Постанова КЦС ВС № 468/1095/15-ц

Постанова Іменем України 28 жовтня 2020 року м. Київ справа № 468/1095/15-ц провадження № 61-7960св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог посилалося на таке. 26 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № NKT0GA00000023, за яким позичальнику надано кредит у розмірі 24 000 дол. США строком до 25 липня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у порядку, встановленому цим договором. Посилаючись на те, що позичальник свої зобов`язання за договором щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків не виконує, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 25 червня 2015 року в розмірі 9 759,85 дол. США, яка складається з: 8 966,90 дол. США - заборгованість за кредитом; 268,45 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 48 дол. США - заборгованість з комісії, 0,50 дол. США - пеня, а також штрафи у розмірі 11,81 дол. США (фіксована частина) та 464,19 дол. США (процентна складова). Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 липня 2007 року № NKT0GA00000023 станом на 25 червня 2015 року в розмірі 4 839,35 дол. США. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач користувався отриманим кредитом, але в порушення умов кредитного договору не виконував своїх зобов`язань зі своєчасної сплати банку грошових коштів для погашення заборгованості за кредитом та сплати відсотків за його користування, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника за винятком безпідставно нарахованої позивачем сум винагороди та пені. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 рокурішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2018 рокускасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 липня 2007 року № NKT0GA00000023 станом на 25 червня 2015 року, яка складається з: 8 966,90 дол. США - тіло кредиту, 268,45 дол. США - відсотки за користування кредитними коштами, 10,60 грн - пеня за порушення грошового зобов`язання. Вирішено питання розподілу судових витрат.У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки за судовим рішенням від 12 грудня 2017 року визнано недійсною умову вищевказаного кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію та винагороду за надання фінансового інструменту, то відрахуванню з суми заборгованості за кредитним договором підлягають сплачені позичальником за період з 26 липня 2007 року до 25 червня 2015 року комісія у загальній сумі 4 512 дол. США та винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 360 дол. США, що разом дорівнює 4 872 дол. США. Тому з позичальника підлягають стягненню 8 966,90 дол. США - тіло кредиту та 268,45 дол. США - відсотки за користування кредитними коштами. Щодо вимоги банку про стягнення 48 дол. США зі сплати комісії, то апеляційний суд зазначив, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки судовим рішенням від 12 грудня 2017 року було визнано недійсною умову вищевказаного кредитного договору щодо обов`язку позичальника зі сплати щомісячної комісії за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту. Апеляційний суд з посиланням на передбачену статтею 61 Конституції Українизаборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з позичальника пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язань щодо несвоєчасного повернення кредитних коштів підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 0,50 дол. США, що відповідно до умов договору підлягає стягненню в гривневому еквіваленті - 10,60 грн. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 4 363,35 дол. США. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правової позиції Верховного Суду з питань незаконно встановленої комісійної винагороди та зарахування на погашення заборгованості за кредитом. Ненадання доказів позивачем об`єктивно обумовлює підстави для залишення позову без розгляду, оскільки встановлювати істину у справі на підставі таких даних, які влаштовують позивача, є свідомим порушенням прав відповідача. Судами не було виконано вимоги щодо зупинення провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням у іншій справі. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає. Суди встановили, що 26 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», а надалі - АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № NKT0GA00000023, за умовами якого ОСОБА_1 взяв у банку кредит у розмірі 26 400 дол. США, з яких 24 000 дол. США - на споживчі цілі, а 2 400 дол. США - на сплату страхових платежів, передбачених кредитним договором, з кінцевим терміном повернення до 25 липня 2017 року та сплатою відсотків за користування ним, виходячи з відсоткової ставки 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту одноразово у момент надання кредиту, а також у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору. Періодом сплати вважається з 21 до 28 числа кожного місяця. Порядок погашення заборгованості за цим договором здійснюється таким чином: щомісяця у період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 381,23 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди (пункт 7.1 кредитного договору). За порушення зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,34 % на місяць на суму непогашеної у строк заборгованості за кредитом (пункт 7.4 кредитного договору). Додатковою угодою від 22 липня 2010 року № 1/1-1 до кредитного договору сторонами визначено, що починаючи з 22 липня 2010 року діє новий розмір річної відсоткової ставки - 12,58 %. На момент звернення до суду з позовом позивачем надано розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідно до якого станом на 25 червня 2015 року позивач нарахував відповідачу заборгованість за кредитним договором від 26 липня 2007 року № NKT0GA00000023 у розмірі 9 759,85 дол. США, яка складається з: 8 966,90 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочене тіло у розмірі 828,37 дол. США; 268,45 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, в тому числі прострочені відсотки у розмірі 168,16 дол. США; 48 дол. США - заборгованість з комісії, 0,50 дол. США - пеня, а також штрафи у розмірі 11,80 дол. США (фіксована частина) та 464,19 дол. США (процентна складова). Отже, загальна сума заборгованості за розрахунком позивача станом на 25 червня 2015 року становить 9 759,84 дол. США. Окрім вказаної суми позивач списав пеню у розмірі 283,39 дол. США. Встановлено, що рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року у справі № 468/1095/15-ц за позовом ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину визнано недійсною умову кредитного договору від 26 липня 2007 року № NKT0GA00000023 щодо обов`язку позичальника зі сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, а також у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця. Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року в частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат за проведення судової експертизи скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. (т. 2, а. с. 100-107). Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року в частині вирішення вимог про визнання недійсною умови кредитного договору від 26 липня 2007 року № NKT0GA00000023 щодо обов`язку позичальника зі сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від розміру наданого кредиту на момент надання кредиту, а також у розмірі 0,2 % від розміру наданого кредиту щомісяця скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовлено. В іншій частині рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року залишено без змін. Вирішено компенсувати АТ КБ «ПриватБанк» сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 1 705,24 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У вказаній справі суд касаційної інстанції виходив з того, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині покладення на позичальника обов`язку зі сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від розміру наданого кредиту на момент надання кредиту, а також у розмірі 0,2 % від розміру наданого кредиту щомісяця, оскільки задоволення цих вимог не є належним способом захисту прав позивача та не призведе до реального відновлення його порушених прав. Правочин в указаній частині є нікчемним відповідно до закону, без необхідності визнання його недійсним. Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Задовольнивши позов частково, суд апеляційної інстанції, з урахуванням статей 526, 527, 611, 625, 1054, 1050 ЦК України, наданих банком доказів на обґрунтування позовних вимог про стягнення заборгованості, дійшов висновку, що ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, прострочив повернення заборгованості за кредитом і не виконав зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим повинен сплатити заборгованість за кредитним договором. Відповідно до статті 549 ЦК України пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій, водночас при порушенні позичальником строків виконання зобов`язання позивач застосував подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду, що є порушенням статті 61 Конституції України, а тому позовні вимоги банку в частині стягнення штрафу не підлягають задоволенню. Суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку сплати банку заборгованості у розмірі 8 966,90 дол. США - тіло кредиту, 268,45 дол. США - відсотки за користування кредитними коштами, 10,60 грн - пеня за порушення грошового зобов`язання. Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна. Згідно з абзацом другим-частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частинами першою, другою статті 228 ЦК Українипередбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшов висновку, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. З огляду на указані норми матеріального права та правовий висновок умова кредитного договору від 26 липня 2007 року № NKT0GA00000023 про сплату комісії за користування кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту є нікчемною, тому заслуговують на увагу доводи заявника про те, що при визначенні розміру заборгованості необхідно врахувати суми комісії за користування кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту, які позичальником сплачені впродовж періоду виконання умов договору. Таким чином, позовні вимоги банку про стягнення заборгованості, зі складу якої не вилучено сплачені відповідачем суми комісії та винагороди за надання фінансового інструменту, є необґрунтованими з вищевказаних підстав, а висновок апеляційного суду про задоволення вимог про стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі, який визначений банком, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, суд апеляційної інстанції указаного до уваги не взяв та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача тіла кредиту, який обґрунтовано виходив з того, що такий розмір заборгованості необхідно визначати з огляду на зайву сплату відповідачем комісії та винагороди за надання фінансового інструменту. Зокрема, суд першої інстанції правильно виходив з того, що від нарахованої банком суми заборгованості необхідно відняти сплачені позичальником суми комісії та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 4 872 дол. США. Водночас не може залишитися в силі і рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягнення боргу за тілом кредиту, оскільки визначивши загальний розмір заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції у порушення вимог статті 265 ЦПК України не конкретизував суми заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача. Тому рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає зміні із зазначенням, що на часткове задоволення позову з відповідача на користь банку необхідно стягнути заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 4 094,90 дол. США (з розрахунку: 8 966,90 дол. США (нарахована банком заборгованість за кредитом) - 4 512 дол. США (сума сплаченої комісії) - 360 дол. США (сума сплаченої винагороди за надання фінансового інструменту)). Заявником не оспорюється право банку на стягнення з нього тіла кредиту, а касаційна скарга не містить доводів про неправильність рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення відсотків за користування кредитом та пені. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції у частині стягнення заборгованість за кредитом (тілом кредиту), а рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає змісту статті 265 ЦПК України, то рішення апеляційного суду в указаній частині підлягає скасуванню, а рішення першої інстанції - зміні, зокрема, з відповідача на користь банку підлягає стягненню 4 094,90 дол. США - заборгованість за кредитом (з розрахунку: 8 966,90 дол. США (нарахована банком заборгованість за кредитом) - 4 512 дол. США (сума сплаченої комісії) - 360 дол. США (сума сплаченої винагороди за надання фінансового інструменту)). У решті рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивачем сплачено судовий збір при подачі позову в сумі 2066,16 грн та при подачі апеляційної скарги в сумі 3 099,24 грн, всього - 5 165,40 грн. Відповідачем сплачено судовий збір при подачі апеляційної скарги в сумі 3 099,24 грн та при подачі касаційної скарги в сумі 4 132,32 грн, всього - 7 231,56 грн. Загальна суму пред`явлених вимог позивачем становить 9 759,85 дол. США, а задоволено в сумі 4 363,85 дол. США, що у відсотковому співвідношенні становить 55,29 %. Застосувавши правило взаємозаліку обов`язку сторін зі сплати судових витрат одне одному, остаточно з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 923,78 грн. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року в частині вирішення вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) скасувати, а рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2018 року в цій частині змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 4 094,90 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту). У решті постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 923,78 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко