Постанова КЦС ВС № 176/331/15-ц

Постанова Іменем України 12 лютого 2020 року м. Київ справа № 176/331/15-ц провадження № 61-16132св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_1 , відповідач за зустрічним позовом- акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивувало тим, що 27 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNJ0GA00000134, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 8 800 доларів США на термін до 27 червня 2012 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за його користування. Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечено порукою, відповідно до укладеного 27 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 договору поруки, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № DNJ0GA00000134. ОСОБА_1 умови договору не виконувала належним чином, тому станом на 30 червня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 14 588,28 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30 червня 2017 року становить 380 608,23 грн та складається із: 4 002,79 доларів США - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 9 719,49 доларів США - заборгованість по процентами за користування кредитом; 616 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 250 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Уточнивши позовні вимоги, банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 588,28 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30 червня 2017 року складає 380 608,23 грн. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання умов кредитного договору недійсними. Зустрічний позов мотивовано тим, що вимоги банку, викладені в пункті 7.1 кредитного договору № DNJ0GA00000134 стосовно сплати щомісячної комісії у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, не відповідають вимогам частини п`ятої статті 11 та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вона як споживач не зобов`язана сплачувати за обслуговування кредиту. Крім того, вказувала, що пункт 5.1 кредитного договору встановлює штраф за порушення строків платежів будь-якого з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів у розмірі 250 грн + 5% від суми позову. Посилаючись на положення частини другої статті 549 ЦК України, вважала, що така фіксована сума штрафу і штрафів від суми позову підлягають визнанню недійсними. Уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати недійсним пункт 7.1, у частині сплати щомісячної комісії у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту та пункт 5.4. кредитного договору від 27 липня 2007 року № DNJ0GA00000134, укладеного між нею та АТ КБ «ПриватБанк». Зарахувати в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2007 року № DNJ0GA00000134 суму сплаченої комісії у розмірі 440 доларів США. Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2016 року об`єднано в одне провадження з позовом АТ КБ «ПриватБанк» зустрічний позов ОСОБА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2019 року, у складі судді Павловської І. А. у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 про захист прав споживача та визнання умов кредитного договору недійсним відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 мала виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати відсотків, винагороди, комісії до 28 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (до 27 червня 2012 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Оскільки останній платіж ОСОБА_1 внесла 28 липня 2009 року, перебіг відліку строку позовної давності почався з 29 серпня 2009 року, коли ОСОБА_1 не сплатила черговий платіж до 28 серпня 2009 року, як це передбачено умовами укладеного сторонами договору, однак АТ КБ «ПриватБанк» з позовом до суду звернулося 14 лютого 2015 року, тобто після спливу позовної давності щодо останнього щомісячного платежу. Крім того, банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя. Однак такі вимоги до поручителя пред`явлені не були. Пославшись на положення частини четвертої статті 559 ЦК України, суд першої інстанції вказав, що порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, тому вимога банку про стягнення заборгованості з поручителя задоволенню також не підлягає. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про визнання недійсним пункту 7.1 кредитного договору стосовно сплати щомісячної комісії у розмірі 0,20% річних від суми виданого кредиту є обґрунтованими, проте враховуючи, що відповідач пропустила встановлений законом строк звернення до суду за захистом порушеного права, у задоволенні позову в цій частині відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності. Відмовляючи в задоволенні вимог зустрічного позову в частині визнання недійсним пункту 5.4 кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, частиною другою статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства та вказав, що законом передбачена свобода договору щодо встановлення розміру неустойки, предметом якої є грошова сума. Також суд вважав, що даний пункт не містить у собі несправедливих умов, які б могли тягнути за собою визнання його недійсним. Крім того, суд вказав, що не підлягає задоволенню вимога щодо зарахування в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2007 року суми сплаченої комісії, оскільки суд не вправі вчиняти певні фінансові розпорядчі дії. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто на користь АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № DNJ0GA00000134 від 27 липня 2007 року в розмірі 14 588,28 доларів США, що за курсом НБУ станом на 30 червня 2017 року складає 380 608,23 грн: заборгованість за кредитом - 4 002,79 доларів США, заборгованість за відсотками за користуванням кредитом - 9 719,49 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 616,00 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 250,00 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 9 135,00 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2019 року залишено без змін. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявний гарантійний лист від 25 березня 2014 року, згідно якого ОСОБА_1 зобов`язалася до 01 січня 2015 року виконати перед АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язання за кредитним договором від 27 липня 2007 року № DNJ0GA00000134 та погасити заборгованість, яка становить 15 677 доларів США. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначений гарантійний лист свідчить про визнання станом на 25 березня 2014 року ОСОБА_1 свого боргу перед банком, та є умовою для переривання строку позовної давності. Тому, подавши позовну заяву 14 лютого 2015 року, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з вимогою до боржника в межах строку позовної давності. При цьому суд дійшов висновку, що в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості солідарно з поручителя рішення суду прийнято відповідно до норм діючого законодавства та скасуванню не підлягає. В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» і залишити в цій частині в силі рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2019 року. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України (тут і надалі по тексту у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) в касаційному порядку не переглядаються. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк» дійшов помилкового висновку про те, що гарантійний лист, підписаний нею 25 березня 2014 року, має відношення до кредитного договору, укладеного між нею та банком 27 липня 2007 року. Натомість суд першої інстанції правильного встановив, що своїм листом-вимогою від 06 лютого 2012 року про повернення суми кредиту банк на підставі статей 1050, 1054 ЦК України змінив строк виконання зобов`язання. Посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц просила врахувати, що після зміни строку виконання зобов`язання банк не може нараховувати проценти, пеню, штрафи. Крім того, посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 вказує, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не звернув увагу на положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якою кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-яких збори за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, які є ненікчемними в силу Закону. У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області. У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 27 липня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № DNJ0GA00000134, відповідно до якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 27 липня 2007 року по 27 червня 2012 року включно, у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 8 800 доларів США на споживчі цілі і сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, проценти за дострокове погашення кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 кредитного договору. