Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/3895/19

Дата документу 24.11.2020 Справа № 333/3895/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/3895/19 Головуючий у 1 інстанції: Кулик В.Б. Провадження № 22-ц/807/2689/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «24» листопада 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Подліянової Г.С, Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2020 року про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей, ВСТАНОВИВ: В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей. Просила визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею, вирішити питання про судові витрати. В червні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила визначити до закінчення розгляду справи та/або виконання судового рішення порядок участі матері, ОСОБА_1 , у вихованні малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а саме: - кожної п`ятниці з 15 год. до 18 год. без присутності батька та інших сторонніх осіб без її згоди з можливістю забирати дітей з ДНЗ № 274 «Зайчатко» та з можливістю відвідування місця проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , відвідування парків, дитячих майданчиків, дитячих розважальних закладів, кафе, кінотеатрів, тощо з урахуванням стану здоров`я дітей, але при наявності медичних довідок, що підтверджують хворобу; - кожної суботи з 9 год. до 18 год. без присутності батька та інших сторонніх осіб без її згоди з можливістю забирати дітей з ДНЗ № 274 «Зайчатко» та з можливістю відвідування місця проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , відвідування парків, дитячих майданчиків, дитячих розважальних закладів, кафе, кінотеатрів, тощо з урахуванням стану здоров`я дітей, але при наявності медичних довідок, що підтверджують хворобу; - у будь-який інший час за домовленістю між батьками без присутності батька та інших сторонніх осіб без її згоди з можливістю забирати дітей з ДНЗ № 274 «Зайчатко» та з можливістю відвідування місця проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , відвідування парків, дитячих майданчиків, дитячих розважальних закладів, кафе, кінотеатрів, тощо з урахуванням стану здоров`я дітей, але при наявності медичних довідок, що підтверджують хворобу. - заборони ОСОБА_2 , який проживає разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_2 , змінювати зазначене місце проживання дітей до закінчення розгляду справи та/або виконання судового рішення, а також зобов`язати завчасно, але не пізніше ніж за три дні, попереджати матір дітей ОСОБА_1 про зміну місця перебування, навчання та виховання дітей, а також зміну даних ОСОБА_2 для електронного, телефонного та поштового зв`язку; - заборони будь-якій особі вивозити за межі території України малолітню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що проживають за адресою: АДРЕСА_2 , до закінчення розгляду справи та/або виконання судового рішення. В обґрунтування заяви зазначила, що 11 липня 2019 року районною адміністрацією Запорізької міської ради по Комунарскому району за було винесено розпорядження № 400р., відповідно до якого їй встановлені побачення із дітьми, яке ОСОБА_2 не виконувалось, у зв`язку з чим нею було подано низку заяв до органу опіки та піклування, Комунарського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області та Виконавчого комітету Запорізької міської ради. За результатами розгляду скарг до Виконавчого комітету Запорізької міської ради 19 вересня 2019 року районною адміністрацією Запорізької міської ради по Комунарскому району було винесено розпорядження № 503р «Про встановлення ОСОБА_1 порядку побачень із дітьми ОСОБА_5 , 2015 року народження, та ОСОБА_6 , 2017 року народження». Не зважаючи на наявність вказаного розпорядження з боку ОСОБА_2 штучно створюються умови аби не допускати її до дітей. Під час її зустрічей із дітьми у кімнаті постійно ведеться відеозйомка, завжди пильнують за нею ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та інші сторонні незнайомі особи. ОСОБА_8 та ОСОБА_7 погрожують їй, ображають і принижують на очах у дітей, забороняють брати дітей на руки, фотографувати їх, обмежують у спілкуванні. Вона не може вивести дітей на прогулянку, на дитячий майданчик, до парку, до лікарні, оскільки ОСОБА_2 забороняє виходити з квартири, побоюючись, що вона викраде дітей, ОСОБА_2 майже рік не випускає дітей з квартири. У погоджені заздалегідь дні ОСОБА_2 не дає побачитися із дітьми навіть у нього вдома, за вказаними фактами вона змушена щоразу викликати поліцію. Також, вона просила ОСОБА_2 дати їй змогу поспілкуватися з дітьми через Інтернет та відеозв`язок, але отримала відмову. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що заходи забезпечення позову є відмінними від предмету позову, необхідність застосування заходів забезпечення позову обумовлена необхідністю здійснення періодичного контролю за життям та здоров`ям дітей, рівністю прав матері та батька у вихованні дітей, порушенням відповідачем її прав на спілкування з дітьми та зловживання своїми правами, існує ризик того, відповідач може вивезти дітей за межі України, просила скасувати ухвалу суду та задовольнити її заяву. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що зміна графіку спілкування дітей з матір`ю є окремим предметом судового розгляду, матеріали справи не містять доказів наявності спору з приводу вивезення дітей за кордон, обмеження у праві на зміну місця проживання суперечить ст. 33 Конституції України. Матеріалами справи підтверджено, що в липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей, в якому просила визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею, вирішити питання про судові витрати. В червні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила визначити до закінчення розгляду справи та/або виконання судового рішення порядок участі матері, ОСОБА_1 , у вихованні малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а саме: - кожної п`ятниці з 15 год. до 18 год. без присутності батька та інших сторонніх осіб без її згоди з можливістю забирати дітей з ДНЗ № 274 «Зайчатко» та з можливістю відвідування місця проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , відвідування парків, дитячих майданчиків, дитячих розважальних закладів, кафе, кінотеатрів, тощо з урахуванням стану здоров`я дітей, але при наявності медичних довідок, що підтверджують хворобу; - кожної суботи з 9 год. до 18 год. без присутності батька та інших сторонніх осіб без її згоди з можливістю забирати дітей з ДНЗ № 274 «Зайчатко» та з можливістю відвідування місця проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , відвідування парків, дитячих майданчиків, дитячих розважальних закладів, кафе, кінотеатрів, тощо з урахуванням стану здоров`я дітей, але при наявності медичних довідок, що підтверджують хворобу; - у будь-який інший час за домовленістю між батьками без присутності батька та інших сторонніх осіб без її згоди з можливістю забирати дітей з ДНЗ № 274 «Зайчатко» та з можливістю відвідування місця проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , відвідування парків, дитячих майданчиків, дитячих розважальних закладів, кафе, кінотеатрів, тощо з урахуванням стану здоров`я дітей, але при наявності медичних довідок, що підтверджують хворобу. - заборони ОСОБА_2 , який проживає разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_2 , змінювати зазначене місце проживання дітей до закінчення розгляду справи та/або виконання судового рішення, а також зобов`язати завчасно, але не пізніше ніж за три дні, попереджати матір дітей ОСОБА_1 про зміну місця перебування, навчання та виховання дітей, а також зміну даних ОСОБА_2 для електронного, телефонного та поштового зв`язку; - заборони будь-якій особі вивозити за межі території України малолітню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що проживають за адресою: АДРЕСА_2 , до закінчення розгляду справи та/або виконання судового рішення. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Згідно з ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України). Частиною 3 ст.150 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права, про захист яких просить заявник, та інтересів інших учасників судового процесу. Крім того, при забезпечені позову мають бути враховані та взяті до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є визначення місця проживання малолітніх дітей сторін, які на час подачі позову проживають з батьком. Вказані правовідносини регулюються нормами ст.ст. 160-163 Сімейного кодексу України. В той же час в заяві про забезпечення позову шляхом встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх дітей, позивач вказує, що відповідач перешкоджає бачитись з дітьми. Статтями 141, 157 СК України врегульовані правовідносини по вирішенню батьками питань щодо виховання дитини. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 159 ЦПК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тобто вказані в позовній заяві та в заяві про забезпечення позову правовідносини є різними за своєю юридичною сутністю, є окремими предметом регулювання різними правовими нормами сімейного і цивільного законодавства та підлягають вирішенню окремо в судовому порядку як окремі позовні вимоги в окремій цивільній справі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактично в зазначеній частині заходів забезпечення позову заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є окремою вимогою про встановлення порядку участі матері у вихованні дітей, яка не є предметом позову в даній цивільній справі та яка відповідно до ч. 1 ст. 159 ЦПК України підлягає розгляду за відповідним позовом ОСОБА_1 в позовному провадженні. ОСОБА_1 не зазначено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову у вигляді обов`язку батька надавати матері час для спілкування з дитиною в певні дні, може істотно ускладнити чи унеможливить виконання рішення суду про визначення місця проживання та відібрання дитини. Крім того, позивачем не надано суду відомостей чи доказів того, що відповідач має намір вчинити дії по відношенню до своїх малолітніх дітей щодо зміни їх місця проживання. Щодо вимог ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони будь-якій особі вивозити за межі території України малолітню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до закінчення розгляду справи та/або виконання судового рішення колегія суддів виходить з наступного. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено існування будь-яких намірів щодо вивозу малолітніх дітей за межі території України. Також, підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Надаючи оцінку наведеним у заяві обставинам та доданим до заяви доказам, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у зазначений спосіб, оскільки наведені в обґрунтування заяви обставини не підтверджують наявність реальної загрози невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того, порядок перетину малолітніх дітей кордону задля забезпечення інтересів їх батьків врегульовано спеціальним законодавством України, в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст.ст. 149, 150 ЦПУ України застосовувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову, а тому заборона вивозити дітей за кордон, як забезпечення позову ОСОБА_1 не може бути застосована. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2020 року про відмову в забезпеченні позову у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 26 листопада 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: Г.С. Подліянова І.В. Кочеткова