Постанова 4824 № 754/14543/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/14543/18 Головуючий у І інстанції Клочко І.В. Провадження №22-ц/824/12076/2020 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 25 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Прокуратури міста Києва та Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури міста Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, ВСТАНОВИВ: у жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури міста Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури. В обґрунтування позовної заяви зазначав, що наказом голови Державної Податкової адміністрації у м. Києві від 28 лютого 2008 року № 50-4994 він був призначений на посаду начальника слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва. 31 травня 2008 року слідчим відділом Прокуратури міста Києва відносно нього було порушено кримінальну справу №50-4994, а його було затримано у порядку статті 115 КПК України (у редакції 1960 року). 02 червня 2008 року йому було пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, цього ж дня продовжено термін затримання до 10 днів. Постановою старшого слідчого Прокуратури міста Києва від 02 червня 2008 року, яка санкціонована заступником прокурора міста Києва, його відсторонено від посади начальника слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва. 10 червня 2008 року, а також повторно 18 червня 2008 року відносно нього був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, який не скасований. Наказом заступника начальника управління - начальником відділу проходження служби податковою міліцією управління персоналу Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 17 червня 2008 року його було звільнено з податкової міліції у відставку (за віком). 19 січня 2011 року кримінальна справа відносно нього направлена до Шевченківського районного суду м. Києва, де розглядалась майже три роки. 25 грудня 2013 року постановою Шевченківського районного суду м. Києва, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 05.06.2014 року, кримінальна справа повернута на додаткове розслідування у прокуратуру м. Києва. 09 грудня 2014 року слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу Прокуратури міста Києва була винесена постанова про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014100000001027 від 22 серпня 2014 року, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання. Зазначав, що внаслідок свавільного та цинічного порушення його прав, що полягало у більш ніж шестирічній тривалості досудового слідства та судового розгляду, із застосуванням затримання в порядку статті 115 КК України (в редакції 1960 року), пред`явленням обвинувачення, обранням запобіжного заходу, відсторонення від посади, та накладення арешту на його майно, яке завершене закриттям кримінального провадження відносно нього у зв`язку із реабілітуючими підставами, йому було завдано моральної шкоди. Звертав увагу суду, що протягом усього часу перебування під слідством, він своєї вини не визнавав, але відчував приниження та зневагу з боку оточуючих, внаслідок чого втратив довіру до правоохоронних органів. Вважає, що суттєві порушення його громадянських та людських прав стали підставою для душевних та фізичних страждань, руйнування життєвих планів та соціальних зв`язків, тривалого відриву від сім`ї, погіршення відносин з оточуючими, вплинули на його психологічний стан, що тепер вимагає віднього додаткових зусиль для організації свого життя. Ураховуючи викладене, та посилаючись на положення статті56 Конституції України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статті 1167, 1176 ЦК України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ОСОБА_1 просив суд відшкодувати йому за рахунок державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури у розмірі 3 132 000грн. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року позов задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури в розмірі 900000,00грн. Зобов`язано Державну казначейську службу України списати в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 900 000,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційними скаргами звернулись Прокуратура міста Києва та Державна казначейська служба України, в яких, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, вирішивши питання розподілу судових витрат. Зокрема, представник Прокуратури міста Києва та її посадових осіб Стретович М. в доводах апеляційної скарги не погоджується із мотивами, викладеними судом в оскаржуваному судовому рішенні, щодо підстав виникнення права на відшкодування позивачу моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Задовольняючи частково заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції, в порушення принципу рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, не прийняв в якості доказу та не дослідив у судовому засіданні постанову заступника прокурора міста Києва С.Репецького від 08.02.2019 року, якою постанову слідчого від 09.12.2014 року про закриття кримінального провадження №4201410000001027 від 22.08.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України скасовано. Зазначена постанова від 08.02.2019 року безпосередньо стосується предмету позову та впливає на законність і обґрунтованість судового рішення, тому представником відповідача - прокуратури міста Києва 11.02.2019 року до канцелярії Деснянського районного суду м. Києва подано клопотання про долучення до матеріалів даної цивільної справи копії постанови від 08.02.2019 року. У підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 11.02.2019 року за участю позивача, представником прокуратури міста Києва повідомлено суду про скасування постанови слідчого від 09.12.2014 року про закриття кримінального провадження №4201410000001027 від 22.08.2014 року, на яку ОСОБА_1 посилався, як на доказ своїх позовних вимог. Однак, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, поданий стороною відповідача доказ не прийняв. Апелянт також вказує, що кримінальне провадження №4201410000001027 від 22.08.2014 року наразі перебуває у провадженні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві. 25.09.2020 року позивачем ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва, в якому позивач звертає увагу на відсутність у Стретович М.