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти щомісячний платіж у сумі 212,22 доларів для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, процентам, винагороди, комісії. (пункт 7,1 кредитного договору). Розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам. Банк виконав свої зобов`язання та надав позичальнику кредит в сумі 8 800 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , 27 липня 2007 року укладено договір поруки № DNJ0GA00000134. За умовами договору поруки ОСОБА_2 виступила поручителем ОСОБА_1 і взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язанням ОСОБА_1 , що виникають з умов кредитного договору. Відповідно до пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною (пункт 4 договору поруки). Згідно з пунктом 5 договору поруки у випадку невиконання боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого пунктом 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання. Встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором від 27 липня 2007 року № DNJ0GA00000134 належним чином не виконувала, в зв`язку з чим станом на 30 червня 2017 року виникла заборгованість в розмірі 4 588,28 доларів США, яка складається з наступного: 4 002,79 доларів США - заборгованість за кредитом; 9 719,49 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 616,00 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 484,24 доларів СЩА - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. 06 лютого 2012 року на адресу ОСОБА_1 банком направлено вимогу щодо повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту в тридцяти денний строк з дня отримання даної вимоги. При цьому зазначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов`язання в зазначеній термін, банк має намір продати предмет іпотеки, уклавши відповідний договір купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, або звернути стягнення на предмет іпотеки у будь-який інший спосіб, передбачений законодавством України, кредитним договором та договором іпотеки. Відповідно до гарантійного листа від 25 березня 2014 року ОСОБА_1 зобов`язалась виконати перед АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язання за кредитним договором від 27 липня 2007 року та погасити заборгованість, яка становить 15 677 доларів США. У січні 2015 року на адресу відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 банк надіслав вимогу про виконання грошових зобов`язань. Зазначена вимога підлягала виконанню протягом п`яти календарних днів з дати одержання повідомлення.

Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Мотиви з яких виходив Верховний Суд Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає не в повній мірі. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте такі вимоги банком не заявлялися. Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Щодо вимоги про стягнення заборгованості з комісії, Верховний Суд вважає за потрібне зазначити наступне. Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Таким чином, враховуючи наведений правовий висновок, вимога про стягнення заборгованості з комісії задоволенню не підлягала, з тих підстав, що вона є необґрунтованою, оскільки банк не мав права встановлювати у спірному кредитному договорі, який укладено 27 липня 2007 року, винагороду за резервування грошових коштів, тобто фактично за видачу кредитних ресурсів та за дії, які банк вчиняє на власну користь. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції подала заяву про застосування позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов`язання. При цьому право вимагати повернення щомісячних прострочених платежів у кредитора виникає за обставин, якщо ним дотримано строк давності за вимогами про повернення кредиту в цілому. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14). У пункті 7.1 кредитного договору передбачено, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: Щомісяця в період сплати (період сплати вважати з 21 по 28 число кожного місяця) позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 212,22 доларів для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, процентам, винагороди, комісії. У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема, оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту ( залишок заборгованості по кредиту), процентів, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення терміну оплати 120 календарних днів. Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови (обставини) за яких строк повернення кредиту змінюється. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року в справі № 6-1174цс16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 внесено 28 липня 2009 року, який зараховано на погашення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди та комісії. Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 7.1 кредитного договору), та банк мав право з 28 листопада 2009 року (період з 21 по 28 липня 2009 року + 120 календарних днів) і протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише 14 лютого 2015 року, тобто поза межами строку позовної давності, обумовленої сторонами. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого зобов`язання. Гарантійний лист на який послався апеляційний суд, як підставу для переривання строку позовної давності, складено 25 березня 2014 року, тобто вже після спливу позовної давності, а отже не може бути підставою для його переривання. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції що гарантійний лист від 25 березня 2014 року, яким ОСОБА_1 зобов`язалася до 01 лютого 2015 року виконати перед кредитором зобов`язання за кредитним договором, укладеним 27 липня 2007 року та погасити заборгованість, яка становить 15 677 доларів США перериває строк позовної давності та є підставою для задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» в часині стягнення боргу з ОСОБА_1 є необґрунтованими, та таким, що суперечать статті 264 ЦК України. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про необхідність задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині є помилковими. Висновки суду апеляційної інстанції щодо нарахування процентів після спливу строку кредитування (28 листопада 2009 року) за договором кредиту від 27 липня 2007 року, суперечать висновкам, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), тому рішення в частині стягнення заборгованості за процентами та пенею з ОСОБА_1 , нарахованих після спливу строку кредитування, підлягає скасуванню. Посилання заявника на неправомірність нарахування банком комісії за обслуговування кредиту є такими, що заслуговують на увагу та узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16. Згідно зі статтею 412 ЦПК України (у редакції на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу підлягає скасуванню. Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак помилково мотивував своє рішення в цій частині, то рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2019 року необхідно змінити в частині вирішення позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат При подачі касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 000 грн судового збору. Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року заявнику, не довше ніж до ухвалення судового рішення, відстрочено сплату судового збору у розмірі 3 000 грн. Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» скасуванню, то з АТ КБ «ПриватБанк» необхідно стягнути судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 000 грн, а на користь держави 3 000 грн. Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині задоволення позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та вирішення питання про судові витрати скасувати. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2019 року щодо вирішення позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір на користь держави у розмірі 3 000 грн та на користь ОСОБА_1 у розмірі1 000 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович