Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/1703/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/1703/20 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю. Категорія 70 Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року м. Житомир Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Григорусь Н.Й., суддів: Борисюк Р.М., Микитюк О.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) в місті Житомирі цивільну справу № 274/1703/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2020 року, яке ухвалене суддею Хуторною І.Ю. у м. Бердичеві (повний текст складено 08.09.2020) встановив: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про звільнення його від сплати аліментів, присуджених рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 травня 2018 року у справі № 274/1934/18, стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування своїх вимог зазначив, що рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 листопада 2019 року у справі № 274/5525/18 визначено місце проживання дочок сторін із батьком позивачем у справі. Тому, оскільки діти проживають разом з ним, знаходяться на його утриманні, вказує на наявність підстав для звільнення його від сплати аліментів на доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також після уточнення позовних вимог - про стягнення з ОСОБА_2 на його користь на утримання останніх аліментів, у твердій грошовій сумі в розмірі по 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з жовтня 2018 року і до досягнення доньками повноліття. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2020 року позов задоволено частково, звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_5 за судовим наказом Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 травня 2018 року у справі № 274/1934/18, починаючи з 29 січня 2020 року. Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі по 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 06 березня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відтермінувати сплату аліментів до досягнення її донькою ОСОБА_8 трьох років, оскільки змоги платити аліменти вона не має. Зазначила, що суд першої інстанції не врахував її матеріальне становище, перебування на її утриманні ще чотирьох неповнолітніх дітей, один з яких є дитиною-інвалідом. Позивач у своїх запереченнях на апеляційну скаргу вважав рішення суду першої інстанції законним та таким що не підлягає скасуванню. Розгляд справи відбувся без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині звільнення позивача від сплати аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами підтверджено те, що діти на яких сплачувались аліменти батьком, проживають разом з ним, що є підставою для звільнення позивача від сплати аліментів на користь відповідача. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками доньок: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей (а.с. 13, 14). Доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають разом з батьком та перебувають на його утриманні, згідно рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 листопада 2019 року у справі № 274/5525/18, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року. 07 травня 2018 року на підставі поданої ОСОБА_9 заяви видано судовий наказ №274/1934/18, яким стягнуто з боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 на користь стягувача ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 в твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 19 квітня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Згодом ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2020 року за заявою ОСОБА_1 виконання вказаного судового наказу № 274/1934/18 від 07 травня 2018 року відстрочено до набрання законної сили рішення суду у цивільній справі №274/5525/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про зміну місця проживання дітей, визначення місця проживання дітей разом з батьком (а.с. 11-12). З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового наказу № 274/1934/18, виданого 07 травня 2018 року Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області (а.с. 66). Державним виконавцем повернуто стягувачу без подальшого виконання судовий наказ № 274/1934/18, виданий 07.05.2018 Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 67). Суд першої інстанції, встановивши факт проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з батьком позивачем ОСОБА_1 , правильно застосував положення ст. 197 СК України. Матеріалами справи та сторонами в судовому засіданні в суді першої інстанції підтверджено, що неповнолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_11 по теперішній час проживають разом з батьком ОСОБА_1 та перебувають на його утриманні. Відповідач ОСОБА_2 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживає, що нею не заперечується, відповідно має обов`язок щодо їх утримання. При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що на даний час між сторонами існує спір щодо місця проживання доньок сторін. Згідно ст. 188 СК України, батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Таким, чином висновок суду першої інстанції щодо звільнення позивача ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь відповідача ОСОБА_2 за судовим наказом Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 травня 2018 року № 274/1934/18, починаючи з 29 січня 2020 року є правильним та відповідає нормам матеріального права. Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання доньок в розмірі по 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, районний суд зазначив, що такий розмір є мінімальним, що визначений законом. Тому, стягнення аліментів у меншому розмірі суперечитиме положенням ст. 182 СК України. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_12 перебуває у шлюбі з ОСОБА_13 , який зареєстрований 16 травня 2019 року Бердичівським МРВ ДРАЦС ГТУЮ у Житомирській області (а.с. 40). Згідно довідки № 981 МК ВЖРЕМ № 7 від 05 листопада 2019 року ОСОБА_13 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з ним проживають: дружина ОСОБА_2 та діти: ОСОБА_14 , 2019 р.н., ОСОБА_15 , 2010 р.н, ОСОБА_16 , 2007 р.н., ОСОБА_17 , 2006 р.н. (а.с. 47). ОСОБА_2 та ОСОБА_13 є батьками малолітньої дочки ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , згідно копії свідоцтва про народження (а.с. 48). Відповідач ОСОБА_2 знаходиться на обліку в Бердичівському МУПСЗН та отримує одноразову допомогу при народженні дитини, виплати за період з лютого 2020 року до липня 2020 року склали 5 160 грн, що вбачається з довідки № 1156, виданої Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 25 серпня 2020 року (а.с. 68). Пасинок відповідача (син її чоловіка від першого шлюбу ОСОБА_13 ) - ОСОБА_15 , 2010 р.н., згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 12 серпня 2016 року Управлінням праці та соціального захисту населення, є дитиною з інвалідністю до 18 років (а.с. 49) та згідно виписки з історії хвороби стаціонарного хворого 28 вересня 2020 року йому здійснено операцію по вилученню металофіксатора проксимального відділу правої стегнової кістки (а.с. 81). Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Частиною третьою ст. 2 ЦПК України визначено основні засади (принципи) цивільного судочинства, зокрема - верховенство права. Згідно з частинами першою та другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789- ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя ст.181 СК України). Відповідно до чинної редакції частини першої ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до чинної редакції частини другої ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стаття 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Відповідно до частини третьої ст. 12, частини першої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та такий розмір гарантується. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлені такі розміри прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року 2 218 грн, з 1 липня 2 318 грн, з 1 грудня 2 395 грн. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, врахувавши сімейний та матеріальний стан відповідача, дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки стягнення з неї аліментів на утримання малолітніх доньок у розмірі меншому за мінімальний гарантований розмір, встановлений статтею 182 СК України, призведе до порушення прав дитини на належне матеріальне забезпечення. Крім того, батьки мають рівні обов`язки щодо утримання дитини. Вирішення питання, викладеного в апеляційній скарзі відповідача ОСОБА_2 щодо відтермінування сплати нею аліментів до досягнення її малолітньою донькою ОСОБА_8 трьох років є поза межами повноважень суду апеляційної інстанції та суперечить положенням ст. 374 ЦПК України. Позовні вимоги ОСОБА_1 відповідають способам захисту порушеного права, спільні діти сторін у справі проживають разом із батьком, а тому враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, спосіб, в якій позивач вважав за необхідне захистити права неповнолітніх дітей та свої права, не суперечить вимогам сімейного законодавства. Інші доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 не спростовують висновки суду, оскільки вони були предметом дослідження в судовому засіданні і суд дав їм належну оцінку. За таких обставин, рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є по суті правильним та обґрунтованим. Тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 26 листопада 2020 року.