О. повноважень на представництво інтересів відповідача - Прокуратури міста Києва у суді першої інстанції, оскільки копія довіреності, наявна в матеріалах справи, належним чином не засвідчена. Крім того, документи, які долучені до матеріалів справи стороною відповідача, зокрема копія постанови заступника прокурора міста Києва від 08.02.2019 року та копії довіреностей на ім`я прокурора відділу представництва в цивільному судочинстві та органів прокуратури в суді Стретович Маргарити Олександрівни завірені особою, не уповноваженою на вчинення таких дій у встановленому порядку. Зазначає, що подані до суду довіреності, підписані від імені першого заступника та виконувача обов`язків прокурора міста Києва Є.Стояновського, викликають у нього обґрунтований сумнів у достовірності підписів. Вказує також на подання суду не уповноваженою особою недопустимих доказів, яким на його думку є постанова заступника прокурора міста Києва С.Репецького від 08.02.2019 року, яка була надана суду через чотири роки після закриття кримінального провадження. Позивач зазначає, що вказавши в тексті апеляційної скарги про додання до неї документів, підтверджуючих сплату судового збору, представник відповідача вчинила службове підроблення, адже достовірно знала, що станом на 19.08.2020 року судовий збір не сплачено. Крім того, позивач вказав, що незважаючи на загальну відповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, на його думку, при визначенні розміру відшкодування завданої моральної шкоди, судом було невірно застосовано норми матеріального права, тому, в прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції змінити рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 3 683 940,00 гривень, а також стягнути з відповідачів на користь позивача понесені ним витрати на оплату проведення психологічної експертизи в сумі 16 500 грн. та комісію банку 165,00 грн. Державна казначейська служба України в своїй апеляційній скарзі не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо розміру моральної шкоди, вважає, що вони не випливають з обставин справи та не підтверджуються доказами, а визначена судом сума є завищеною і не відповідає дійсності. Зазначає, що виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеного Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» в сумі 3 723,00 грн., та враховуючи термін перебування позивача під слідством та судом, розмір моральної шкоди повинен становити 291 635, 00 (3723,00х78 міс.=290394,00грн. та (3723,00:30дн.)х10 дн.=1241,00 грн.) Крім того, оскільки судом не встановлено неправомірності дій чи бездіяльності Державної казначейської служби України, відсутні будь-які підстави для зобов`язання Казначейства вчинити певні дії на користь позивача. У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, позивач ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість та надуманість доводів скарги, яка містить посилання на норми Кодексу адміністративного судочинства України, що свідчить про її формальний характер. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. У судовому засіданні представник Київської міської прокуратури - Чипова О.В. підтримала апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва і просив її задовольнити. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечував, підтримав викладене ним у відзивах на апеляційні скарги. Державна казначейська служба України свого представника для участі у судовому засіданні не направила, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку представника відповідача такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог з наступних підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно із положеннями статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального законодавства не відповідає. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом 6 років 6 місяців 10 днів, а саме з 31 травня 2008 року по 14 грудня 2014 року, що є підставою для відшкодування на його користь моральної шкоди. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися із такими висновками, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин справи, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, з матеріалів справи вбачається, що 31 травня 2008 року постановою старшого слідчого відділу Прокуратури м. Києва порушено кримінальну справу щодо начальника слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України (том 1 а. с. 22). 12 вересня 2008 року постановою старшого слідчого відділу Прокуратури м. Києва притягнуто ОСОБА_1 як обвинуваченого і пред`явлено йому обвинувачення у злочині, передбаченого частиною другою статті 368 КК України (том 1 а.с. 24-27). Постановою заступника прокурора м. Києва від 02 червня 2008 року відсторонено ОСОБА_1 від посади начальника слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (том 1 а. с. 28). 02 червня 2008 року заступником прокурора м. Києві винесено постанову про проведення обшуку у службовому кабінеті № 314 начальника слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, з метою вилучення речей та цінностей, здобуті злочинним шляхом, а також інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини у справі (том 1 а.с.36), а згідно з протоколом від 03 червня 2008 року проведено обшук (том 1 а.с.37-38). 03 червня 2008 року Прокуратурою міста Києва винесено постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо обвинуваченого ОСОБА_1 (том 1 а.с.39-40). Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2008 року продовжено на 10 діб затримання обвинуваченого ОСОБА_1 (том 1 а.с.41-42). Наказом заступника начальника управління - начальником відділу проходження служби податковою міліцією управління персоналу Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 17 червня 2008 року ОСОБА_1 було звільнено з податкової міліції у відставку (за віком) (том 1 а.с.30). 12 вересня 2008 року старшим слідчим відділу прокуратури м. Києва винесено постанову про закриття в частині обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1 , кваліфікуючу за ознаками частини другої статті 368 КК України (том 1 а.с.52). 03 червня 2009 року прокурором слідчого відділу прокуратури м. Києва винесено постанову про скасування постанови старшого слідчого відділу прокуратури м. Києва від 12 вересня 2008 року про закриття в частині обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1 , кваліфікуючу за ознаками частини другої статті 368 КК України (том 1 а.с.53). 19 січня 2011 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України (том 1 а.с.54-67) Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною дугою статті 368 КК України повернуто на додаткове розслідування (том 1 а.с.75-78). 09 грудня 2014 року слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу Прокуратури м. Києва винесена постанова про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100000001027 від 22 серпня 2014 року, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання (том 1 а.с.20-21) Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: - постановлення виправдувального вироку суду; - встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; - закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; - закриття справи про адміністративне правопорушення. У даній справі, суд першої інстанції, вважаючи обґрунтованими доводи позивача ОСОБА_1 щодо незаконності притягнення його до кримінальної відповідальності, не взяв до уваги та не дав належної оцінки постанові заступника прокурора міста Києва С.Репецького від 08.02.2019 року, якою постанову слідчого від 09.12.2014 року про закриття кримінального провадження №4201410000001027 від 22.08.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України скасовано. (том 1 а.с. 160-161) Так, з матеріалів справи вбачається, що 11.02.2019 року представником Прокуратури міста Києва Стретович М.О. до Деснянського районного суду м. Києва подано клопотання про долучення належним чином завіреної копії вищевказаної постанови до матеріалів даної цивільної справи. Згідно із протоколом судового засідання від 11.02.2019 року, в судовому засіданні представник відповідача Стретович М.О. підтримала вказане клопотання, а протокольною ухвалою суду вирішено приєднати копію постанови про скасування постанови про закриття кримінального провадження. (том 1 а.с. 164) В той же час, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що доводи прокуратури міста Києва щодо скасування постанови про закриття кримінального провадження не приймаються судом до уваги у зв`язку із порушенням прокуратурою міста Києва порядку подання доказів, визначеного положеннями статті 83 ЦПК України. В той же час, місцевим судом не взято до уваги, що копія такої постанови з об`єктивних причин не могла бути долучена до матеріалів справи раніше, оскільки постанова винесена заступником прокурора міста Києва С.Репецького 08.02.2019 року, тобто за три дні до підготовчого судового засідання, призначеного відповідно до ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року. При цьому, з позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 11 лютого 2019 року був присутнім, про подання відповідачем такого доказу ознайомлений, і в подальшому не був позбавлений права до ухвалення судом рішення у даній справі отримати копію постанови від 08.02.2019 року та висловити свою правову позицію щодо обставин, у зв`язку із якими відповідачем було подано даний доказ. Судом першої інстанції не було враховано, що зазначена постанова від 08.02.2019 року безпосередньо стосується предмету позову та впливає на законність і обґрунтованість судового рішення у даній справі, оскільки відсутність остаточного рішення у кримінальному провадженні свідчить про те, що вимоги позивача про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, є передчасними. З огляду на вказане, доводи апеляційних скарг щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права заслуговують на увагу. В той же час, посилання позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва, щодо відсутності у Стретович М.О. повноважень на представництво інтересів прокуратури є безпідставними, не підтверджені належними доказами та не ґрунтуються на вимогах закону. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не встановив всіх обставин справи, невірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до передчасного та помилкового висновку про незаконність притягнення позивача до кримінальної відповідальності та наявності підстав для відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене та доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, вирішуючи питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд відповідно вирішує питання про покладення судових витрат, понесених відповідачами на оплату судового збору за подання апеляційних скарг, на позивача. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381-384ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Прокуратури міста Києва та Державної казначейської служби України- задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 липня 2020 року - скасувати. Постановити у даній справі нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури міста Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Прокуратури міста Києва (розрахунковий рахунок 35215057011062, код ЄДРПОУ 02910019, банк платника: ДКСУ, м. Київ, код банку 820172) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 13 215 (тринадцять тисяч двісті п`ятнадцять) гривень 00 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 13 215 (тринадцять тисяч двісті п`ятнадцять) гривень 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 листопада 2020 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Ігнатченко Н.В.