн 06 коп. (22 % від 3723 грн 00 коп.), за 2019 рік - 918 грн 06 коп. (22 % від 4173 грн 00 коп.). Отже, наданий позивачем витяг підтверджує, що протягом 2017-2019 років ОСОБА_1 був найманим працівником, а роботодавці (страхувальники з кодами 33194459 та 40351370) протягом вказаного періоду сплачували за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством. За таких обставин колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні підстави здійснювати автоматичне нарахування позивачу єдиного внеску за 2017-2019 роки та вносити відповідні суми до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-275519-17, а також пред`являти її до примусового виконання. З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 23 березня 2020 року та не можуть бути підставою для його скасування. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А.М. Горяйнов Судді О.М. Кузьмишина Є.В. Чаку Постанова складена у повному обсязі 26 листопада 2020 року.