Постанова 4855 № 320/4212/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4212/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, - ВСТАНОВИЛА : У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області у якому просив: визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-3449-57 та від 13 листопада 2019 року № Ф-3449-57. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДПС у Київській області, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач як фізична особа-підприємець, зобов`язаній сплачувати єдиний соціальний внесок не зважаючи на те, що він не здійснював підприємницьку діяльність та за останнього єдиний соціальний внесок сплачував роботодавець. Апелянт стверджує, що фізичні особи-підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску за себе як фізичних осіб-підприємців. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач зазначає, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення адміністративного позову, а підстави для його зміни чи скасування відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 17 серпня 2006 року. Однак, як стверджує позивач, та не спростовано відповідачем, у період з 18 травня 2015 року та станом на час звернення до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність, а був найманим працівником у ТОВ «Українсько-словенське спільне підприємство «Київський обласний хлібопекарський комплекс», що підтверджуються копією довідки товариства від 03 березня 2020 року № 119 та індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців датою припинення підприємницької діяльності позивача є 15 листопада 2019 року. Згідно з даними інтегрованих карток платника податків по єдиному соціальному внеску ОСОБА_1 автоматично здійснено наступні нарахування: за 2017 рік - 704 грн 00 коп. х 12 = 8448 грн 00 коп.; за І квартал 2018 року (граничний термін сплати 19 квітня 2018 року) - 819 грн 06 коп. х 3 = 2457 грн 18 коп., сплачено 0 грн, сума боргу склала 10905 грн 18 коп.; за ІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19 липня 2018 року) - 819 грн 06 коп. х 3 = 2457 грн 18 коп., сплачено 0 грн, сума боргу склала 13362 грн 36 коп.; за ІІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19 жовтня 2018 року) - 819 грн 06 коп. х 3 = 2457 грн 18 коп., сплачено 0 грн, сума боргу склала 15819 грн 54 коп.; за IV квартал 2018 року (граничний термін сплати 21 січня 2019 року) - 819 грн 06 коп. х 3 = 2457 грн 18 коп., сплачено 0 грн, сума боргу склала 18276 грн 72 коп.; за І квартал 2019 року (граничний термін сплати 19 квітня 2019 року) - 918 грн 06 коп. х 3 = 2754 грн 18 коп., сплачено 0 грн, сума боргу склала 21030 грн 90 коп.; за ІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19 липня 2019 року) - 918 грн 06 коп. х 3 = 2754 грн 18 коп., сплачено 0 грн, сума боргу склала 23785 грн 08 коп.; ІІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19 жовтня 2019 року) - 918 грн 06 коп. х 3 = 2754 грн 18 коп. сплачено 0 грн, сума боргу склала 26539 грн 26 коп. Оскільки заборгованість позивачем не була сплачена, Головне управління ДПС у Київській області прийняло вимоги про сплату боргу (недоїмки): від 13 травня 2019 року № Ф-3449-57У, якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21030 грн 90 коп. та від 13 листопада 2019 року № Ф-3449-57, якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26539 грн 26 коп. Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача та вважаючи нарахування зобов`язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка зареєстрована фізичною особою-підприємцем. Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду, виходячи з наступного. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ) . У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Приписами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Судом першої інстанції встановлено, що контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску за період з січня 2017 року по 31 вересня 2019 року у розмірах, вказаних у вимогах про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-3449-57 та від 13 листопада 2019 року № Ф-3449-57. Разом з тим, починаючи з 18 травня 2015 року по дату припинення підприємницької діяльності - 15 листопада 2019 року, ОСОБА_1 працював у ТОВ «Українсько-словенське спільне підприємство «Київський обласний хлібопекарський комплекс», де йому виплачувалася заробітна плата, з якої роботодавцем здійснювалося відрахування, у тому числі і єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Положеннями абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до пп. 14.1.195 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України працівником є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Єдиний внесок, згідно з абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець. Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19. У вказаному судовому рішенні зазначено, що інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, у відповідача були відсутні підстави здійснювати автоматичне нарахування позивачу єдиного внеску за періоди роботи у ТОВ «Українсько-словенське спільне підприємство «Київський обласний хлібопекарський комплекс». З урахуванням наведеного та того, що матеріалами справи підтверджується обставини, за яких в оспорюваний період за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нараховував та сплачував роботодавець, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прийняті Головним управлінням ДПС у Київській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-3449-57 та від 13 листопада 2019 року № Ф-3449-57 є протиправними та підлягають скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов