Ухвала КЦС ВС № 754/14543/18

Ухвала 17 січня 2022 року м. Київ справа № 754/14543/18 провадження № 61-21216ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури м. Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, ВСТАНОВИВ: Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури м. Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури у розмірі 900 000 грн. Зобов`язано Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 900 000 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України, прокуратури м. Києва задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України, прокуратури м. Києва задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року змінено, виклавши другий та третій абзаци резолютивної частини рішення суду першої інстанції у наступній редакції: Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 600 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року залишено без змін. У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. У касаційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на положення статті 8 Закону України «Про судовий збір», просить звільнити її від сплати судового збору або відстрочити його сплату до ухвалення судового рішення. Зазначає, що казначейство утримується за рахунок Державного бюджету України, є державним органом з відповідним обсягом фінансування та затвердженим кошторисом. Кошторисні призначення для сплати судового збору на 2021 рік казначейству передбачені, але такі кошти розподілені на 12 частин, асигнування на сплату судового збору відкриваються щомісячно. Ураховуючи кількість справ, що потребують оскарження при здійсненні функцій із захисту інтересів держави, казначейство не має змоги своєчасно та у повному обсязі здійснити оплату судового збору. Відповідно до частини першої та третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Системним аналіз наведеної норми Закону дає підстави для висновку, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 зроблено правовий висновок про те, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Предметом даної справи не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тому підстави для розгляду питання про звільнення юридичної особи від сплати судового збору та відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги відсутні. Ураховуючи викладене, у задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги слід відмовити. У зв`язку з наведеним, заявнику потрібно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 1 762 грн. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що за подання до суду позовної заяви фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вимоги касаційної скарги свідчать про те, що Державна казначейська служба України оскаржує рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 600 000 грн. Згідно із частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум). Отже, за вказану вимогу до сплати підлягала сума у розмірі 6 000 грн (600 000 грн * 1% = 6 000 грн). Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми та становить 12 000 грн (6 000 грн * 200% = 12 000 грн). Ураховуючи наведене, заявнику необхідно надати суду касаційної інстанції докази сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 12 000 грн. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Крім того, подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Як на підстави касаційного оскарження вказаних судових рішень Державна казначейська служба України посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, однак не зазначає про те, який саме висновок, про застосування якої норми права і у якій справі не було враховано судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, що не дає підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також як підставою касаційного оскарження Державна казначейська служба України вказує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, проте посилаючись на вказану підставу, заявник не зазначаєщодо якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Отже, Державній казначейській службі України необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

УХВАЛИВ: У задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовити. Касаційну скаргу Державної казначейської служби на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя Р. А. Лідовець